“Від Романа по Йордан — український Рамадан”

Карнавал традиційно d історії Європи був найяскравішим проявом народної культури. Відбувався він згідно із календарним циклом у час, який ще до прийняття християнства асоціювався у людей зі створенням світу. У слов’ян таким часом вважається час зимового сонцестояння. Саме на цей період припадає цикл різдвяних свят. Отож, український вертеп — це варіант європейського карнавалу. Навіть приказка побутує “Від Романа по Йордан — український Рамадан”.
Карнавал був своєрідним часом, коли життя виходило за звичні рамки. Мінялися місцями високе і низьке, висміювалася офіційна влада.  Цього року на Прикарпатті — справжній карнавал. Його влаштувала громада.

НА “БАРИКАДАХ” У КАЛУШІ

У Калуші втілили постановку мистецького об’єднання “Остання барикада”. Вертеп став родзинкою традиційного віча на площі біля пам’ятника Романові Шухевичу.

Участь у дійстві взяли депутати Калуської міської ради, громадські діячі, студенти, журналісти — всього близько 19 відомих у місті людей.

Наймолодшим учасником вертепу була Катерина Садова. Вона навчається у десятому класі школи №  10.

— Дівчина дуже активна. Голова громадської організації “Молодий рух” Олег Савка не бачив у цій ролі (Європи. — Авт.) нікого іншого, крім неї. Та й вона сама дуже хотіла цю роль, — розповідає депутат Калуської міської ради Олег Нижник.
Олег Нижник — “батько” калуського зіркового вертепу. Саме він отримав авторський сценарій для дійства від “Останньої Барикади”. Нагадаємо, родзинкою зустрічі Нового року на Майдані у Києві став саме вертеп за сценарієм Сашка Лірника, ролі в якому грали знаменитості у сфері культури.
Олег Нижник отримав сценарій тільки минулого тижня, тому часу на репетиції було вкрай обмаль.

— Ми проводили репетиції всього три дні, від четверга, — пригадує він. — на щастя, усі учасники цього з розумінням поставилися до роботи, бачачи, як мало часу. Щоб зіграти у вертепі для калушан, на “різдвяному” віче, усі “засучили рукави” і працювали…

Проводити репетиції допомогла Ірина Хемич, викладач Калуського коледжу культури і мистецтв. Реквізит знаходили, як могли: позичали костюми у друзів, знайомих та родичів, виготовляли власноруч.

Вистава закінчилася улюбленою галицькою колядкою “Добрий вечір тобі!”. Після закінчення вистави Олег Нижник оголосив усіх акторів, які брали участь у дійстві. Калушани, які дивилися вертеп, дружно кричали “Молодці”. Лунали і побажання побачити виставу “на біс”.

— Ми поверталися додому із віче. На зустріч нам ішов калуський підприємець, батько і дідусь Мирослав Гнибіда. Він подякував, висловив захоплення. І такі слова дуже багато значать. І я дякую усім, хто приєднався до ідеї та розвинув її. Так, у трупі немає професійних акторів. Але ж кажуть: “Є бажання, буде і хист!”, — зазначив Олег Нижник.

ЧУДНОВ — БЕЗ МЕЛАНКИ

13 січня українці відзначають Новий Рік за старим стилем. Це також час, коли святкують день преподобної Меланії. Цього дня від хати до хати водять козу та дівку Меланку. У центральній Україні у цей день відзначають Щедрий вечір, або “багату” кутю. Цікаво, що на Галичині це свято не відзначають, а другий Святвечір переносять на надвечір’я Водохреща. Крім  того, на східній і центральній Україні є звичай “водити козу”, якого майже не пам’ятають етнографи на Галичині.

Однак меланкувати на Прикарпатті — уміють не гірше, ніж на “великій” Україні. 13 січня у Івано-Франківську вирушив із Меланкою і Василем цілий журналістський вертеп. Щоправда, козу таки не водили — актриса, яка мала її грати, у останній момент захворіла. 
Кошти, які замеланкували журналісти, отримає онкохворий чотирирічний Денис Леонов з міста Косова. Йому — 4 роки 10 місяців. Тата не має, мама виховує його сама. Хлопчика недавно з обласної дитячої лікарні перевели у Охмадит.

