Іван Стратієнко. Фото Олега Білого — Який настрій у калушан на Майдані?
— Весняний!
— Як п’ять місяців на Майдані у побуті?
— Велика подяка киянам. Люди брали мітингувальників на квартири. Їх приймали Український дім, консерваторія, Профспілки, тому у нас не було браку ні в харчах, ні у засобах гігієни.
— Будинок профспілок має залишатися місцем пам’яті?
— Так, там має бути музей.
— Ви приїхали до Калуша втретє за п’ять місяців. Як рідні відпустили Вас так надовго?
— Калушу пощастило, що моя дружина у Італії. Тільки не пощастило Януковичу (сміється. — Авт.). У мене син — другокласник. Він “на групі” у школі до п’ятої години. Якось дзвонить мені о 13.00: “Тату, я знаю, де знайти Януковича!” У школі десь почув, що він полетів у Росію. “Тату, він ховається, але може ще втекти!” Я кажу: “Івасику, вже їдемо по Януковича!” “Але ти його привези у Калуш!” “Нащо?” “Я ще маю його налупцювати!”
— Ваша дружина підтримує Вас?
— Так, звичайно. Ті невеликі кошти, які дружина відклала мені на подарунок, зговорила по телефону зі мною. Я мав собі купити новий костюм (сміється. — Авт.).
П’ять місяців від того моменту, коли Віктором Януковичем було зупинено підписання угоди про євроінтеграцію України, що викликало протести по всій Україні, припадає на Великодній понеділок. Іван Стратієнко — пригадує всі події по хронології, немов він не забув жодного дня.
— 1 грудня ми із Володимиром Іваницьким їхали на один день. Спочатку ми прийшли на площу біля Михайлівського собору. Дуже хвилювався, чому тільки 20 тисяч людей. Двадцять п’ять, — виправляється. — Спочатку ми йшли, роздивлялися, фотографували “беркут”, який вбирав “йолку”. Ми не знали, що будемо захоплювати центр, КМДА, профспілки, ялинку. Від Михайлівського пішли до пам’ятника Шевченка. Людей ставало все більше. Хтось голосно закликав: на Майдан! Усі підтримали, і ми пішли на площу. Скрізь стояли беркутівці, міліціонери. Через кілька годин КМДА, ялинку вдалося відвоювати. Уже міліції не було.
У 2004 році ще холостяком Іван Стратієнко відстоював на Майдані ідеї Помаранчевої революції. Звичайно, говорить, що тоді було значно легше. Але і цього разу він зрозумів, що на Майдані — те місце, де він повинен залишитися. Прикласти свої зусилля до спільної боротьби. Так він і не повернувся до Калуша із іншими.
— Звичайно, калуського табору ще не було, і намети не стояли. Зранку ще була міліція, — пригадує комендант табору калушан. — Біля Михайлівського стояли люди, куди вони втекли вночі від розгону “Беркуту”.. Мене дуже боліло, що дитина мусила залишитися сама. У кожної людини, яка там була навіть присутня, є свої мотиви. Але я не розумію тих людей, які їхали із медалями робити фотосесію.
— Було найстрашніше, коли ми пішли на мирну ходу у Маріїнський парк, — а почалася битва. Я почав шукати хлопців, а їх одного, другого —немає. Мені дзвонили жінки і плакали. Двох хлопців забрали у міліцію (22 січня о 14.00 годині під час зіткнення із “Беркутом” були ув’язнені двоє калушан, Василь Слівінський та Віталій Маліборський. — Авт.). Я мав по дев’яносто дзвінків на годину. Ми чергували під райвідділом міліції, де тривав суд. О 11 ночі їх звільнили.
11 грудня — штурм, 25 градусів морозу у січні, останній бій у лютому — всю зиму калушани пережили на Майдані. Пригадуючи події 18-20 лютого, Іван Стратієнко зізнається, що спочатку — був дивний спокій. Страху майже не відчував, хоча на Майдані у той час було дуже мало людей.
— Фактично не пригадую страху. 19 лютого нас уже не мало бути на Майдані. Але ми стояли. Ми спалили всі валянки, всі чоботи, і навіть нашу палатку, лише би вижити, бо дим — був нашим порятунком. Якби ви зранку приїхали, і побачили нас, то у нас нічого вже не було.
Ранок 19 лютого. Калуська чота Третьої сотні Майдану. Фото Володимира Іваницького
— Тобто так, ніби ви щойно приїхали на Майдан. Ви ж там жили від початку грудня, два з половиною місяці…
— Я взяв каністру бензину і поклав біля себе. Я кажу — ми спалимо це самі. Я її вбережу. Тоді я заснув. Мене збило із сил, бо я дуже багато носив поранених і мертвих. Ніс людей на собі від Архистратига Михаїла до Лядських воріт. Пригадую, як поранений запитував мене щось, кричав, плакав. Просто було тяжко. Більше нічого не пам’ятаю.
Іван Стратієнко пригадує Сергія Нігояна. Його за спільною згодою “майданівців” вважають сотником Небесної сотні.
