Ігор Очкур: “Папу” вони бояться сильніше, ніж людей”

Чому виник Євромайдан? Тому, вважає член Комітету опору диктатурі Ігор Очкур, що людей “дістала” влада, яка ігнорує волю народу. Євромайдан — це вже не кілька тисяч людей, які перебувають у Києві на майдані Незалежності. Це — системні й психологічні зміни, які відбуваються в усій країні. Місце і роль кожного у цьому процесі з часом оцінить громада.
Переглядів: 403
Ігор Очкур є постійним учасником акцій на підтримку Євромайдану, які відбуваються у Калуші. Фото Василя Завалка

Про півтора місяця життя калуського Євромайдану, в’язані шкарпетки та шматочок сиру від пенсіонерів, Бандеру, який просто не може посварити Майдан та хоробру прибиральницю — у розмові із одним із учасників міськрайонного Комітету опору диктатурі Ігорем Очкуром.

— Ігоре Васильовичу, Ви входите до Комітету опору диктатурі і є одним із його найбільш активних учасників. Штаб працює близько півтора місяця і координує всі зусилля на підтримку Євромайдану у Києві. Якими є проміжні підсумки роботи Комітету та — активності громади Калуша?
— Калуський Євромайдан працює практично з першого дня, коли уряд оголосив про зупинку євроінтеграції. За цей час зроблено чимало, нам не соромно дивитись людям в очі. Зараз, як в усій країні, іде певне переформатування протестів, я б сказав — налагодження вертикальної і горизонтальної структури і її зміцнення задля довготривалої боротьби. Те, що вона буде довготривалою, вже стало зрозуміло всім. Ми готові до цього.


— Одним із досягнень калуського євромайдану та Комітету зокрема, стало те, що зі стін у державних будівлях зникли портрети Януковича. Тепер портрети знову з’явилися. При цьому чиновники наполягають, що портрети нікуди і не зникали. Найоригінальніше пояснення — у зникнення портретів винна… прибиральниця. На Вашу думку, про що свідчать такі зміни у поведінці чиновників Калуської РДА?
— Тому що “папу” вони бояться сильніше, ніж людей. А чому, власне, виник Євромайдан? Та тому, що людей просто “дістала” така влада, яка ігнорує волю громади, народу. Народ каже “Україна — це Європа!”, а президент продає її Росії. Студенти кажуть “Уряд — у відставку!” — й отримують за це кийками по голові. Калушани кажуть “Зняти портрети!”, а їх — не чують. А хто представляє зараз нашу місцеву владу? Донецькі чи луганські? Ні, свої, калуські. Земляки Бандери. Це просто ганьбище! Ганьба, що “регіонали” у нас проходять до сільських рад, стають головами. Ганьба, що вони мають представника у міській раді. А чи не ганьба, що наш “європейський” мер Насалик агітував за “регіонала” ще торік? Я впевнений, що тепер усі зрозуміли, хто є хто, і Майдан виправить цю ганьбу. Я гордий за ту прибиральницю, яка виявилась устократ достойнішою громадянкою своєї країни, ніж наші “великі районні керманичі”.

— У Калуші біля пам’ятника Роману Шухевичу був встановлений стовп ганьби, однак, чільне місце на ньому посіли тільки Президент і Прем’єр-міністр. Стовп зник за загадкових обставин. Може, це краща доля для нього, ніж коли б ідея була зведена нанівець?
— Стовп — це лише символ. Стовп можна викрасти, порубати, спалити. Але ганьбу цим не змиєш. Люди все пам’ятатимуть. До речі, стовп довго не чіпали. Поки одного вечора на ньому не з’явилися світлини “місцевих героїв”. Значить — влучили у ціль, і ця справа матиме продовження.


— Проти громадських активістів, які палили портрет Януковича, була порушена кримінальна справа. Чи піддавалися репресіям або тиску члени Комітету чи інші учасники Євромайдану?
— Інших кримінальних проваджень не порушувалось. Є певні моменти у деяких активістів, які можна назвати тиском, але ми їх вирішуємо у робочому порядку.


— Комітет опору диктатурі затримав калушанина, який, як з’ясувалося, їздив на Майдан із метою наживи. Це — поодинокий чи просто показовий випадок? За чим їдуть калушани на Майдан?
— Затримали не жителя, а ті речі, які він передавав з Майдану. Про це неприємно говорити, але деякі наші земляки повели себе ганебно у ці важкі часи. Люди приносять кошти, продукти, одяг і речі для потреб протестувальників — бюджетники і підприємці, студенти і пенсіонери, колективи підприємств. Я особисто пережив надзвичайні емоції, коли приймав шматочок сиру і банку огірків від пенсіонерки і 10 ящиків цитрусових від підприємця; коли дитина принесла зв’язані бабусею шкарпетки, бо бабуся ходити не може, але за Україну вболіває. Або коли ми розраховуємось за автобуси купками купюр по 1, 2 і 5 гривень. І от коли надходять повідомлення про факти зловживання з боку певних осіб… У такі моменти хочеться застосувати фізичну силу, і це — нормальна реакція. На щастя, випадків мародерства ми зараз уже практично не фіксуємо.


