Павло Мезерін: «В Росії зараз жити страшно. В Росії зараз жити небезпечно…»

— Як ти став майданівцем?
— Почну з подій дещо віддалених. 2001 року я закінчив навчання на катедрі політології Петербурґзького університету. Постійно займався Україною, всі «нульові» роки жив «на два доми» в Пітері та в Україні:Києві, Львів, Кіровограді, Трускавці, інших містах. І ніколи не думав, що колись доведеться стати емігрантом. В голові не виникало ніколи такої божевільної думки.

Однак — сталося. Я багато років працював в Україні й, мабуть, дещо відвик від Росії і не встиг помітити, як вона стала цілковито іншою країною.

З 2007 року я постійно перебував в Україні. Лише півтора роки тому повернувся додому до Петербурґа. Й одразу зауважив, що виїздив з зовсім іншої країни.

Все життя я займаюся опозиційними силами, партіями, маю чимало контактів у цьому середовищі не лише в рідному місті, а й у інших регіонах Росії. І ще цілком недавно можливими були багатотисячні мітинги, походи, маніфестації. Все було гарно, під різними прапорами, хоча й розуміли люди, що все ж живуть в не надто вільній країні. Але ніхто не думав, як і чим все обернеться. Півтора роки я повернувся до іншої країни. Щоправда. Не одразу збагнув, до якої саме.

Нинішня Росія — це країна, в якій десять людей, що виходять на мітинг, обов’язково будуть заарештовані.

Сьогоднішня Росія — це країна, в якій людей, що йдуть запалити лампадки біля пам’ятника Шевченку в пам’ять про загиблих у Києві Героїв Майдану, гарантовано затримують й накладають на них багатотисячні штрафи. Добре, якщо це 15 діб і тисяча доларів штрафу. З великою долею вірогідності, багато з тих, хто потрапляє до поліційного відділку, вже не скоро вийдуть звідти…

Я ніколи не думав, що мої виступи та публікації в опозиційних російських ЗМІ спричинять те, що мене «запросять» до відділу «Ф» (боротьба з екстремізмом) управління Федеральної служби безпеки у Петербурґу), де мені відверто буде сказано замовкнути, перервати всі стосунки з українською опозицією, закрити сторінки в соціальних мережах Фейсбук і Вконтакті й припинити співпрацю з по позиційними російськими медіями. В разі відмови мені прямим текстом пообіцяли ув’язнення.

Я не міг собі уявити, що подібне можливе в нинішній Росії, в сьогоднішньому Петербурґу. Й наприкінці січня мені довелося зібрати речі й податися до України. Лише тому, що не захотів сидіти в тюрмі. В російській в’язниці я не матиму змоги допомогти ані Росії, ані Україні.

Отже, я взяв наплічник і приїхав на Майдан. Я збирався туди раніше. Але — на деякий час, щоби зробити репортажі про Євромайдан для росіян, для пітерців, щоб показати їм правду. І аж ніяк не уявляв, що приїду на Майдан як еміґрант.

Опинився я в Києві в сумбурному стані духу, вів наскільки це було можливо, репортажі для опозиційних російських ЗМІ, для соціальних мереж. Розповідав про те, що і як відбувається на Майдані.

Й вийшло так, що потрапив туди у ключові дні подій. В ті дні протистояння, коли за Україну, за волю та свободу віддала життя Небесна сотня. В ті самі дні, коли вирішувалася доля України і Європи, взагалі європейської цивілізації. І по цих двох тижнях, проведених на Майдані, я став іншою людиною, в мене  навіть змінилося світовідчуття. Й саме в цей час мені повідомили, що в разі повернення на мене чекає арешт. Також довідався, що ті не чисельні росіяни-учасники Майдану –— пітерці, москвичі — відразу при перетині кордону були затримані. Дехто навіть не зміг доїхати до кінцевої станції.

Про це розповіли мої пітерські друзі, з якими підтримував постійні контакти. Юристи ж підтвердили, що мене чекає ув’язнення на невизначений термін. І ось тепер я в Україні в статусі політичного еміґранта, в становищі, якого я, росіянин, пітерець, ніколи для себе не уявляв.

— Що можеш сказати про свої враження від баченого на Майдані й про інтерпретацію цих подій у Росії?
— Я приїхав на Майдан і побачив народну революцію. Я добре знаю Україну, розумію її мову. Але те, що побачив на Майдані неабияк вразило й укотре переконало, наскільки брехливою є про кремлівські засоби інформації.

