Олександр Солонтай: «Люди, які входять у «Силу людей», не можуть обирати між двома лайнами»

На Прикарпатті триває презентація політичного об’єднання «Сила людей». Рік тому одного з його лідерів — українського політолога і політтехнолога, експерта Інституту політичної освіти Олександра Солонтая — російські спецслужби затримали у аеропорту «Домодєдово» і депортували в Україну. Нині він із соратниками розповідає про принципи нової партії і шукає однодумців. «Вікна» пропонують основні акценти виступу Олександа Солонтая на презентації «Сили людей» у Калуші.
Переглядів: 702
Політична модель, яка нині діє в Україні, унаслідувана від КПРС. Вона не здатна дати іншу якість країни. Тільки інша мод

— З одного боку, ми постійно вживаємо термін «політична сила» і «партія», з іншого боку — її не існує. Вона не може з’явитися до того часу, поки рішення про неї не прийме велика і достатня кількість людей. Ми пропагуємо свої ідеї, ми відразу запроваджуємо ці принципи у життя і ми їдемо по містах, щоб загітувати людей для цього. Але ми не будемо створювати партії чи реєструвати щось таємно, тихо, закрито, як це у нас часто буває, коли люди з новин дізнаються про партії, хто з ким об’єднується, хто з ким роз’єднується, хто новий лідер. Такі рішення мають приймати люди.


ЧОМУ КАЛУШ?

— Чому ми у Калуші і чому їздимо по райцентрах? Ми вирішили, що потрібно продемонструвати інший формат політики: політика не є тільки в обласних центрах. Маємо розуміти, що у майбутньому ми зробимо децентралізацію країни, адміністративно-територіальну реформу, і центровими та головними будуть ті міста, які є головними і важливими по областях. На Прикарпатті перша хвиля великих міста — Коломия, Калуш, Надвірна (в Івано-Франківську презентація була у липні). До кінця року плануємо залучити ще Долину і Яремче.

Поки хтось у Калуші не скаже: «Я створюю об’єднання», об’єднання у Калуші не буде. Ніхто з Івано-Франківська чи Києва не приїде і не зможе призначити навіть тимчасово виконуючого обов’язки. Мешканці кожної громади мають узяти на себе відповідальність, і ми, таким чином, поєднуємо відповідальність усієї країни. І вже оргкомітети можуть створювати осередки: другий, третій, четвертий. Це убезпечує від монополії. Не буде такого, як буває у політичній силі, що прізвище і назва партійного осередку означає знак «=».

Політична модель, яка нині діє в Україні, унаслідувана від КПРС. Вона не здатна дати іншу якість країни. Тільки інша модель політики може дати іншу країну. Перенести американську, німецьку чи польську модель на Україну неможливо. Ми — інші, починаючи від територіального устрою і закінчуючи своїми «блохами» у голові. Крім того, у нас кожен собі гетьман. Ми вирішили з цим не боротися, а цей процес очолити: кожен «гетьман» може очолити оргкомітет й очолити свою групу об’єднання «Сила людей». Але є момент: якщо інший «гетьман» чи «бос» хоче створити інший оргкомітет в одному місц, то там має бути більше людей, ніж у попередньому оргкомітеті. Таким чином, знизу вверх формуються обласні оргкомітети. Кожна область дає від 1 до 3-х представників у Національний оргкомітет: більше місцевих осередків — більше представництво в оргкомітеті. Національний оргкомітет працює над публічним створенням політичної сили.


У Калуші на презентації були представники депутатського корпусу Калуської міської ради та відділів внутрішньої політики міської ради і РДА


ХТО НЕ МОЖЕ?