Простору для імпровізації було багато. Відштовхнувшись від існуючого сценарію, медійники ввели до дійства нових персонажів.  У вертепі “оселилися” персонажі із сучасної України, відомі жителю Івано-Франківська. Навіть Меланка перетворилася на Меланію Андрюсівну, і вміло підписувала документи за столом у міського голови Івано-Франківська Віктора Анушкевичуса.

У Івано-Франківську меланкували журналісти: Ростислав Ковтун, Ігор Ткач, Василь Карп’юк, Женя Бєлоусов. Фото Оксани Островської

— У вертепу на Меланки є стандартні персонажі: Ангел, Жид, Коза, Смерть. Коза мала бути, але захворіла, — розповів Ігор Ткач. — Список, до кого йдемо, складали напередодні ввечері. Багато до кого хотілося прийти (та й мета — допомога хворій дитині підштовхувала), але фізично всіх добрих людей не можна було за один день обійти.  До влади по президентській вертикалі не йшли, бо то як кажуть “або робота, або шпиталь”, — най їм “Беркут” меланкує. Так що нинішній іменинник Василь Чуднов нехай вибачає. Може, він і хороша людина, але цього року — без журналістської Меланки.

Ігореві Ткачу дісталася роль Жида. Костюм він підготував собі із улюблених речей.

— Все своє, навіть капелюх. Мені його подарували на новий 2008 рік, — зізнається він.

Ігор Ткач не думає, що для вертепу обов’язково бути професійним актором. Головне — щоб було бажання.

— Про професійних акторів казати складно, бо навіть не всіх колег знав особисто до участі в Меланці-2014. До акторів можу себе зарахувати, бо в Калуському музично-драматичному театрі під керівництвом режисера Олега Сеніва колись брав участь у постановці п’єси. Також пригадую роль Ангела у вертепі грав колись, — рахує творчі здобутки Ігор Ткач. — Згоден, що актори можуть бути і не професійні, але люди мають тягнутися до мистецтва, особливо “роботяги” та інші, в житті яких казки мало.

Ігор Ткач вважає, що злободенні теми — не останнє, що є в українському мистецтві.

— В українській сатиричній традиції — звично висміювати політичні реалії. У нас, наприклад, замість кози був ЄРЦап. Було додано міліціонера, СБУшника, опозицію. Прийшли у вертеп Тягнибок, Кличко, Яценюк, також Янукович і Азіров, мав бути Захарченко. Але не зміг прийти. Із трьох чортів залишився один. Була власне Меланка, Баба і й дід Марцин, а ля нардеп Руслан Марцинків. Окремо дохтір і баяніст. Тітушко потім по ходу доєднався.

Намеланкували журналісти 10 630 гривень і 400 доларів. Поміняли долари на гривні, разом вийшло 14 035 гривень.

Марія Кузик, народознавець, село Верхня:
— У нас у селі меланкували, ще коли я дівочила. Було це так. А от — козу у нас у селі не водили. Принаймні, я не пам’ятаю такого.

Звичай меланкування був. Хлопець переодягався на Меланку, а дівчина на Василя. Співали примовки: “Терном, терном доріжечка веде”, “Наша Меланка”, “Меланка ходила, Василька водила”. Ще не забула, але потрібно пригадувати, щоб заспівати. Пам’ятаю діалог між Меланкою і Василем. Дівчата спеціально до цього свята пекли пироги із сиром. Меланка пригощала ними Василя. Вона припрошувала, а він відмовлявся. “Пироги смачненькі!” — припрошувала Меланка. “Тьху, Меланко!” — відповідав Василь. Так заходили до кожного господаря.

Звичайно, саме село є носієм традицій. У місті їх — не збереглося. Не знаю, як там на “великій” Україні, а у нас у селі не святкують “багату” кутю. І на другий святвечір готують пісні страви. Його відзначають напередодні Водохреща. На це свято печуть закусуванці — випічку із маком або повидлом. Усередину кладуть копійку. Для того, щоби було веселіше. Це така народна гра. Водохреща наступає наступного дня. Вранці ціле село йде до церкви. Потім на ріку. Хрест вбирають гілками мирту. Вдома жінки на свяченій воді замішують борошно. Потім цим борошном чоловіки малюють на воротах хрест, який є оберегом. У нас у селі планують біля церкви викопати криницю, де була би чиста джерельна вода.