Разом із громадою міста єдналося студентсво. Символічний ланцюг єднання між чотирма коледжами Калуша — приклад пол СТУДЕНТИ
Їхня роль в історії творення калуської революції — не першочергова, але — вирішальна. До активізації студентства калуські майдани — пустували: малочисельні віча мало впливали на свідомість громадян і навпаки: свідомість не кликала людей до Шухевича.
Студенти піднялися через 5 днів від початку протестних акцій в Україні — 27 листопада. За інформацією «Вікон», громадським активістам довелося вести складні перемовини із керівниками навчальних закладів. Студентів лишили у спокої. А вже за тиждень поряд з учнями коледжів у живий ланцюг на вулицях міста стали й викладачі. Керівники навчальних закладів попустили гайки, але лише після того, як Україну охопили революційні настрої. Уже у вирі подій з’ясувалося: освітянам важко справлятися із емоціями молоді. А студенти без очільників стають некерованими. П’ятниця, 29 листопада, особливо позначили ці дві тенденції: студенти знову йшли вулицями міста. А потім — пішли по школярів. Некерований натовп штурмував школи, вимагаючи в адміністрації відпустити учнів на акцію протесту. І тут стало критично очевидно, що молодіжні протести просто мусять бути кимось очолені і кудись спрямовані. І штурм міських шкіл — не єдиний приклад того, як діє стихія: у понеділок, 2 грудня, багато калушан не могли потрапити на роботу, бо молодь перекрила вулиці. З того моменту було оголошено: якщо заходи не погоджені із Комітетом опору диктатурі, отже, це — провокації.
У ці дні важко були керувати не тільки студентами, але й учнями. Стало зрозуміло: для багатьох шкіл збуджені моложіним рухом школярі – проблема. Постфактум у місті навіть провели спеціальні наради на тему: що робити із неповнолітніми на мітингах, бо діти або втікали, або — зривали уроки, не прагнучи й, напевно, не бажаючи вгамувати емоції й бажання долучитися до охопленого пікетами молодіжного крила міста. Найправильніше було б попередити поведінку дітей, спрямувавши їхню енергію у правильне русло. Випустити пару школярі могли б, наприклад, малюючи плакати на вечірні віча на майдані. Або – обгоорюючи події на тематичних уроках чи викрикуючи «революційні» гасла на якихось розважальних заходах.
З іншого боку, молодіжний, а особливо — шкільний протест, був швидше емоційний, аніж усвідомлений: мало з тих, хто готовий був підтримати ледь не кожен вияв протесту, міг пояснити — чому?
Під кінець другого тижня молодіжний рух пішов на спад. І зараз його треба тільки вчасно спрямувати в інше русло, наприклад – організувати волонтерську роботу при Комітеті опору диктатурі або ж – залучити до агітації. Однак беззаперечно, у Калуші чітко проявилася загальноукраїнська тенденція: студенти відіграли велику роль у становленні калуської революції – вони творили її масовість, емоційність і безапеляційність – із притаманним молодому поколінню максималізмом. Для себе калуські студенти отримали найкращий урок національного усвідомлення та патріотичного виховання, який не можна було б забезпечити сотнями виховних годин і нуднуватих тралиційних заходів.
ВЛАДА І ГРОМАДА
Впоралися. Саме це можна констатувати після двох тижнів революційних подій в Україні й у місті зокрема. Громада змогла самоорганізуватися. За два тижні не відбулося жодних серйозних інцидентів, а калушани створили протестний осередок- Комітет опору диктатурі, який уже чітко відлагодив роботу та співпрацю у різних напрямках.
У понеділок, 2 грудня, на пікет вийшли не тільки студенти, але й пенсіонери, освітяни, і — працівники підприємств. У місті оголосили загальноміський страйк, хоча зробила це не міська влада. Відтак страйк спочатку вийшов ледь не примусовим, адже люди, через перекриті дороги не могли потрапити на роботу. Однак потім, піддавшись загальним настроям, до протестів доєдналися люди різних соціальних прошарків і професій: навіть на ринках закривали «будки», щоб приєднатися до страйку.
