З Вікторією Гетманською зустрічаємося біля хотіньської церкви. У цьому мікрорайоні минуло дитинство художниці. Відтак і сформувалися основні мотиви її творчості.
Отримавши у вузі спеціальність дизайнера, своєю “родзинкою” Вікторія Гетманська обрала розпис на склі.
Історія розпису на склі сягає корінням у часи Візантії та Риму, а в Україні ця техніка поширилася у ХІХ столітті в декоративно-ужитковому мистецтві: розписі кахлів, посуду, віконних вітражах.
На картинах Вікторії Гетманської красуються вкриті льодовиками гори, ріки витікають із неба, ангели у вишиванках виливають воду на землю, яблука і мед приймає у хмарах Христос, а риби вночі тихо пливуть через українське село. Талант художника у цій техніці на повну силу виявляється у відчутті кольору.
ШКІЛЬНІ БУДНІ
Вікторія проводить у свою майстерню. За вікном — річка Лімниця. На столі у майстерні — порядок. Різнобарвні тюбики із фарбами та пензлі акуратно складені.
— Для художників, які малюють на склі, є певні правила формування палітри, яка є для цієї техніки доволі скупою. Я експериментую — використовую акрилові фарби на водяній основі. Мені подобається їхній блиск. Я кладу їх у перший шар, під олійну фарбу. Завдяки цьому зображення вдається зробити ще більш легким. Основна складність цього завдання — акуратність. Спочатку — малюю контур, потім заповнюю фарбою, і слід як не залишати пробілів, так і не заїжджати за контур.
Вікторія зберігає більшість картин у себе вдома.
— Купальський триптих малювала якраз під час сильної повені на Прикарпатті, — показує на стіну у кабінеті. — І була дуже сильна вода. Я писала цю картину вночі, і раптом побачила, що на склі фарба тече темним потоком. Тоді я залишила і не доводила до кінця цю картину із тією поганою водою. Знаєте, тоді вода підмила міст, поруйнувала багато будинків. Я намалювала нову картину. Вона називається “Схід Купала”.
Вікторія каже, що любить працювати вночі, коли ніхто не відволікає.
— Розпис на склі — техніка, яка мені це дозволяє, — зазначає художниця. — Реалістичний живопис — інша справа. На полотні художник не зможе зобразити задумане без необхідного “живого” освітлення. А на склі цілком вдається здійснити задум за допомогою електричного освітлення.
Декоративно-прикладне мистецтво вивчають не так ретельно, як академічне. Однак саме воно оточує людину у повсякденному житті: в одязі, в іграх, у навчанні. В даний час Вікторія працює вчителем образотворчого мистецтва у Калуській ЗОШ №5. З радістю передає дітям свій досвід на уроках малювання та трудового навчання.
— Зараз у школі діти занадто завантажені, що я по своїй дитині бачу: часто вона не встигає виспатися. Тому я рада, що веду уроки, які, здебільшого, є для дітей єдиною розрядкою. І дуже часто за дитячим малюнком можна прочитати те, що дитина сама не говорить, — каже Вікторія.
Дочка Вікторії Анна навчається у третьому класі. У маминій майстерні — вироби дівчинки: яскрава аплікація на голубому тлі із різнобарвними квітами, зірка із кольорового паперу.
Від держави не вдається домогтися підтримки творчої молоді призами чи грошима. Але це ще півбіди, говорить Вікторія. Справа у тому, що не враховуються мрії дітей, які навчаються малювати, а це увага до їх творчості.
— Часто буває сумно сказати дітям після конкурсу, що їм так і не буде ніякої винагороди. Можуть дати грамоту. А можуть і не дати, — ділиться художниця.
…Вікторія приносить із передпокою свою нову роботу. На ній зображена дівчинка у помаранчевій сукні та білий кіт. Замість оправи у картини — справжня віконна рама.
— Справді, у роботі художника нічого не буває зайвим, — говорить Вікторія. — І ось ця картина — тому підтвердження. Робота за своїм задумом полягала у наступному: відтворити багатьом близький момент, коли дитина сидить і дивиться у віконечко. Ця рама створює ще більший ефект присутності!
РИМСЬКІ КАНІКУЛИ
— Своїм покровителем вважаю Леонардо да Вінчі, бо він народився, як я, 15 квітня. В Італії була в його музеї. Там бачила копії його робіт — дельтаплан, акваланг, шестерні-механізми. Дивно, як одна людина могла мислити не тільки образно, а й логічно.
Пригадує, що поїздка до Риму, дала їй поштовх до створення сюжетів для нових картин. Це диптих на тему біблійної історії про апостолів Петра і Павла.
— Саме у Римі згадала про святого Петра. А він же дуже шанований і в Україні. Саме на Петра випікають коржі — мандрики. Святий Петро — це покровитель рибалок. Раніше рибалки на Петра (12 липня. — Авт.) всією громадою збирали гроші, відправляли молебень та ставили свічку перед його іконою.
