Могила Дмитра Коржинського на старому цвинтарі — одна з останніх. Фото Марти Галкіної Односельчанин видатного просвітянина Ярослав Парцей у своєму вступному слові коротко розповів про його життєвий шлях і запросив священика УГКЦ о. Олександра Марківа відправити панахиду.
Присутні — представники Братства ОУН-УПА, Конгресу українських націоналістів, ВО “Свобода”, Всеукраїнського товариства “Меморіал”, Всеукраїнського об’єднання ветеранів, колишні політв’язні і репресовані, жителі Калуша та села Мединя Галицького району, де жив і працював Дмитро Коржинський, які у міру сил доклалися до відновлення пам’ятника.
У Дмитра Коржинського не було дітей. Тому всю свою енергію він у зрілому віці присвятив громадській, зокрема, просвітницькій роботі.
Народився у 1893 році у селі Мединя, у багатодітній родині священика Нестора Коржинського, відомого у тодішній Галичині своїми новаторськими акціями у пасічництві та просвітницькою діяльністю.
Біографія Дмитра Коржинського — типова для років національно-визвольної боротьби. Дмитро був одним із 17 дітей у родині. Отримав початкову освіту у селі, потім навчався у Станіславській гімназії.
За своє життя Коржинському довелося пережити чотири війни: дві світові, громадянську і партизанську. Щойно закінчивши гімназію, вчорашній школяр одразу потрапив на фронт. Із початком Першої Світової війни був мобілізований до Австрійської армії. Йому тоді був 21 рік. Усю війну пройшов у складі австрійської армії, де отримав серйозний вишкіл і професійні навики офіцера. Коли війна закінчилася, Дмитро Коржинський повернувся до мирного життя.
ІЗ ФРОНТУ — ДО “ПРОСВІТИ”
Біографію Коржинського можна відтворити тільки за скупими даними у пресі та архівних справах, які зберігаються в СБУ. Там зібрані свідчення під час допитів і сухі факти. Відомо, що з 1918 до 1920-го Дмитро Коржинський був у складі Української галицької армії. Тобто, він став січовим стрільцем, повертаючись із фронту. Наступні два роки Дмитро Несторович служить у складі цієї армії. Не зважаючи на молодий вік, досягає офіцерського звання. Весною під містом Васильків на Київщині військовий підрозділ УГА був розбитий польськими військами, які, очевидно, значно переважали стрілецьку чоту кількістю. Дмитро Коржинський разом із іншими галичанами потрапляє у полон до поляків. Був відправлений на Прикарпаття.
Через кілька місяців відпущений з полону, Дмитро Несторович повертається додому, у Мединю. Одружується із односельчанкою влітку 1920 року, про що є запис у церковно-приходській книзі. Про подальшу його діяльність у селі ходять легенди. Збереглися спогади односельчан, діди і прадіди яких були знайомі із ним особисто. “Ветеран Української армії Дмитро Коржинський вів у селі Медині просвітницьку роботу... Ним було організовано драматичний і хоровий гуртки. До читальні тягнулася молодь. Щовечора тут читали книжки, влаштовували диспути. Регулярно проводили репетиції. Сюди приїжджав театр Когутяка зі Львова з п’єсою “Пан Твардовський”. Може, відтоді Мединя зажила слави співочого села”, — повідомляє на історико-просвітницькому інтернет-сайті села Мединя автор, який назвався Миколою.
Час, який залишається після “Просвіти”, Дмитро Коржинський присвячує домашньому господарству. Старші односельчани досі пам’ятають його сад, котрий він доглядав за передовими на той час сільськогосподарськими методами. І у цій сфері своїми знаннями мав на меті поділитися з іншими. У 1925 році організовує у селі Мединя філію вседержавного “Українського сільськогосподарського товариства”, яке займалося організацією селян у спілки для спільного обробітку землі. Товариство також опікувалося громадськими угіддями, наглядало за станом доріг, водовідведенням паводкових вод, тощо. Дмитро Коржинський працював у товаристві бухгалтером.
У 1932 році було організовано товариство “Сокіл” у селі Мединя. Дмитро Коржинський керував діяльністю і цього товариства. Зокрема, сільська молодь активно брала участь у спортивних змаганнях Галицького району, регулярно виїздили у походи, проводили тренування, загартування, футбольні матчі.
Могилу Дмитра Коржинського відноклювали три місяці
25 РОКІВ ТАБОРІВ І…СТОРОЖІВКА
Репресії інтелігенції, сумнозвісний “золотий” вересень не оминули і Дмитра Коржинського. Після розпаду Речі Посполитої і відходу західноукраїнських земель до складу СРСР, він був заарештований радянською владою і перебував у в’язниці Станіславова. Під арештом пробув майже рік.
