Текстильне ювелірне мистецтво

Техніка сутаж зародилася у Франції у 14-му столітті. Цінні камені придворна знать носила саме в облямівці зі спеціальних шнурків. Проте, із часом класична ювелірна справа взяла своє, і сутаж помалу занепав. І тільки 11 років тому його відродила одна ізраїльська дизайнерка. І сутаж помалу почав поширюватися в усьому світі, у тому числі — і в Україні, і навіть у нашому місті. Рідкісну техніку декору опановує калушанка Галина Шиманська.
Переглядів: 942
Галина Шиманська планує поєднати французький сутаж й українську етніку. Фото Юлії Баліцької

Виготовляти прикраси із бісеру, каменю і шнурка Галина Шиманська почала зовсім нещодавно. Проте, наразі активно вчиться і має чимало ідей для подальшої творчості. І — навіть кількох шанувальників своїх робіт. Свої “скарби” Галина показує для “Вікон” із великої скриньки — різнокольорові котки тонкого плаского шнура, кількадесят видів бісеру, паєток і стразів, а також — на перший погляд, зовсім не жіночі інструменти, схожі на плоскогубці. Голка, жилка чи спеціальна мононитка і шматок шкіри. За кілька днів із цього можна виготовити, наприклад, чудове кольє.

— Уперше в інтернеті випадково натрапила на фото робіт однієї литовської майстрині. Нині уже і не пригадаю її імені, але роботи мене вразили. А, коли мені щось подобається, то — мушу спробувати. Тому досі встигла і шити, і вишивати, і робити вироби з бісеру.  Тож, сутажні вироби мене дуже зацікавили, але, як не дивно, опанувати цю техніку мені вдалося, передивившись усього один-два майстер-класи. Просто — щоб опанувати методику. Решту — придумую сама: думаю, як скомпонувати, скрутити шнур, що де розмістити, підбираю елементи і кольори. Це цікаве заняття, яке, головне, не буває одноманітним. Потрібно постійно фантазувати, думати, обирати правильні варіанти. Виготовити один виріб, залежно від складності, можна за 2-3 дні напруженої праці. Але вона настільки захоплює, що працюю навіть уночі, — каже Галина Шиманська.


Техніка сутаж полягає в умінні компонувати прикраси за допомогою спеціального шнура. Він має бути достатньо податливим, але не надто м’яким. І — обов’язково пласким, адже на круглому шнурку вироби не надто акуратні і недовго тримають форму. Шнур декорують, нашиваючи стрази, бісер чи інший декор. Шнуром також декорують і великі елементи. Ними може бути навіть натуральне каміння. При цьому, шнурок можна гнути і викладати різноманітними петлями, формуючи фантазійні візерунки. Самі ж великі камені приклеюють на шкіру, яку підшивають знизу для того, щоб носити прикраси було зручно.  Одним словом — ювелірне мистецтво із текстилю.

Галина Шиманська переконує: за бажання можна скопіювати навіть ювелірні вироби із цінних металів, адже сутажний шнур є і срібного, і золотого кольорів. Ці прикраси можуть стати чудовим доповненням до весільного вбрання. Проте, із ними слід обережно поводитися. Наприклад, тримати у текстильних мішечках. Прати їх не рекомендовано. Тож, переважно, пильнують, щоб кольори були темними і не маркими. Такі — менше брудняться. Хоча, саме із матеріалами  для цієї техніки у нашому місті — дефіцит.

— Коли вперше зацікавилася сутажем і хотіла придбати матеріали “на пробу”, то просто не могла знайти потрібних у наших крамницях. Позкуповувала всі шнурки, які були у крамницях. Деяких — по метрові-два. Коли ж сіла за роботу, то виявилося, що шнурка замало. На коротке кольє під шию, приміром, витрачаю у середньому 10 метрів шнуру. Розхід бісеру, бусин чи камінців важко підрахувати. Але їх маю понад 30 видів. Як і всі вишивальниці знаю, що найбільш якісний бісер — чеський, який і використовую. Крім того, обов’язково скляні стрази, чеський кришталь, — зазначає майстриня. — У нас у Калуші із матеріалами — просто катастрофа! Із того, що дехто з продавців не знає про сутаж узагалі, можу зробити висновок, що у місті дуже мало людей ним цікавиться. Або ж, узагалі, я — єдина. Більше ця техніка розвивається на сході країни. Тож, більший асортимент матеріалів  можна знайти саме там. Замовила чимало із інтернету — 21 вид сутажного шнуру, із якого отримала тільки 16 видів, бо 5 не було у наявності. Плюс — нитки і чимало фурнітури: заготовки для каблучок, швензи, стопери, піни. Купувала в Одесі, Харкові і Дніпропетровську.
Нині маю намір виготовити прикраси із натурального каменю. Наприклад, дуже придатна для цього бірюза. Її можна придбати навіть у формі пласких платин. Використовують і гематит — чорні кам’яні бусини. Красива і яшма, але — дорога. Один невеличкий камінець коштує поза 100 гривень.
Тож, таке можна робити хіба що на індивідуальне замовлення. Наприклад, якщо для когось цей камінь є амулетом. Звичайно, натуральні камені збільшують вартість роботи. Наприклад, на одному із інтернет-сайтів такі роботи можна знайти за 800-900 гривень. Є і роботи, вартістю 8 тис. гривень. Усе залежить і  від кваліфікації автора.

Наразі Галина Шиманська планує поєднати французький сутаж й українську етніку. Адже, по-перше, сутажним шнурком можна вишивати. Щоправда, заняття — не з легких, адже треба вручну викласти і пришити дрібним швом, практично, увесь візерунок. А, по-друге, самі прикраси, виготовлені у цій техніці, можуть стати чудовою альтернативою вишивці.

Кілька робіт калушанки вже красується на шиях-руках-вухах модниць області. Адже техніка дозволяє виготовити всі прикраси: кольє і кулони, сережки, браслети і навіть каблучки. Галина Шиманська розповіла, що роботами активно цікавляться жінки від 20-и до 40-а.

— Недарма вироби у техніці сутаж носили при французькому дворі. Бо ж там носили розкішні відкриті сукні. І досі ці вироби дуже пасують для відкритих урочистих суконь чи —простих стриманих, на кшталт “маленької чорної сукні”. Словом, саме та деталь,  яка буденну сукню здатна враз зробити урочистою. Зрідка такі прикраси можна носити на щодень. А ось, наприклад, яскраві сережки можна носити і на дискотеку. Нині за ними питаються переважно молоді дівчата, — розповідає Галина Шиманська.

Проте, заробіток на улюбленому занятті для калушанки — не мета. Вона впевнена: виготовлятиме прикраси і надалі. бо просто не може стояти на місці. Нещодавно Галина Шиманська була однією із трьох жінок, які брали участь у міжнародному велопробігу “Калуш — Євросоюз — Горліце”. А до того перемогла у конкурсі на краще продовження серії білбордів “Кіна не буде”, яке минулого року оголосив для користувачів соціальної мережі “Однокласники” міський голова Калуша. Переможцю обіцяли поїздку до Риму. Галина Шиманська поки що — чекає.