Про підготовку до “Червоної рути”, враження колективу від поїздки та подальші плани — в інтерв’ю із керівником ансамблю “Марічка” Марією Челядин.
— Пані Маріє, вітаємо з дипломом “Червоної рути”. Які враження?
— Ми їздили на фінал “Червоної рути” у Київ. Оскільки співаєм автентику, то і костюми мусили бути старовинними. Тому збирали по крупинці: трохи там, трохи тут. Добре, що є небайдужі люди, які нам допомогли. Як результат — гурт “Марічка” став дипломантом “Червоної рути”. Маленьке, але досягнення!
У Марії Челядин дзвонить мобільний телефон. Вона відповідає.
— Розумієте, 5 клас — це перехідний вік, — пояснює по телефону.
Марія Челядин — вчитель музичного мистецтва у ЗОШ №6. Викладає предмет, а крім того, обіймає посаду класного керівника. Каже, що кожного дня працює у школі. Крім того, батьки часто телефонують, щоб порадитися щодо виховання дитини.
— Де знаходите час і сили на творчість?
— Я сама співаю вже 37 років… З них 28 — є учасником ансамблю “Прикарпаття” (народний ансамбль пісні і танцю “Прикарпаття” ПК “Юність”, диригент заслужений працівник культури України Михайло Сондей, солістка — Марія Челядин. — Авт.). І щоразу, якою б я не була втомленою, отримую сили, коли починаю співати.
— Якими є подальші плани “Марічки”?
— Вони мені кажуть: “Маріє Василівно, коли ми вже кудись поїдемо?”. Я їм кажу: “Дівчата, вам працювати і працювати!”. Зараз ми працюємо над новою піснею, готуємося до фестивалю… Що це буде за пісня — це поки що секрет. Дівчата самі вивчили слова, розбили по голосах. Тепер завдання — вивчити сценічні рухи. Це — велика частина роботи, адже ансамбль є не тільки музичним проектом: робота у ньому включає театральні елементи.
— Дівчатам, мабуть, складно поєднувати навчання у школі і музику…
— Більшість дівчаток вже по вісім років співають у колективі. Звичайно, вони б хотіли навчатися разом, в одному класі. Але — за нашим ансамблем можна вивчати географію Калуша. Хтось живе на Загір’ї, хтось — біля міської ради.
— Навіть світлини передають, що кожна учасниця “Марічки” — особистість…
— Дівчата дуже працьовиті. Скажімо, з Настею Тичинською я познайомилася, коли їй не було ще і двох років. Я побачила, як вона танцює на сцені в ансамблі із дорослими. Це була така пластика! Вона була пухкенькою дитиною, але я одразу побачила, що ця дівчинка — артистична. Зараз Настя вчиться у 8-му класі ЗОШ №6. А ще — відвідує гурток малювання та грає на скрипці. Так можна розповісти про кожну співачку!
Для цього фото дівчата спеціально не розплітали зачіски-“бублики”, з якими співали на сцені “Червоної рути”. Керівник “Марічки” Марія Челядин — по центру, без “бубликів”
Дівчата з “Марічки” ніби зійшли зі світлин початку минулого століття...
— Берете нових учасників?
— Ні. Зараз в ансамблі відсутні вакантні місця.
— На фото у дівчат — зовсім несучасні обличчя. Так не буває!
— Дівчата, і справді, — незвичайні. Так, вони люблять порозважатися, потанцювати, але їх не “тягне” на сучасні “принади”. Скажімо, я не бачила, щоби хоча б хтось із учасниць ансамблю “Марічка” фарбував волосся чи користувався косметикою. Не те, щоб їм забороняли. Просто — самі не хочуть. А на світлині обличчя, мабуть, змінила зачіска. Ми їм заплели “бублики” — то так і з Києва їхали.
— Без Вас займаються?
— Ні, без мене вони не співатимуть. Якщо я, скажімо, на лікарняному, посидять, поговорять. Адже найважчий спів — це акапельний. Техніка має бути дуже правильною, щоб звук був автентичним.
— Хтось із учасниць мріє про сольну кар’єру?
— Ні, вони наголошують, що хочуть зберегти цей колектив. Навіть, коли вступлять до вишів, будуть співати. Кажуть мені: “Маріє Василівно, ми будемо так, як ви!” (Марія Челядин 28 років співає в ансамблі “Прикарпаття”. — Авт.).