— Яка, на Вашу думку, перспектива Євромайдану? Адже ядро Майдану складають люди, які там постійно живуть. Але ці люди втомлюються, зрештою, мають повернутися до роботи чи до родини. Чи є ким їх замінити? І чи є сенс?
— Євромайдан буде жити. Бо це — не лише барикади у Києві. Це вже розгалужена структура, що покриває всю країну. А щодо київського Євромайдану, то там відбувається регулярна ротація людей. До кінця минулого року ми щодня відправляли автобуси. Зараз цей потік зменшився через свята, але і ми змінюємо формат ротації. Принагідно, хочу через Ваше видання звернутись до чоловіків “призовного віку”, яким не байдужа доля країни: приходьте до штабу, нам потрібна ваша допомога!


— Нещодавно учасники громадського віча оголосили Старий Угринів територією, вільною від Януковича. Як, на Вашу думку, це у реальності мало б виглядати? Наскільки доцільна ця ініціатива, адже у Старому Угринові немає офісу Партії регіонів, а така ж ініціатива, оголошена у Калуші, зрештою, до якихось реальних результатів не призвела.
— Знаєте, Євромайдан вимагав відставки Януковича, Азарова і Захарченка, вимагав покарати винних у побитті студентів. Цього не відбулося. І що, Майдан програв? Нам треба зігнути голови і розійтися, як покірним рабам? Ні! Україна і українці виграли! Ми довели всьому світу і, насамперед собі, що ми маємо гідність, що ми не холопи і можемо дати відсіч. Важливо, щоб кожен із нас це відчув. Щодо оголошення Партії регіонів “поза законом” — цілком вірне рішення. Давайте пригадаємо останнє святкування Дня Прапора півроку тому у Голині. Приїхала колона автомобілів з прапорами “регіоналів”. Причому, у той час, коли районна рада прийняла рішення не використовувати партійної символіки. Однопартійці Колєсніченка, Табачника і Царьова приїхали до могили повстанців. Це ж глум над нами всіма! Так може нам ще чекати їх на подвір’ї Бандери у Старому Угринові 1 січня? Так що рішення було вірним. Просто його треба виконувати. Кожному. Щодня. Кілька тижнів тому, під час прямого ефіру на міському телебаченні, я побачив на поличці прапор Партії регіонів. Сказав прямо в ефірі, що це — неподобство і хочу його усунути. Після закінчення трансляції ми з ведучим Олександром Смалем зняли і спалили на вулиці цю шмату. А ви кажете, результатів нема…


— Однією з найбільш ефективних форм боротьби із діючою владою вважають фінансову. Наприклад — бойкот продукції представників Партії регіонів. Однак, у Калуші ці методи чомусь не дуже популярні. Чи обговорювали такі ідеї у Комітеті? Адже, крім великих торгових марок, Калуш має і своїх “представників”.
— Ми у штабі маємо і розповсюджуємо агітаційні матеріали щодо бойкоту певних торгових марок. Погоджуюсь з тим, що така тактика є ефективною і її треба посилювати. Будемо над цим працювати, давайте цікаві ідеї.


— Одними з найбільш активних учасників калуського Євромайдану стали студенти коледжів міста. Але ця “стихія” піднялася і — “згасла”. Однак, ініціативність студентського руху можна застосовувати й у роботі Комітету. Наприклад, залучити до волонтерської, агітаційної, інформаційної діяльності…
— У нас за молодіжний сектор відповідають певні люди, і вони довели, що вміють організувати студентство та учнів. Але молодь повинна і вчитися — не лише страйкувати. Крім того, слід досить обережно ставитися до молодіжної енергії, щоб уберегти самих студентів від небажаних наслідків. Робота з молоддю буде продовжуватись і в новому форматі Євромайдану, будьте певні.


— Напередодні святкування річниці з дня народження Степана Бандери точилися гарячі дискусії. За неофіційними даними, координатори київського Євромайдану взагалі вирішили цю дату проігнорувати, а “свободівці” відзначили її смолоскипною ходою, яка, власне, й спровокувала суперечки. Радикальна позиція — без Бандери, можливо, не було б Євромайдану; поміркована — “зараз потрібно шукати порозуміння зі Сходом і такі заходи можуть лише відлякати однодумців”.
— Я не бачу тут великої проблеми. Зараз і на Сході України відношення до постаті Степана Бандери змінюється (особливо це стосується молодих людей). “Свобода” традиційно проводить смолоскипну ходу, є Майдан чи — ні. Чому її треба було відміняти цього року? Для кого це велика дата, міг прийняти участь у її відзначенні, хто ще не готовий — проігнорувати. Бандера Майдан не посварить.


