Міми Публія Сіра на прикарпатський лад

Важко уявити, щоб сьогоднішня влада в уособленні правлячої партії — Партії регіонів, разом із своїм серпасто-молоткастим сателітом якось могла собі повернути довіру. Для цього, з точки зору політичного маркетингу, очевидно, потрібен глибокий ребрендинг. Того самого потребує і «Беркут» та інші ссавці, птахи, плазуни і членистоногі. Комуністи у світлі своєї останньої діяльності цілком могли б серп замінити ковбасою за 1,20 руб., а молоток — на склянку квасу за 3 коп. Але бесіда не про це…
Переглядів: 479
Малюнок Юрія Журавля

                                                  «Fides, ut anima, unde abiit, eo nunquam redit»
                                                  Publius Syrus

І дійсно, «довіра, як і душа, — йде і ніколи не повертається»…


ВИГНАННЯ І ОБШУК

Вигнання структури ОДА із приміщень обласної ради сприйнялось якось спокійно. І дійсно: інститут обласних державних адміністрацій був запроваджений ще за часів Леоніда Кучми, і починалося все із невинного інституту — «представника Президента в регіоні». Мушу сказати, що нічого не змінилося — тільки чиновницький апарат обріс «м’ясом», наплоджено масу управлінь і спеціалістів широкого профілю і вузької дороги… Мітингарі зайняли всі приміщення, голова адміністрації спішно «покинув приміщення», так і не прихопивши із собою секретарку, лишив «на поталу революції»... Але роботи Василь Чуднов не покинув, облаштував собі кабінет в іншому місці (де також є урядовий телефонний зв’язок. — Авт.), і, з його слів — керує областю по телефону…

З цього робимо два проміжних висновки:

1) голова адміністрації як робив свою роботу, так і далі робить, що означає, що він — людина відповідальна (і віддана Януковичу), а тимчасові незручності просто потрібні «для наочності»: керівника ОДА ніби немає і революція перемогла –— ура!

2) якщо Василь Чуднов годен керувати областю по телефону прямим управлінням (а це свідчення високого класу менеджменту) і в нього добре виходить, без усіляких там нарад, комісій та інших форм бюрократичної діяльності, то для чого громаді та державі витрачати стільки грошей на водіїв, секретарок, комунальні послуги, канцтовари та інше?... Варто один раз обладнати всім необхідним кабінет у невеличкому офісі, і все — нехай чоловік працює. А якщо виходить «не дуже» — то не треба розмовами про свій чарівний телефон каламутити воду, бо робота чиновника — це, у першу чергу, документообіг ( до ефективного електронного документообігу ми ще не доросли. — Авт.).

Із сказаного випливає, що «захоплення адмінбудівлі та приміщень ОДА» є декоративним, а не справжнім. Міська франківська влада («свободівці». — Авт.) вкупі з обласною «захопили» самі своє ж приміщення? Таким самим фейковим був «плач» Чуднова за фотографіями онуків: ті дорогі серцю голови ОДА фото ніхто не чіпав — вони на місці у його кабінеті.

Про політичні декорації також може свідчити характер барикад перед «білим домом», де вони зведені всупереч усілякій логіці оборони чи нападу. Партійні намети, як правило, пустують. Бізнес, як це видно неозброєним оком, не підтримує майдан із таким широким розмахом, як це було у 2004 році, а грошові пожертви бізнесу, хоч і не всі, ясна річ, виглядають як спроба «відкупитися від майдану» і власної совісті грішми. Основні пожертви йдуть від окремих громадян, рідше — від колективів і релігійних громад. Страйк на півгодини в обідню перерву виглядає як знущання над страйковим рухом. Замість бути на майданах і спрямовувати чи підтримувати там своїх працівників, бізнесмени спокійно займаються справами — нехай революцію роблять або відчайдухи, студенти, громадські і партійні діячі чи безробітні…