Переглядаємо фільм про творчість ансамблю “Марічка” — роботу режисера з Калуша Наталії Бойчук. До фільму увійшли записи із концертів, фестивалів, репетицій. Особливу увагу режисера привернуло автентичне виконання народних пісень.
— Коли дівчата виконують пісню “Ой ти, жайворонку!”, вони не мають жодного інструментального супроводу, — наголошує керівник ансамблю. — Однак, не зважаючи на огріхи, які я не можу не помічати, — критично зауважує, — тримають свою партію, як дорослі співачки.
Керівник ансамблю “Марічка” дуже багато часу приділяє роботі костюмера. Як видно із фільму, у сценічному гардеробі колективу — не менше трьох видів костюмів. Фестиваль “Червона рута” висуває дуже суворі вимоги до учасників програми українського автентичного фольклору. Зокрема, костюми мали бути тільки автентичними, тобто не стилізованими і не реставрованими, а такими, які справді носили у минулому столітті.
— На фото у кожної учасниці — справжня стара вишиванка, і всі вони — різні. Так само і сердаки та спідниці. Де взяли стільки костюмів?
— Звичайно, завдячуємо батькам, які допомагають ансамблю. Мами виступають спонсорами, костюмерами, няньками. У нас справді дуже гарний і дружний колектив. І вони, і я їздили по селах, по знайомих і родичах, поки не знайшли. Хочу подякувати завідувачу народного дому села Бережниця Марії Зайчиковій, яка багато років збирає народну спадщину. У неї вдома ми знайшли і сорочки, і спідниці. Одна сорочка була розірвана на грудях. На щастя, мама нашої учасниці Ксенції Леся Дутка самотужки відремонтувала сорочку. Чесно кажучи, я хвилювалася, як ми одягнемо на дітей такі старовинні костюми... Одна спідниця важить півтора кілограми!
Реставрація автентичного народного одягу сьогодні — один із популярних трендів. Як повідомили “Вікнам” у центрі “Українська вишивка”, послуга із ремонту української жіночої вишиванки коштує від 80 гривень, якщо йдеться про перенесення вишивки на нову тканину. Нова жіноча вишита сорочка коштує 350-400 гривень. Однак вимоги фестивалю “Червона рута” настільки суворі, що навіть такого втручання в автентику — не дозволяють.
— Ми не мали права перешивати вишивку чи інші елементи одягу, — каже Марія Челядин. — Усе, що могли, — це випрати і випрасувати одяг. Однак, як бачите, результат не розчарував.
Після поїздки до Києва на фестиваль “Червона рута” від імені колективу “Марічка” дякую міському голові Калуша Ігореві Насалику, начальнику управління культури Іванні Гринів, завідувачу музейно-виставкового центру Уляні Паньо.
Під час фестивалю “Червона рута” учасники проживали на території Свято-Покровського чоловічого монастиря. У Києві змогли отримати цінний досвід — познайомитися із багатьма творчими колективами, відомими артистами. Поки що дівчата — навчаються. Звичайно, вони знають, що найкраща нагорода для артиста — це вдячні слухачі. Мріють показати себе за кордоном, але поки що не мали такої нагоди.
Довідка.
Марія Челядин навчалася у Калуському культосвітньому училищі. У 1990-му році вступила до Рівненського державного інституту культури.
1985 рік — стала учасницею зразкового ансамблю “Прикарпаття” ПК “Юність” (керівник Михайло Сондей)
2005 — створення ансамблю “Марічка”
2009 — участь у фестивалі “Карпатські соловейки”, Жидачів
2010 — ансамбль “Марічка” бере участь у фестивалі фольклору “Котилася торба” у Дубно Рівненської області
2010 — участь у фестивалі “Писанка”; поїздка на ІІІ Відкритий районний фестиваль дитячої творчості “Водограй”
2012 — участь у IV Міжнародному фестивалі етнічної музики “Радослав”;
2012 — участь у ІІ Всеукраїнський конкурс-фестиваль вокалістів “Зимові зустрічі-2012”, у Львові. І місце
2013 — колектив “Марічка” став дипломантом ХІІІ Всеукраїнського фестивалю “Червона рута”