Основу команд із пейнтболу склали члени Калуської міської молодіжної громадської організації "Молодий народний рух" Перший із них — прапорщик Збройних сил України Сергій Кокурін, росіянин за національністю, який став першим загиблим українським вояком у новітній україно-російській війні. Нагадаємо, що його було вбито 18 березня 2014 року російськими окупантами під час штурму 13-го фотограмметричного центру Головного управління оперативного забезпечення ЗСУ.
Другий — українець за національністю, уродженець Пермської області Росії, герой І Чеченської війни й кавалер чеченського ордену “Честь Нації”, один із лідерів рівненського Євромайдану і координатор “Правого сектору” Західної України — Олександр Музичко, більше відомий під псевдонімом “Сашко Білий”. Цей сучасний український гайдамака ще за життя зумів стати легендою, якою щиро захоплювались юні націоналісти, і люто ненавиділи вороги України.
На урочистому відкритті депутат міської ради Володимир Тимків та директор міського Центру фізичного здоров’я населення “Спорт для всіх” Олег Нижник привітали учасників і закликали вшанувати хвилиною мовчання усіх Героїв, які у наш час віддали життя за Україну, згадавши й “ангелів” “Небесної сотні”, за котрими творимо зараз пам’ять 40 днів.
Далі учасники розділились на команди і розпочався пейнтбольний турнір. Участь у ньому взяли 6 збірних команд, до котрих входили представники громадських організацій, активісти студентського середовища, а також наймолодші представники нашої громади, які з дозволу батьків теж виявили бажання повправлятись у стрільбі.
Активісти навчалися надавати першу допомогу
Після запеклих боїв і численних символічних “поранень” кульками з фарбою, суддівська колегія змогла визначити переможця турніру. Ним стала команда молодорухівців “Галицькі леви”. Окрім гри у пейнтбол, учасники заходу мали змогу пройти інструктаж з надавання першої медичної допомоги, який для них провів фельдшер станції швидкої і невідкладної медичної допомоги, а віднедавна — ще й очільник калуського “Автомайдану” — Володимир Павлів.
— Найбільше сподобалася “стрілялка” та гра “Криївка” — навіть не знаю, чому б я більше віддала перевагу, — розповідає 11-річна Наталя Маслюк. — Ми вважаємо, що наша команда виграла, бо у нас загалом поцілили лише 4 рази. Мені “дісталося” менше, бо я “залягла” на одному місці і звідти відстрілювалася, а Аня перебігала з місця на місце, тому у неї поцілили кілька разів.
— Один раз — у ногу, — показує великий синець на нозі Анна Луців. Дівчата твердять: попри те, що у пейнтбол грали вперше, було не страшно. Хіба що ледь-ледь.
— Мені довелося витратити 3 “кулі”, щоб поцілити у руку “супротивнику”, — каже Михайло Маслюк. — Він виставив руку: дві “кулі” пішли мимо, і, врешті, третя потрапила у “ціль”.
У змаганнях із пейнтболу брали участь і дівчата
Діти розказують: довелося дуже швидко покидати зайняті позиції, бо супротивники підібралися “впритул”. 4-річний Орест Мудрик, який спостерігав за грою з боку, дуже хвилювався, що його підстрелять, помилково прийнявши за “москаля”.
Після гри колишні “суперники” зібралися усі разом біля польової кухні. Особливо смакував польовий борщ у “виконанні” Мар’яни Савки, яка “пожертвувала” можливістю взяти участь у турнірі заради того, щоб нагодувати голодних “вояків”.
Пройшовши навчання впоряду (засвоєння команд у строю. — Авт.), пейнтбол та заслухавши ідеологічні гутірки, учасники підкріпились справжнім українським борщем та чаєм із солодощами. А, набравшись сили, всі вирішили поринути у часи партизанської боротьби і зіграли у гру “Криївка”.
— І парадоксально, що Музичко, один з небагатьох українців, яким в добу Незалежності довелося зійтися в бою з військами кремлівської орди, загинув не від куль московських окупантів, а від рук карально-репресивної машини режиму внутрішньої окупації, яка веде свій початок від далекого 1917 року. Багато катів і маніяків-садистів доклалися до її розбудови за майже столітній період. Серед них і Дзержинський, й Урицький, Єжов, Ягода, Берія... Тоталітарна машина НКВС згодом розділилась на МВС та МДБ, які і досі збереглися в нашій державі у вигляді совіцьких рудиментів: МВС України та СБ України. Саме на їхніх руках кров В’ячеслава Чорновола, Георгія Гонгадзе, “Небесної сотні”, і, зрештою, — Сашка Білого, — переконаний голова обласної ГО “Молодий народний рух” Олег Савка.