Для порівняння:
30 листопада Коломийська міська рада оголосила загальноміський страйк.
З 1 грудня у Тернополі також оголошується загальноміський страйк. Свою роботу мають припинити усі державні струткури. Міський голова Тернополя закликав усіх їхати до Києва.
2 грудня. Міський голова Івано-Франківська зі своїми заступниками вирішив підтримати мітингувальників і пішов у відпустку за свій рахунок. Віктор Анушкевичук відзначив, що двері міської ради в Івано-Франківську відкриті для всіх. І запросив погрітися й попити чаю.
Мер Львова Андрій Садовий попередив загони спецпризначення, що у Львові на акції спротиву вийде усе місто.
23 листопада. Калуш. Позачергова сесія міської ради на площі Героїв, на яку прйшли усі заступники міського голови. Ще кілька заступників прийшло на загальноміське віче наступного дня. Надалі представництво виконавчої влади – меншало. Крім присутності, влада ніяк не виявляла свою позицію. За інформацією «Вікон» така ситуація сильно обурила й депутатський корпус, який висловив своє обурення першому заступнику міського голови Ігореві Матвійчуку, який виконував обов,язки мера. Виконком не тільки не допомагав: «Вікнам» відомий тяжкий шлях прапору Євросоюзу на будівлю міської ради: його, з розпорядження чиновників, знімали й знову вивішували.
А 2 грудня, коли на пікет піднялося найбільше за всі ці дні калушан, до «Вікон» надійшла інформація про те, що один із заступників міського голови заборонила підлеглим виходити на пікет.
Зрештою, 1 грудня Калуш також очікував «Беркут» — про це ширилися чутки містом. І жоден представник від влади не закрив громаду своїми широкими плечима.
На щастя, у Калуші не відбулося жодної сутички із міліцією і жодна провокація не призвела до застосування сили з боку правоохоронців. Зрештою, що можна чекати від заступників, якщо увесь цей час місто залишалося обезгололеним — міський голова Ігор Насалик пішов у відпустку. І у час, коли у країні революція ще тільки зароджувалася, виїхав за кордон.
НАСАЛИК
«На Мальдіви», — уточнила народний депутат Ольга Сікора. І закликала міського голову повернутися. Нині міський голова до Калуша ще не доїхав, і де був упродовж двох тижнів — не пояснив. Як і не надіслав ні до громади, ні — до своїх підлеглих жодного месиджу із ЦУ, які би, може, у чомусь змінили поведінку офіційної влади за ці два тижні.
Громада поведінку мера оцінила. Спочатку — криками «Ганьба» під час міського віча. Міського голову ганьбили не вперше (варто згадати музичні школи), але — так публічно і «від душі» — ще ніколи. Те, що калушанам відстуність мера — болить — засвідчила і народна творчість, яка з’явилася у соціальній мережі. Одразу потому з’явилися і перші захисники.
Поведінка міського голови у критичних ситуаціях –— уже складається в умовний рефлекс: у 2008 році, під час найбільшої за багато років повені, Ігоря Насалика у місті також не було. Увесь аврал «розгрібав» тоді заступник міського голови Василь Петрів. Як пояснив сам мер, він у той час був «на четвертому континенті».
Не варто скидати з рахунків поведінку Ігоря Насалика у критичних фінансових ситуаціях, коли місто йшло на холодну війну із Кабміном та ОДА, аби отримати додаткове фінансування. Але порівняти ситуацію, коли за плечима мера стояло військо бюджетників, готових навіть сидіти час без зарплати, аби створити інформаційний привід, коли фінансову поведінку міста мовчки розуміють на усіх рівнях, із ситуацією, коли країна стоїть на порозі громадянської війни — не можна. Ігор Насалик з’явився тоді, коли ситуація набула зрозумілих рис, а силовий варіант, хоча і витає у суспільстві, але, з підтримкою європейської спільноти, є все ж менш реальним, ніж раніше.