— 22 грудня, під час народного віча у Києві оголосили про створення народного об’єднання “Майдан”. Чи не зведеться увесь Євромайдан до створення ще однієї організації чи партії “під вибори”?
— Я особисто категорично проти політизації цього руху. Політики, звичайно, повинні приймати у ньому участь, але перетворювати народне об’єднання на політичний інструмент у вигляді партії — це буде помилкою. Сподіваюсь, цього не відбудеться.


— На початок і у пік революційних подій місто залишалося без міського голови, який перебував у відпустці. Однак, після повернення міського голови до Калуша практично ніхто із політичного бомонду міста публічно не згадав про цей факт.
— Оцінку діям міського голови, насамперед, повинна давати громада, а потім уже — політики чи громадські діячі. Адже міський голова — це лідер громади.

Давайте подивимось, як повели себе “командири” інших міст — Львова, Тернополя, Івано-Франківська — під час революційних подій. Їхнім громадам не соромно за своїх лідерів. А у нас... Ну, сталося так, перебував у відпустці. Але ж не на безлюдному острові був наш “лідер”? Я особисто бачив, як дружина Ігоря Степановича виходила на Фейсбук і сайт “Вікон” — значить доступ до Інтернету був. Можна ж було громаді хоч слово написати, хоча би смс: “Підтримую! Тримайтесь! Я з вами!”? А то на деяких депутатів “мерової фракції” шкода було дивитися: “Ну почекайте ще трохи, ну ще пару днів… Ігор Степанович приїдуть і все організують..”. А Ігор Степанович прибули до України, але до Калуша не поспішали. Напевно, “вивчали ситуацію в тилу ворога”. Потім зібрали у Києві депутатів, прийняли заклик розпустити ВР, при цьому скромно забувши про уряд і Президента. А далі був штурм Майдану 10 грудня. Міський голова отримав шанс реабілітуватися перед громадою. Але замість того, щоб прийти у штаб і реально допомогти — знову зібрали сесію міськради і прийняли грандіозний план: ще до вечора відправити у Київ 250 добровольців. Причому, ініціаторами “призначили” профспілкові організації бюджетних установ, які нібито звернулися до мера з таким проханням. У результаті, виїхало 46 чоловік, і то — на наступний день. Сам міський голова завітав на півгодини до штабу, роздав “цінні вказівки” депутатам, яких привів із собою, повідомив, що, згідно із законом, не має права приймати участь у роботі штабу. Більше у штабі його ми не бачили. А через кілька днів пропали і депутати, що мали би виконувати його розпорядження. Залишилися лиш ті, хто був від самого початку і не за вказівкою.

Зараз містом ходять чутки, що міський голова “підпільно” допомагає штабу, фінансує автобуси, організовує житло. Хочу офіційно заявити: всі видатки щодо перевезення людей на акції у Києві фінансуються за рахунок коштів громади, які акумулює штаб. Тобто, коштами простих людей. Штабу невідомо, де знаходяться квартири, нібито взяті в оренду. Калушани у Києві розміщаються у наших наметах на майдані, у Будинку профспілок, у знайомих і родичів. Калуський штаб Євромайдану працює і працюватиме далі незалежно від того, де Насалик і чим займається. Це — не толерантність. Просто не звертаємо уваги. А оцінку хай дає громада.


— Ігоре Васильовичу, Ви є захисником тих, хто постраждав від дій можновладців у Калуші. Зокрема, надавали юридичну допомогу журналісту газети “Дзвони Підгір’я” Людмилі Пастушок, яку незаконно звільнили з роботи; постійно супроводжували громадських активістів на допит у міліцію; допомагали колективу музичних шкіл довести у суді незаконність рішення міської ради про об’єднання музичних шкіл міста. Що це: боротьба із міським головою, старт на вибори міського голови чи щось інше?
— Та причому тут міський голова? Знаєте, оскільки я походжу з козацького роду, то, напевно, це у генах: страх як не люблю несправедливість. Лізти у бійку, щоб захистити слабшого, не дати образити дитину чи відстояти честь жінки — це нормальна чоловіча реакція, як на мене. Так мене батько вчив. І все одно, як це виглядає збоку — публічно чи не публічно, піар чи ні. Головне, щоб перед собою не було соромно.

Розмовляла Оксана ПІЛЯНСЬКА, журналіст