— Членами об’єднання «Сила людей» не можуть бути політики, які були депутатами ВР, членами Кабінету Міністрів, президентами, головами ОДА, генеральними прокурорами, суддями Конституційного Суду, починаючи з 2004 року. Проте, у політичній люстрації треба мати розум. Нині означені ті люди, які точно керували країною. Бо до голови РДА чи керівника відділу освіти треба підходити з точки зору корупції, а не з точки зору його посади…

З приводу Луценка і Юлії Володимирівни, то такі люди, як вони, незалежно від того, помаранчеві вони, синьо-білі, зелені чи коричневі, довели країну до такого стану, у якому ми опинилися. Ми не займалися політикою до цього часу. І в політику йдемо, не залишаючи своєї роботи. Ми — не політики. Серед нас — викладачі, підприємці. І ми будемо знаходити певний час і певну частину своїх ресурсів, щоб змінити взагалі країну, щоб перестали домінувати ці паразити, які міняються у нас від виборів до виборів, міняють певні гасла, пілотки, зберігаючи ту саму систему, «розводячи» нас на чергових виборах, й акцентуючи нашу увагу на черговій події. А що, після президентських виборів 2015 року світ закінчиться? Чи після того, як переможе єдиний опозиційний кандидат, усе стане знову добре? Ми це вже проходили у 2004 році. Спочатку одна частина України зачаровувалася, потім розчаровувалася, потім — інша. А систему змінювати хто буде? Хто країну буде змінювати? Хто буде дбати про те, щоб не 70% громадян молодого віку бажали виїхати за кордон, а щоб було навпаки?

Якщо якась людина думає, що вона месія і все може змінити сама, то прапор їй у руки. А ми не думаємо про себе більше, ніж те, що ми є просто людьми, які думають, що ні 30, ні 40, ні 100 людей не можуть змінити країну. Тільки великою силою — силою силенною людей.

Поки політики займаються розмовами, нам потрібно на місцях згуртовуватися і будувати реальну мережу. Ця мережа, при потребі, може і Януковича скинути у 2015 році, і владу змінити, і не дати наступній владі «зарватися», і реально відстояти місцеве самоврядування. Це набагато важливіше, ніж думати, хто з політиків найкращий, а хто — найгірший.

Тому людей, які довели нашу країну до такого стану, ми навіть не хочемо бачити членами нашого об’єднання. Ми не хочемо з ними об’єднуватися. Якби ми хотіли, то просто вступали б до їхніх структур і вчергове б дивилися, як нас реально обманюють.


Перед громадою Калуша виступили члени ініціативної групи “Сили людей”: Олександр Солонтай, викладач, експерт Інституту Політичної Освіти; Віталій Ковтун, громадсько-політичний діяч, підприємець; Орест Йосипчук, підприємець, заступник голови комісії з питань освіти та культури Стрийської міської ради; Ростислав Томенчук, громадський діяч


Потрібно, щоб люди об’єдналися під принципи і цінності, які не змінюються. Поясню на простому прикладі. У Німеччині відбуваються вибори і Меркель сподівається втретє отримати владу. А ким була Меркель тоді, коли партія християнських демократів, від яких вона балотується, була створена? І ким вони будуть, коли вона помре? Та нічого страшного немає! Її не існувало, навіть її батьків не існувало, а створили політичну силу на цінностях і принципах. Вона помре, а християнські демократи і далі будуть відстоювати свою ідеологію. Або візьмемо їхніх конкурентів — соціал-демократів. Шрьодер програв, і що, соціал-демократи припинили своє існування від того, що вождя немає?

Бо партія, — це, у першу чергу, цінності і принципи, це люди і їхня ідеологія. У нас же партії — закриті акціонерні товариства з лідерами з печаткою, з рахунками, які незрозуміло хто оплачує. Причому — дійшло до того, що член політсили за те, що йде на виборчу дільницю відстоювати свою політичну силу, просить у  своєї політичної сили: Дай 100 гривень! Дай 100 баксів!» То він відстоює свою політичну силу, він отримує прибуток від політичної сили чи він є акціонером своєї політичної сили?