Про яких «фашистів», «бандерівців», «западенців» може йтися, коли значна частина (може, й половина) людей Майдану – російськомовна. Особисто я частіше чув саме російську, а не українську мову. І стало зрозуміло, що отой недолугий геббельсівського кшталту агітпроп, нав’язуваний глядачеві російським ТБ, не має жодного стосунку до реалльности. Він настільки нереальний, що навіть коментувати це важко.

Коли я дивлюся репортажі російських ЗМІ, де показують Майдан, у якому беруть участь бандити, наркомани та кримінальний елемент, я знаю, що це – суцільна брехня, й говорю про те своїм друзям, знайомим, як можу доношу до росіян правду.

Це брехня такого рівня, що Геббельс перевертається в труні. Величезну брехню, якою зараз Кремль годує своїх громадян, не порівняти з геббельсівською пропагандою, яка є дитячою забавкою у порівнянні зі спотвореною, перекрученою інформацією з України, яку тиражують офіційні російські ЗМІ.

В цьому плані дуже шкода російський народ. Адже доступ до Інтернету має переважно інтелігенція. Сьогодні до Росії повернулися часи «кухонної опозиції». Дивно лише, що повернення до цього відбулося в нинішню інформаційну добу.

В Росії зараз жити страшно. В Росії зараз жити небезпечно. Особливо людям з активною громадянською чи політичною позицією. Будь-яку людину, що несе квітку або свічку до пам’ятника Шевченку, як я уже казав, можуть заарештувати й посадити щонайменше на 15 діб. Страшні сьогодні часи в Росії…

— Що скажеш стосовно останніх подій, зокрема — вторгнення до Криму? Яким бачиш подальший розвиток подій?
— Сьогодні безе перебільшення відбуваються події світового масштабу. Ми є свідками, а, можливо, й творцями нової історії і нової історичної та політичної мапи світу.

Нинішня карта світу зовсім не відповідає тим домовленостям, які існували 20 літ тому, й тогочасній ситуації в світі.

Юридично ми живемо в світі, сформованому по закінченні Другої світової війни на межі 40-50-х років ХХ століття. Зараз світ є цілковито інакшим. І те, що відбувається, нині, мало статися.

Зараз відбувається синхронізація світових процесів і міжнародного законодавства, яке існує на нинішній день.

Україна сьогодні — лише кордон, певний рубіж. Кордон між цивілізаціями. Власне сьогодні ми спостерігаємо агонію останньої імперії, до певної міри завершення того, що виникло в світі в наслідок татаро-монгольської навали. Адже нинішня Російська Федерація — прямий спадкоємець Золотої Орди, Московії, Російської імперії, СССР…

— Наскільки нинішня пропаганда вливає на простих росіян? Невже рік страшної, агресивної агітації може все, що було до того, навіть те, що впродовж 70 років жили в одній країні?
— Сумно визнавати це, але може. В Міхаіла Новіцкого є пісня, в якій є такі рядки:

Обыватель, обыватель…
Позитивный улыбатель
Не герой и не предатель
С днём рожденья поздравлятель
Одобрятель, поддержатель, радостный рукоплескатель
От законов убегатель
Не встреватель, не создатель
В церковь в праздник заходитель…

Та власне цей самий обиватель живе в своїй вельми обмеженій реальности й за посередництва ЗМІ впливати на нього дуже легко.

Інтелігенції, людей, що мислять, в будь-якому суспільстві не більше 15 відсотків. В часи, коли не страшно, вони виходять на вулиці, коли стає страшно чи небезпечно, переважно — сидять на кухні. Дуже мало тих, хто хоче сидіти у в’язниці. Обмаль людей, які готові за власну свободу, за свободу своїх дітей і внуків, тим більше – за свободу чужих, сторонніх людей сідати в тюрму.

Світ складається з пересічних людей, з обивателів. Обиватель у Росії — заляканий, зомбований, по ньому не раз пройшовся коток сурковської пропаганди (Владіслав Сурков — провідний політехнолог Кремля. — Авт.).