Сумнівним є — навіть у революційний час — «обшук» відвідувачів на вході у приміщення облради (у цивілізованому світі практикується фейс-контроль, а у разі крайньої потреби — поверхневий огляд особистих речей і перевірка документів. — Авт.). Одразу неозброєним оком можна запримітити якесь дивне самозадоволення «охоронців» від цього «шматочка влади». У цьому ключі позитивно вирізняється «самооборона» обласного майдану, котра патрулює вулицю і котрій, іноді, забувають принести на дальні барикади гарячого чаю… Інтернет облетіло фото, як на київських барикадах студенти читають книги: готуються до сесій чи просто читають для дозвілля. То майте на увазі, колеги і колежанки, що в Івано-Франківську вночі на третьому поверсі будинку облради… грають у карти. Так якось аж торкнула пісня із пам’яті «Чи ви хлопці спали, чи ви в карти грали, що ви Україну москалям віддали…».


«НЕДОВІРЕНИЙ» ЧУДНОВ

Продаж не України, а поки що — революційного настрою, вже давно почався. Усі політичні фігури вже чують присмак виборчої гонки і кожен провадить свою лінію. Ні для кого не є секретом, що після «приватизації» новітньої української історії, специфічної сакралізації Степана Бандери, Романа Шухевича (дивним чином забуто Степана Ленкавського й однойменну багатостраждальну вулицю в обласному центрі. — Авт.), не зважаючи на корупційні «чайні церемонії», франківська «Свобода» має волю до «приватизації» майдану і всього, що з тим пов’язано. «Батьківщина» й «Удар» — поза рингом. Навіть фігуранти цієї брудної справи не можуть втриматися, щоб не вийти на балкон, всім же хочеться почути оце народне «Молодець! Молодець!»…Як масло на груди, оця народна любов. Коли співаємо «душу й тіло ми положим за нашу свободу…», у хлопців загораються очі… Частково це пояснюється тим, що саме «вуличний стиль» політики, ву хорошому розумінні слова, характерно притаманний нашим прикарпатським «свободівцям», трохи менше — «ударівцям», і геть мало — “батьківщинівцям”...

Фактично, зараз стартує виборча кампанія, а у ній основне — тихе усунення політичних конкурентів, що пасуться на одному і тому ж опозиційному пасовищі, або ж голосне оголошення таких «провокаторами», «п’ятою колоною в запіллі», «волохатою рукою Москви» та іншими яскравими образами. Громадськість, активісти Євромайдану і студенти, з яких, власне, все і почалося, — відсунуті на другі плани. Заклики про «майдан без політиків» переріс у реалії «майдан без громадських активістів». Цьому процесу громадсько-суспільне середовище наразі опирається: піднімаються питання люстрації, обмеження на участь в народних об’єднаннях партійних функціонерів… Який буде остаточний рахунок — ми невдовзі побачимо.

Сесія облради 3 лютого відбулась у незвичній атмосфері. У залі по периметру стояли хлопці у масках із «Правого сектору». Очевидно, що питання про висловлення недовіри голові ОДА напередодні готувалося ретельніше, бо вже ж один ганебний провал якось був через відсутність кворуму.

Мушу зазначити, що сам факт висловлення такої недовіри має дві площини: політичну і соціально-економічну. За останню ніхто навіть не брався, бо сам Василь Чуднов на посаді не так давно, і, напевне, ще не має чим звітувати в економічній сфері. Тут йому із попередником і пощастило, і не пощастило одночасно. І навіть, якби і мав що сказати — звіту керівника адміністрації на сесії заслухано не було, формально, висловити недовіру за господарку не було як.

У політичній площині не все так просто і рівно. Звичайно, Василь Чуднов як голова адміністрації і як голова обласної організації Партії регіонів мусить ділити ту відповідальність і ті наслідки діяльності (чи радше сказати, бездіяльності. — Авт.) правлячої партії, тим більше у форматі «два в одному». Якщо суспільство збурене і вже висловило свою недовіру Президентові та уряду, якщо близько 80% населення у тій чи іншій мірі підтримує майдан і протестний рух, то нічого дивного у недовірі до голови Івано-Франківської ОДА немає. Інша річ, що навіть якщо Президент і підпише відповідний указ і призначить іншого голову ОДА — він також підпадатиме під ті самі політичні оцінки і йому недовіра буде вважатися, як кажуть студенти, «автоматом».

