Самітник відпочиває на Домбровському кар’єрі і хвостосховищах

Раніше калушанин Ігор Дацко купався на Домбровському кар’єрі. Тепер покинув, і — перейшов на хвостосховище: там чиста вода. Бо на кар’єрі — надто людно. Але — качки, зайці, мисливці. А, якщо останніх не помічати — суцільна тиша. І — тільки один він на все величезне озеро хвостосховища. Пригоди самітника на кар’єрі — для «Вікон».
Калушанин Ігор Дацко не упускає жодної нагоди побувати і пофотографувати на Домбровському кар'єрі і хвостосховищах. Фото


Ігор Дацко — не тільки відпочиває, але і фотографує. І — у доробку має кількасот фото калуської екологічно небезпечної зони. Проте, кар’єр і «хвости» чоловік сприймає не як загрозу. А — величезний шматок майже неторканої природи, де можна розвивати туризм. Щось на кшталт «дикого».


— У нас «любов» із кар’єром — із 6-го класу. Тоді ми із хлопцями бігали у Домбровський ліс. Дорогами на кар’єр їздило чимало автівок. Навіть — величезні «БелАЗи» і екскаватори. Нині такої техніки — не побачити. Ми дивилися на ті авто. Перед кожним вибухом на кар’єрі подавали сирену. А сам вибух піднімав угору тонни породи і хмари пилу. Так що дивитися особливо і не було на що. А вже із десятого їздили мотоциклами купатися на хвостосохвище, — пригадує Ігор Дацко. — Відновив свої регулярні відвідини кар’єру і «хвостів» десь зо три роки тому. Відтепер там намагаюся проводити вихідні. Йду пішки. Це — фактично, 20 хвилин ходьби від Калуша. Або ж — їду велосипедом. Улітку — купаюся. Там є все, що потрібно, а на кар’єрі навіть — яблука. Я — вживав, і нічого мені немає. Вода у кар’єрі має лікувальний ефект. Добре гоїть рани. Щоправда, пече трішки. І, покупавшись, бажано сполоснутися чистою водою. Бо — сіль на тілі залишається. Часто виїжджаю із ночівлею. Але буваю там, переважно, один. Бо, коли їхати компанією, то — через жарти і забаву можна просто не побачити всього, що коїться довкола.


Ігор Дацко все, що є довкола — фотографує. У доробку — фото на добру виставку. З якої, до речі, можна дізнатися і багато цікавого: від наочної демонстрації процесів, які відбуваються на кар’єрі — до… містичних знаків.


Фото старого поіржавілого екскаватора — три роки тому і тепер. Нині від машини не залишилося, практично, нічого.


Чоловік каже: на кар’єрі, мабуть, «промишляють» мисливці за металом. Швидше за все, частини екскаватора розпилюють автогеном. Окрема тема — рівень води на кар’єрі.


«Місячні пейзажі» на фото — павутина тріщин на поверхні і просто величезні півтораметрові за шириною провалля, дерева, які йдуть під воду, частини суші, які відколюються від берега, і, наче айсберги в Антарктиці, йдуть у «плавання».


Окрема тема — поклади солі. Сіль виходить на поверхню маленькими кришталиками розміром 1-2 сантиметри. У макрозйомці — наче льодове царство.

Не менш красивий кар’єр і взимку.


— Там дуже гарно. Але, щоб ходити на кар’єр узимку, треба спочатку піти туди восени. І — вивчити ландшафт — де є тріщини і провалля. Бо — взимку усе засипає снігом. І можна не зауважити і провалитися. А ширина деяких тріщин — півтора-два метри. І — кілька метрів углибину, — застеріг мандрівник.


Хоча, наразі Ігор Дацко покинув кар’єр і знайшов собі дещо інше місце для відпочинку — хвостосховище №2.

— Коли на кар’єрі виконували роботи, то поробили і під’їзні дороги. Так що тепер там вихідними — дуже людно. З’їжджаються на «джипах», шашлики смажать, — розповідає Ігор Дацко. —  А ось добратися до «хвостів» — важко. Навіть доводиться з півкілометра нести велосипед на горбі. Тому ось таке величезне озеро — і я один. Де ще таку красу можна побачити? На хвостосховищі дуже гарні заходи сонця. Коли вітряно, то вдаються дуже ефектні фото, — Ігор Дацко показує романтичні фото. — На кар’єрі заходи сонця — не такі мальовничі. Адже плесо води знаходиться наче у чаші. І — світлові ефекти — не такі. А ось хвостосховище, ніби маленьке море, — на рівній поверхні. Тому, практично, кожна мить заходу сонця там неповторна. Хоча, якось дивно: ми живемо зовсім неподалік. І — не бачимо такої краси. Адже Калуш розташований нижче від цих місцин.

Коли тепло, Ігор Дацко у водоймах ще і купається. І дивується, чому цього не роблять мешканці Кропивника. Адже хати — зовсім неподалік. Озеро — прісне. І на ньому ночують качки, а, отже, вода — хороша, інакше птахи не облюбували б цю місцину.


Коли за ними полюють мисливці, качки юрбами збираються посередині озера — щоб до них не долетів жоден набій. Крім того, вода — дуже чиста. Щоб дістатися глибини, треба відійти на кілька метрів. І навіть там чітко видно гальку на дні.

Динаміку ситуації на Домбровському кар’єрі загалом Ігор Дацко характеризує як позитивну — для розвитку «дикого» туризму.


— Там нічого не треба. У жодному разі не треба доріг прокладати. Хай усе буде так, як є. Там же ж можна на човнах плавати, на катамаранах. А ось кататися на квадроциклах на Домбровському кар’єрі може бути небезпечно. Хіба що — по дорогах, але так — не цікаво. А, коли звернути із маршруту, можна потрапити у провалля, — застерігає Ігор Дацко.
Хоча, сам чоловік каже, що на кар’єрі мешкають зайці і лисиці, а, отже, є і мисливці. Туди активно ходять грибарі. На обвідному каналі у кар’єрі — рибалять. Значно цікавіше там, напевне, у будній день. Адже можна побачити, мабуть, і «металістів», і дещо інших людей.


На фото Ігоря Дацка — дивні знахідки: жіночі черевики, поскладані у певному порядку; камені, вискладані у коло і политі білою фарбою.


Дивно, кому знадобилося подалі від людей робити такі речі. Залишається лише здогадуватися і тішити себе думкою, що це — не якісь таємні містичні зібрання. А загалом сміття, особливо, на безлюдному хвостосохвищі — катма, бо там — немає людей. Людський вплив і містику можна побачити в іншому: як ще не обвалився аварійний міст на об’їзній дорозі.


На фото Ігоря Дацка очевидно, що міст тримається на «чеснім слові». І — окрема тема — залишки цехів магнієвого заводу. Ігор Дацко ніжно називає їх «четвертим енергоблоком» (4-й енергоблок вибухнув під час аварії на Чорнобильській АЕС. — Авт.). І справді, подібно.

— Колись вночі улітку із сином туди забралися. І вся металева конструкція, розгорівшись за день, уночі почала охолоджуватися. Деталі змішувалися і скрипіли. І це все було, наче музика. І — навіть більше. Це щось, чого не передати, а можна тільки відчути, — каже Ігор Дацко.


Екологія — не тільки у воді, повітрі чи грунті. Вона — усередині людини. І, якщо усе місто і всі курорти можна поміняти на околиці міста, і ще й у той час, коли всі кажуть про тамтешню небезпеку, то, без сумніву, цю красу треба вміти бачити. І — побачити її може далеко не кожен. Одним словом — музика.