Вікторія приносить із майстерні аркуш паперу. На ньому простим олівцем намальований ескіз.
— Погляньте, святий Петро тримає два символічні ключі: один від пекла, інший — від раю. Пам’ятаєте, сюжет про те, що буде збудовано на камені дуже велику церкву? (Євангеліє від Матвея. — Авт.) Поки що ця картина існує тільки в ескізі. Це її половина, на другій буде апостол Павло. Ще не знаю, як саме намалюю. Має бути гармонійна композиція…
Вікторія каже, що серед її правил — працювати над картиною послідовно, поки вона не буде повністю готовою.
— Звичайно, можна відірватися. Але стараюся довести справу до кінця, — каже мисткиня.
МІСТИЧНИЙ СВІТ ХОТІНСЬКИХ ВТІРАЖІВ
Більшість робіт Вікторії Гетманської створено у період 2000-2010 років. Особливо художниці вдається розкрити тему життя і побуту, звичаїв українців. Її доробок складають триптихи на тему Купальських, Великодніх, Різдвяних свят, обжинків, Спасівки.
Нині Вікторія Гетманська виконує авторські роботи, які прикрашають приватні інтер’єри. Ескізи обов’язково узгоджує із замовником.
Навчаючись в Калуському училищі культури, Вікторія брала активну участь у художніх семінарах. На одному з них, який проводився в історико-меморіальному музеї імені Степана Бандери, для музею подарувала ікону “Богородиця”.
— Чи є у Вас картини, які ні за яких умов не подаруєте?
— Так. Це картина на полотні, яку я малювала, коли чекала свою дочку. Якщо скло можна повторити, то полотно — ніяк не повториш, завдяки унікальному накладенню фарб.
— Часто доводиться повторювати роботи?
— Була історія, коли одна із картин, які входять до триптиху на тему різдвяних свят, у замовника розбилася. Її намалювала вдруге.
— Великодній триптих включає зображення Христа. Чи пробували писати ікони?
— Канонічних ікон немає, але релігійна тематика присутня. Вона поєднана із іншими мотивами. Я захоплююся давніми віруваннями, де присутні різні ритуали. Для мене властиві і язичницькі мотиви. Але тільки у мистецтві. Не починаю вірити у них і ставати продовжувачем, — каже Вікторія. — Ще я регулярно проводжу майстер-класи з виготовлення ляльок-мотанок.
Ляльки-мотанки — лялька-бабуся, лялька-господиня, русалка та багато інших. Вони “живуть” у кабінеті поряд із майстернею художниці. Їх одразу не помітно у компанії дитячих іграшок Анни Гетманської. Однак — не можна пройти повз них, якщо торкнешся цього оберегу.
— При пошитті ляльки-мотанки треба дотримуватися особливого ритуалу. Наші предки виготовляли таку ляльку після народження дитини. Коли шиєш ляльку, не можна використовувати жодної голки, — ділиться Вікторія.
Християнські традиції Вікторія Гетманська досконало вивчила ще у дитинстві завдяки своїй бабусі, Наталії Миколаївни Приймович, яка все життя живе у Хотіні.
— Те, що проявляється у моїх картинах, було закладене в дитинстві. Пригадую, як маленькою я чекала коляди. Мама нам допомагала. Ми виготовляли корони, пояси. Потім ходили в коляду. Нині моя донечка також збирається колядувати. І так склалося, що вона йде із дітьми такої самої мами, яка колись зі мною ходила! А влітку, у такій місцевості, як Хотінь, є традиція робити вінки на Івана Купала. Бабуся розповідала мені, що колись хлопці йшли до лісу по квіти. Ця картина, “В ніч на Івана Купала”, показує пошуки цвіту папороті, який здійснює всі бажання. Ми сподіваємося, що у лютому бабуся доживе до дев’яноста.
Обов’язки просування та продажу картин взяв на себе чоловік Вікторії.
— Я би не обійшлася без Володі, — зізнається художниця. — Він не тільки мій менеджер по зв’язках із громадськістю. Це саме він відвозить і привозить картини із виставок. Він ще і той, хто піклується, щоб у мене завжди під рукою було готове скло.
Нове скло коштує недешево. Над тим, де його взяти, іноді доводиться посушити голову.
— Володя навіть підмічає, коли у когось зі знайомих замінюють вікна. І шибки використовуємо, — розповіла Вікторія. — Чоловік і стежить, щоби матеріал відповідав потрібним вимогам, адже я малюю на склі завтовшки не більше, ніж три міліметри. Саме при такій товщині кольори виглядають найкраще.
Довідка
Вікторія Гетманська по закінченні Калуського училища культури навчалася в Інституті мистецтв Прикарпатського Національного університету імені Василя Стефаника. Тоді й обрала для себе скло як основний матеріал для творчості. Розпис на склі найкраще дозволяє створити цікаві твори на часто вживану тему традицій, звичаїв і обрядів. У цій техніці захистила бакалаврську та дипломну роботи.