ПОПЕРЕДНІЙ ГРУПОВИЙ

— Уже нині маємо попередній портрет перших півтисячі членів. Середній вік — 35 років. Майже в усіх тотально — вища освіта, мешканці, в основному, міст і районних центрів — це тому, що ще презентацій у селах не було (Посміхається. — Авт.). Крім того, це люди з досвідом громадської діяльності, і люди, які самозайняті. Це підприємці, малий і середній бізнес, освітяни, громадські діячі, викладачі, культура, мистецтво, наука, заробітчани, юристи.

Люди, які входять у «Силу людей», вони, скоріше, порвуть бюлетень, бо вони не можуть обирати між двома лайнами. Люди, котрі насправді нині підтримують об’єднану опозицію, почули про «Силу людей» і відразу сказали: «Все, ми — у «Силі людей»? Та нічого подібного! У «Силі…» — люди, які кажуть, що між тим, що є, доброго нема. Треба іншу систему. Тому ми не є конкурентами (з опозиційними партіями. — Авт.). Ми не боремося за одного виборця. Явка в Україні сягає 60-70%. А ті 30% людей, котрі стоять за бортом, діляться на дві категорії: на тих, котрі ніколи не ходять на вибори, бо їм усе по барабану, та тих, котрих не задовольняє існуючий набір політиків. За 22 роки незалежності України сформувався зовсім інший клас. Це і люди, котрі народилися у незалежній Україні, і люди, які зайнялися бізнесом, які їздили на заробітки, які скинули з себе пута страху, котрі не бояться, котрі говорять відкрито. Вільніші люди стали! Їх не задовольняє політика зверху вниз. Люди хочуть проявити свою гідність в усьому, й у політиці — у тому числі. І це зовсім інший формат. Ми об’єднуємо саме таких людей.

Соціологія на початку цього року вивчала, чи може бути економічна база під таку політику, таку ідеологію (яку пропонує «Сила людей». — Авт.). 85% громадян хочуть нової політики, але тільки 12% людей готові підтримувати таку політику, наприклад, фінансовим внеском — пожертвами, членськими внесками і т. д. Але чи це мало 12%? Це, як на мене, дуже багато. Якщо порівняти із Верховною Радою, то це два прохідних бар’єри. І ми цих людей по Україні розшукуємо.


ПРО ГРОШІ

— Член команди «Сила людей» сплачує щомісяця членські внески у розмірі 1% від власних доходів, але не менше 10 гривень на місяць. Вступний внесок — 3% від місячного доходу, але не менше 30 гривень. 70% залишаються на місці, 15% — ідуть на потреби обласної структури, 15% — на всеукраїнський рівень.


Довідка. Олександр Солонтай понад 10 років пов’язаний з Інститутом політичної освіти. Навчався та був експертом, нині викладає та керує програмою практичної політики. У минулі роки працював консультантом в Асоціації міст України, менеджером проектів у Міжнародному фонді “Відродження”, у міжнародних проектах тощо.
Відомий громадський діяч. У 2002 році був серед засновників «Фундації Регіональних Ініціатив» (ФРІ), яку пізніше очолив на всеукраїнському рівні. А у 2007-2012 роках реалізував проект «Молодіжна варта», наслідком якого стало прийняття ряду законів та постанов уряду щодо молоді.
Походить із Ужгорода, де навчався на факультеті міжнародних відносин, був головою наукового товариства студентів та аспірантів. У студентські роки був обраний депутатом Ужгородської міськради, а у 25 років став депутатом Закарпатської облради.
У 2011 році переїхав на постійне проживання у Київ, одружений, дітей не має. Зв’язків з Закарпаттям не поривав, є співкоординатором Закарпатського громадського центру в Ужгороді. Останні резонансі справи — відстоювання екології Карпат від незаконної масової забудови міні-ГЕСами, а також повернення з концесії водоканалу обласного центру у власність громади.