Нинішня кремлівська пропаганда — велика сила. Доктор Геббельс відпочиває. Він навіть уявити не міг, яких матиме здібних, відданих і талановитих послідовників…

Люди, які ще здатні мислити, навалі тієї пропаганди та промиванню мізків опиратися здатні. Обиватель – ніколи. Він піде нині за Путіним так само, як ішов він за Гітлером, як падав у істериці, коли слухав промови фюрера. Це дуже прикро й сумно.

— А що стосовно Криму? Чи хтось до Майдану в Києві ставив у Росії питання про те, щоби «віджати» Крим, про «порятунок співвітчизників», які там мешкають?
— До сьогодні пересічних росіян Крим узагалі майже не хвилював і не цікавив. Для звичайного петербуржця, муромлянина, рязанця чи москвича Крим був майже тим самим, що Мексика чи Гондурас. Це аж ніяк нікому не було цікаво, поки влада не почала через ТБ той «інтерес» підігрівати й нав’язувати.

Доти, поки кремлівські ідеологи не почали істерично голосити, що «треба рятувати співвітчизників-росіян, яких в нашому рідному Криму винищують озвірілі бандерівці…»

Події у Криму нагадують те, як під впливом гітлерівської істерії вся Німеччина 1938 року заповзялася «рятувати» Судети. Росія під проводом Путіна «рятує» кримське російськомовне населення від «геноциду з боку українців».

— Чому, як на тебе, певну слабкість виявляє нове українське керівництво? Чому Захід здебільшого хіба робить заяви, щось декларує, але не діє активно? Невже нічого не навчив 1938 рік, недавні югославські події?
— Та не вчить історія нічому, на жаль. Політична історія показує: ніхто нічому на ній не вчиться. Це дурниця, коли кажуть, що лише дурний вчиться на власних помилках. Людство постійно вчиться на своїх помилках і стає на ті самі граблі.
Й нинішня ситуація — це копія 1938-39-го років, себто початку Другої світової війни. Поведінка Путіна — те саме, що поведінка Гітлера. І, як кожний новий диктатор, російський керманич уважає, що до нього всі були ідіотами, а він, найрозумніший, усіх переможе. Але ні. Скінчить як Наполеон, Гітлер, Сталін. Як усі, хто прагнув підкорити світ.

Починається творення нової мапи світу в новій геополітичній обстановці. Й зрозуміло: на сцену вийшли нові великі гравці, плани яких нам невідомі. Те, що зараз спостерігаємо, — вершина айсберга, дев’ять десятих якого лежить під водою.

Я не знаю, про що півтори години розмовляли Обама з Путіним минулої п’ятниці. Знаю лише, що з Турчиновим і навіть з Тимошенко Обама півтори години не говорив би.

Зараз стоїть принципове питання: про існування України як національної держави. Вибір в неї не такий уже й великий. Варіантів два: або Чехословаччина 1938-го року, або Фінляндія того ж періоду. Або України не буде як незалежної держави, або вона втратить частину своїх територій і збережеться як національна держава.

Завершу ж нашу бесіду двома віршами, які останнім часом у зв’язку з подіями довкола часто зринають в пам’яти.

* * *
        Изыде сеятель сеяти семена своя.

Свободы сеятель пустынный,
Я вышел рано, до звезды;
Рукою чистой и безвинной
В порабощенные бразды
Бросал живительное семя —
Но потерял я только время,
Благие мысли и труды...
Паситесь, мирные народы!
Вас не разбудит чести клич.
К чему стадам дары свободы?
Их должно резать или стричь.
Наследство их из рода в роды
Ярмо с гремушками да бич.
Александр Пушкин

Римская империя
           
      Римская империя времени упадка
      сохраняла видимость твердого порядка:
      Цезарь был на месте, соратники рядом,
      жизнь была прекрасна, судя по докладам.
А критики скажут, что слово “соратник” — не римская деталь,
что эта ошибка всю песенку смысла лишает...
Может быть, может быть, может и не римская — не жаль,
мне это совсем не мешает, а даже меня возвышает.

      Римлянкам империи времени упадка,
      только им, красавицам, доставалось сладко —
      все пути открыты перед ихним взором:
      хочешь — на работу, а хочешь — на форум.
А критики хором: “Ах, “форум”, ах, “форум” — вот римская деталь!
Одно лишь словечко - а песенку как украшает!
Может быть, может быть, может и римская — а жаль...
Мне это немного мешает и замысел мой разрушает.
Булат Окуджава