— Сергій Нігоян був у нашій чоті. Він у наших наметах спав. Коли лікарі мені сказали про його смерть, я півтори години виношував у собі паузу. Поки сам не побачив, що він мертвий. Через півтори години я сказав усім, що Сергія немає в живих. То було 11 грудня, Степан був присутній (киває до калушанина Степана Курника, з яким вони зустрілися по приїзді у місто. — Авт.). Це страшно, коли сотні очей дивляться на тебе. І всі — пацани. І ти приходиш, вони всі чекають. Тільки скажи, що ні, то не він. А ти знаєш, що то він…
Ніколи не забуду, коли на Інститутську нас пішло 15 чоловік, а прийшло тільки дев’ятеро. Решта були схоплені міліцією, поранені, зі зламаними частинами тіла. У Маріїнському парку — всі побиті.
— Із Помаранчевою революцією не порівняти…
— Помаранчева революція — це кінець каденції Кучми. Це перевибори. Ми собі домовилися. Метро їздило безкоштовно. Харчування і транспорт були безкоштовними. Слухали новини.
— Що робиться зараз на Майдані?
— Зараз на Майдані — встановили режим. Після 23.00 — вирішили туди нікого пускати. Для того, щоб Майдан зберігся, треба переформатувати структуру. Трапляються провокації. Чим більше провокацій, тим легше збутися Майдану. А кому потрібен Майдан на вибори Президента?
— Чого хочуть люди на Майдані?
— Люди хочуть заспокоєння. Владі “пощастило”, що ситуація розвивається так, бо могла бути знесена Верховна рада! Хоч “пощастило” — не можна говорити про поведінку “братів” росіян! Сьогодні нас на Майдані цікавить не зміна облич, а перезавантаження системи. Має бути повний звіт, чи на віче, чи на Майдані громаді. У нас змін не відбувається. Змінилися обличчя, хребет зламаний, але “щупальця” продовжують рухатися. Якщо ми хочемо подолати систему, маємо боротися системно. Бити вікна — це ні. Є приказка: “Против лома нет прийома”. Вони бояться, щоб ми не подіяли системно. Але все працює систематично.
— Самооборона пікетувала Верховну Раду…
— Усе працює. Пікетують там, де потрібно.
— Чи має Майдан залишитися “козацькою республікою”?
— Забрати і знести те, що було зведено такими важкими трудами — це неправильно. Такий стовідсотковий “бардак” — теж неправильно. На координайційній раді сотників нам показували проекти молодих архітекторів, яким має бути Майдан. Архітектори показали, де має бути Стіна пам’яті. Будувати і відбудовувати завжди треба.
— Що потрібно робити для розвитку України?
— Ідеальна Україна — це коли кожна людина буде брати на себе відповідальність. У тому числі за підпис депутата сільської, міської, Верховної ради і Президента України. В нас 99% людей не хочуть брати на себе відповідальність. “Галочку” поставили — хай діється. І чекають, коли принесуть. Наприклад, Прибалтика боролася за свою незалежність. Грузія боролася за свою незалежність — багато років після Трояндової революції, — продовжує Іван Стратієнко. — Треба боротися і нам. А у нас звикли, вибороли революцію, “зламали хребет” — і все. А кожна людина має брати на себе відповідальність за кожен голос. Кожен має думати не менше, ніж той депутат.
— Як саме має працювати місцева та державна влада?
— Мають змінитися посадовці. Чиновник має їхати на свою посаду, як на роботу щодня, а не тільки у прийомний день. Як простий робітник, приїхати на роботу о восьмій годині. І у восьмій ноль п’ять він уже повинен прийняти людину, яка прийшла до нього зі своїми запитаннями. Тоді у нас буде результат. А у нас — посада, костюм, галстук, машина. Прийомний день — а далі не хвилює. І пішли “відкати”, “дерибани”. Щось зміниться, якщо він буде йти, як на роботу, коли кожен у будь-який момент може взяти його “за вушко”.
— Координаційна рада сотників, Народна рада, Автомайдан — яке майбутнє у цих організацій?
— Майбутнє — є! Але народні ради, які постворювали по селах, містах, перші мають пройти люстрацію. Є такі народні ради, які люстрація не бере. Потрібно почати із Автомайдану, бо деякі бізнесмени влаштовують розбірки. Вони не мають права на маніпуляції, у тому числі на зміну посад у певних установах. Має бути доведено, хто яких помилок наробив. Немає права когось знімати, а когось — ставити. Треба вислухати відповіді на запитання. Розглянути кандидатури і запропонувати свої, і звичайно, взяти на себе відповідальність за прийняті рішення.
— Ви чули, що міський голова Калуша висунув свою кандидатуру на посаду мера Києва?
— Що кияни нам такого доброго зробили, що віддати їм треба мера Калуша? (сміється. — Авт.) Київ має потужних кандидатів, таких, як Володимир Бондаренко. Я би вибирав його, бо відколи пам’ятаю, він завжди відстоював інтереси Києва. Але Кличко має підтримку Порошенка, а Порошенко — підтримку киян.
— Ви пережили усі найгірші події п’ять місяців. Що вас оберігало на Майдані?
— Фотографія сина.
Розмовляла Марта ГАЛКІНА