Цей механізм можна яскраво побачити на нинішніх заступниках голови ОДА. Не всі вони є членами Партії регіонів, але вся відповідальність і ганьба за те, що відбувається у країні, стовідсотково проектується на них. Тож, питання про «недовіру» до замів навіть не обговорюється: вона розуміється апріорі.

Для прикладу можна розглянути поведінку пані депутатки Зінаїди Болюк, котра так і не зрозуміла, чого саме від неї хоче громадськість. Єдиний комплімент, котрий заслужено, навіть без вивчення мотивів, можна дати «недовіреному» голові ОДА Василю Чуднову — він зараз (як і його попередник Ігор Зварич у 2004 році. — Авт.) не допустив на Прикарпатті жорсткого кровавого протистояння, як ми це бачимо на півдні і сході країни. І в 2004 році, і тепер Прикарпаття лихоманило, активістів тягали по судах-міліціях, тиснули адміністративно, але область не топилася у крові. Це ми зможемо оцінити тільки згодом, коли інші сценарії інших областей відтіняться на наших регіональних політичних процесах.
Позаяк виглядає, що Президентові без сенсу робити заміну на полі, а посполиті зможуть домогтися хіба заміни «шила на мило». Василя Чуднова можна знову поміняти на Михайла Вишиванюка або Анатолія Француза, про крісло давно мріє Ігор Насалик, про спроможність давно довів Ігор Зварич, у запасі є ще Зіновій Митник, Валерій Келестин, Богдан Гдичинський, через непрогнозованість процесу не можна виключати Володимира Личука або якогось парашутиста-штрафника. Узагалі, говорити треба не про прізвища, а про лобі груп впливу: якщо група впливу відвоює свою квоту (серед команди своїх, якщо треба. — Авт.), то і силою заставлять.


БАНДУ — ГЕТЬ! ГЕТЬ — АЛЕ ВСЮ!

Від усіх цих рухів по довірі-недовірі виграла обласна рада, котра політично відпіарилася перед виборцями на «п’ять». А, зважаючи на те, що основними рупорами і місцевого майдану, й обласної ради є «свободівці» — то найбільш стиглі політичні яблучка з’їдять вони. Більше того, процедурно сама сесія відбувалась у незвичайних умовах: невідомі у масках, фактично примусовий вивід поза межі залу депутатів від фракції Партії регіонів (що так чи інак є перешкоджанням діяльності депутата і до європейської практики не має жодного відношення. — Авт.), голосування по недовірі таємне, але — відкрите… Усе це  згодом можна буде списати на, вже якось оголошувані Олександром Сичем, «ексцеси виконавців» — депутатів-свободівців Василя Поповича і Віктора Неміша. Їхні партійні боси, ймовірно, використали «в темну» гарячу майданівську молодь, знаючи про їхню щирість, але недалекоглядність (Віктор Неміш вже якось прославився невдалим захопленням ОДА.Авт.). Тим більше, що Василь Скрипничук як голова облради і добрий юрист не міг не знати деяких тонкощів процедур розгляду порядку денного та голосування. І тому те, що сталося можна розцінювати або як технічну помилку через поспіх (що більш ймовірно), або як змову з ОДА — «договірний бій» (що теж — не виключено), де прийняття бюджету у пакеті із «недовірою» голові ОДА влада революційна обміняла на «мить слави» і PR перед камерами у «влади режиму». І ті, і другі — задоволені бо досягли максимуму із можливого.

Залишилось з’ясувати, при чім тут люди на майдані. У всякому разі, відомо, що прокуратура вже оскаржує дане рішення сесії обласної ради і воно, очевидно, через формальності буде скасоване. Обласна рада свій «здобуток» може і не втримати — все залежить від налаштування інформаційного простору, на відміну від сторони ОДА — вона зафіксує свій результат.