— Міський голова приїде й очолить процес, — повідомив на сесії голова фракції УП у міській раді Ігор Хемич.
Саме «під» і, напевно, на догоду міському голові у місті пробували створити альтернативний Комітет опору диктатурі. Але — безрезультатно. Хоча Хемич не помилився: як тільки приїхав, міський голова зразу ж пробує очолити: спочатку — сесію міської ради у Києві. Ігор Насалик перебирає ініціативу, пробуючи реабілітуватися і відігратися, зокрема, у народного депутата, яка набрала багато балів за час подій.
СІКОРА
Ольга Сікора підтримала калушан ще у перший день, коли місто заявило про свою позицію — 23 листопада. Згодом місто облетіли новини: нардеп сама везла калушан до Києва на всенародне віче 24 листопада. І навіть зробила рокіровку автомобілями, оскільки калуські підприємці відмовлялися надавати автобуси для поїздки на Київ. Водночас, у Калуші активно працювали помічники народного депутата, а Ігор Очкур влився у громадський рух опору диктатурі.
РУХ
Міські “рухівці” досі набули різних характеристик. Злегка опозиційна депутатська фракція, яка має у своєму складі підприємців, які працюють з бюджетом, та — власне бюджетників. Проте, саме Рух — «старий» і молодіжний — став в авангарді усіх міських процесів. Саме за наполяганням депутатів від Руху, після того, як уряд Азарова призупинив євроінтеграцію, позачергову сесію міської ради провели через 2 дні — у суботу, 23 листопада, а не у понеділок, 25 листопада, як було заплановано. Хоча у міській раді і звинувачували «рухівців» у «політичній срачці», можливо, за прикладом Калуша, свою сесію перенесла й облрада.
Саме за наполяганням «рухівців», на ще одній позачерговій сесії міськради Калуш оголосили містом, вільним від Януковича.
І саме рухівське середовище доклалося найбільше до того, щоб підняти, а потім — координувати студентство у місті. Рухівські депутати — фактично єдині з міської ради, які вголос заявили про свою позицію та зробили вчинки, за які можуть мати у подальшому проблеми із правоохоронцями. І хоча про це зараз не прийнято говорити, нинішні студенти — потенційні виборці. За кого віддаватиме молодь голоси на виборах голови чи ради, згадуючи романтичну «м’яку» калуську революцію? Питання, яке не потребує відповіді.
НАСТРОЇ
Ці два тижні місто повторювало загальноукраїнські тенденції: спочатку була розгубленість, потім — самоорганізація, далі — гнів і обурення, викликані діями «Беркуту», і — пік революційних настроїв. Потім емоції пішли на спад, але у місті закріпилася певна стабільність — у емоціях, діях, настроях.
На піку гніву у Калуші палили портрети Януковича, і навіть президентська вертикаль дала задню, знявши під напором громади портрети Януковича у владних кабінетах. Коли перший переляк минув, портрети вивісили знову. Однак, громадськість у Калуші учора дала відчути: вона — сила, яка має достатньо влади, щоб утримувати зараз ситуацію.
Калушани вкотре довели: поки у місті є стільки активних і небайдужих представників громади, громада –— існуватиме. І одне із найбільших досягень на сьогодні — прокуратра, під тиском громади, поки що припинили тиск на активістів, які публічно спалили портрет Януковича.
— «Карпатнафтохім» стоїть, і бюджет –— не добирає, але місто — розвивається, — один із улюблених месиджів міського голови.
— Міського голови немає, а місто впоралося, — тенденція сьогодення.
Калушани збирали для Майдану гроші, речі, підтримували ресурсами і — людьми. Калушан знають на Майдані, адже нині там розгорнувся цілий калуський штаб, а чоловіки від міста несуть охорону Майдану.
Громада Калуша є!