Невідомо, як пощастило Дмитру Коржинському на суді бути виправданим, однак у 1940 році повернувся до села Мединя. Тут його застав момент проголошення української держави. Після початку Другої Світової війни, коли у Львові 30 червня 1941 року було проголошено про відновлення української держави, він був одним із членів ОУН. Голова Галицької районної управи призначив старостою села Мединя, де він і працював з 1941 до липня 1944 року. Упродовж липня-серпня 1944 років Коржинський формував курінь УПА під псевдонімом “Сивий”. Штаб куреня базувався у селі Селище. У грудні керівник повітового проводу ОУН призначив Коржинського керівником ВПЖ — військово-польової жандармерії — при Галицькому проводі ОУН під псевдонімом “Борис”, а у січні 1945 року Дмитро Коржинський став військовим над районним референтом. Після великих втрат у складі Галицького повітового проводу ОУН він легалізувався.
До кінця 1944 року працював на посаді референта СБ Галицького повітового проводу ОУН. Ймовірно, що відійшов від роботи наприкінці січня 1945 року і згодом легалізувався.
Дмитро Коржинський був заарештований у вересні 1948 року у селі Мединя. Утримувався під вартою у внутрішній тюрмі УМГБ Станіславова. Засуджений на 25 років таборів суворого режиму. Покарання відбував у Мордовії впродовж 7 років 8 місяців і 21 дня. Звільнений 18 липня 1956 року. Була репресована і його дружина.
Після повернення на Україну Коржинські оселилися у Калуші. Дмитро Несторович вже 65-річним чоловіком пішов працювати на автобазі сторожем.
МОГИЛУ ВІДНОВЛЮВАЛИ ТРИ МІСЯЦІ
— Винаймали з дружиною у знайомих маленьку кімнату у центрі міста, де тепер збудована ЗОШ №3. Потім отримали квартиру на вулиці Хіміків, — пригадує Орест Коржинський, племінник Дмитра Коржинського.
Своїми спогадами про цього знаного воїна УПА поділився і лікар-рентгенолог Калуської дитячої поліклініки Мирослав Парцей. Зустрівши Дмитра Несторовича на схилі літ, він не одразу впізнав його, але цю зустріч пам’ятає до сьогодні.
— Я пам’ятаю його ще до арешту. Потім пройшли роки. Його хата згоріла. Пригадую 1958 рік. Я був десь у сьомій клясі. І от іду — повз його господу. А мені назустріч — якийсь дідусь. Придивився — Дмитро Несторович! Ми десь хвилин п’ятнадцять поговорили, і я пішов. Так ми бачилися востаннє.
Дмитро Коржинський прожив 80 років. Незабаром після нього померла і його дружина. Поховали її на новому цвинтарі. Як повідомляли “Вікна”, могилу Дмитра Несторовича було віднайдено тільки минулого року на старому кладовищі “Височанка”.
— Дмитра Несторовича було поховано у 1973 році, а 1974-го кладовище закрили для поховань, —зазначив Орест Васильович після закінчення панахиди.
— Я випадково дізнався, що Дмитро Несторович жив у Калуші. На жаль, не встиг зустрітися з ним за життя. Уже після його смерті хотів відвідати могилу, однак ніяк не міг знайти місце поховання. Відшукати її вдалося не з першого разу, — розповідає голова товариства політв’язнів і репресованих Ярослав Парцей.
Нагадаємо, що впродовж трьох місяців улітку 2013 року тривали підготовчі роботи до відновлення пам’ятника, адже реставрувався пам’ятник силами ентузіастів, більшість із яких мають основним джерелом прибутку пенсію. У липні хащі навколо могили Дмитра Коржинського вирубали волонтери. Тоді ж викорчували дерево, яке пустило коріння і могло зруйнувати надмогильну плиту, ще доволі міцну. Упродовж вересня її відреставрували, зробили табличку, встановили фотографію та пофарбували.
Після панахиди слово взяв Степан Петраш, голова Калуської станиці ОУН-УПА, який виділив значну роль Дмитра Коржинського як видатного політичного діяча минулого століття і наголосив на значенні реставрації місця його поховання для майбутнього українознавства. Голова міськрайонної організації КУНу Олег Кушлик висловив сподівання, що до могили пам’ятатимуть стежку не тільки калушани, а і жителі всього галицького краю.
Ярослав Парцей подякував усім, хто приєднався до відновлення грошима та працею. А саме: церковній громаді села Мединя, родичам та заступнику голови міської організації ВО “Свобода” Ігореві Сметанському, які допомагали реставрувати могилу. Крім того, під час панахиди було озвучено ідею виготовити у селі Мединя пам’ятну дошку Дмитру Коржинському. Ідею підтримали односельчани.