Між іншим, до гарячої сесії обласної ради, де розглядали питання про висловлення недовіри голові ОДА Василеві Чуднову та прийняття бюджету, дозріли ще два громадсько-політичні чиряки, які внесли свої окремі нотки в «історію хвороби»…

Так, 28 січня цього року перший заступник голови обласної ради, депутат від «Батьківщини» Олександр Левицький (як він потім пояснив — через нерви та емоції. — Авт.) публічно нахамив відомому прикарпатському митцеві Андрієві Єфіменку: «…Там встав якийсь художник, я його перший раз бачу в житті, дякувати Богу, та при всій повазі, чуєш — за мене проголосувало купу людей, чоловіче Божий, — а ти помовчи будь-ласка!..» На такі вислови громадськість збурилася. Керівництву обласної ради було подано звернення про зняття відповідного депутата із займаної посади. Пану Олександрові активісти присвятили плакат з красномовним написом «ХАМ» та з вимогою піти геть із посади першого заступника голови обласної ради. Депутат своє «вибачте» до художника з трибуни сказав, щоправда — із посади не пішов.

Судячи із тексту самого звернення — висновок свій має сказати відповідна депутатська фракція «Батьківщина», членом якої є депутат, а також і постійна комісія обласної ради з питань депутатської діяльності, етики, регламенту, самоврядування, захисту прав людини, законності та правопорядку. Очевидно, правляча фракція «Свободи» в облраді здобула свої додаткові неочікувані бали не тільки у переговорах за збереження на посаді «правої руки» Дмитра Шлемка, але і також за ігнорування депутатами питання по Степану Волковецькому. Йому також був присвячений красномовний плакат із написом «Волковецький продався за п’ятнадцять тисяч».

За останній час депутат обласної ради і член фракції «Батьківщина» Степан Волковецький активно пробував увійти у президію Івано-Франківської громадської організації «Майдан», що тільки-но створюється. Так само він увійшов у список тих, хто мав творити Народну раду — альтернативний діючій раді орган влади. Поряд із тим, широкій громадськості стало відомо, що Степан Волковецький, голова обласної «Просвіти» просив гроші на «музей Шевченка» у Василя Чуднова –— головного «регіонала» області. Партія регіонів грошей дала — 15 000. Коли про це стало відомо, почали говорити про те, що не варто було брати тих грошей, а тим більше просити їх. Обласний просвітянин не придумав нічого кращого, аніж зібрати Правління товариства, де прийняли заяву більше не брати грошей у політичних партій і повернути гроші «регіоналам». Але із формулюванням…— «не зараз, а через два тижні», бо може ті одумаються і вийдуть з тієї партії… Фактично той самий принцип, що і в президента Януковича — «ми вам амністію, але через два тижні, і не забудьте звільнити приміщення»…

Тепер усі, у кого пан Степан попросить грошей, навіть на якесь «благородне діло», мусять задуматися над питанням, із якою політичною рептилією мають справу… Заява Волковецьким була оголошена з балкону будівлі облради на Майдані другого лютого, акурат напередодні сесії обласної ради. Коли люди кричали «Молодець!», хотілося заплакати. Волковецький як був радянською людиною — так і залишився, а ми, на жаль, — також. Мало що і змінилося. А у Києві, товариство, коли опозиціонери гнали відверте «перекиньногучерезпаркан» зі сцени — всі кричали «Ганьба!» Одне слово, ще маємо куди рости — і слава Богу! Ще мусимо попрацювати над собою, щоб до нової влади не прийшли старі ленінці-комуністи, клептократи і хами, корупціонери і хабарники, політичні нездари і заробітчани, перешиванці та пристосуванці, явні та латентні українофоби та україножери.

Банду — геть! Геть, але — всю!

                                                        «Fides, ut anima, unde abiit, eo nunquam redit»
                                                        Publius Syrus