Василь Кузан: “У тихому болоті можуть водитися чорти, але — не музи!”

— Не поетам завжди цікаво, як творяться вірші. Розкажіть читачам про свою “поетичну кухню”. Як це відбувається?
— Для цього потрібна цілодобова робота душі і думки. Сприйняття світу загострюється, коли ти не просто всотуєш його, але і називаєш відчуття словами. Коли знаходиш у природі образи, метафори, коли порівнюєш незрівнянні речі, коли вдихаєш не просто повітря, а шлейф ароматів і настроїв виловлюєш із бездонного простору, ніби рибу зі ставка. Але все це — не кухня. Кухня починається там і тоді, коли берешся до роботи, коли чистиш, миєш, сортуєш, зважуєш, відрізаєш, солиш, додаєш перцю, приправляєш і прикрашаєш… Поезія починається там, де закінчується буденність. У тихому болоті можуть водитися чорти, але — не музи! У моїй душі відбуваються бурі, шквали, мене поглинають повені почуттів, я піднімаюся до небес закоханості і занурююся у безодню людської сутності… Найчастіше це відбувається за комп’ютером пізно ввечері, коли все довкола вже спить. Але це — велике таїнство!

— Ви є автором багатьох відгуків та рецензій. І ці рецензії цікаві тим, що Ви розглядаєте не тільки творчий світ автора, але й намагаєтесь показати, що письменники — теж люди, помічаєте у їхній творчості цікаві деталі. Розкажіть про одне з найцікавіших Ваших досліджень чужої творчості.
— У кожній із рецензій є часточка моєї душі, як і у всьому, що я роблю. Тому мої твори із задоволенням читають не тільки спеціалісти, але і всі, хто хоче знати про письменника більше, дізнатися про нього щось таке, що приховане від першого погляду. Цікавими для мене були дослідження творчості Петра Мідянки (”Віагра для поета”), Леоніда Талалая (”Це має значення”), поета з Кіровограда Олександра Косенка. Але, певно, найбільше я мав задоволення вивчаючи романи Мирослава Дочинця, зокрема, роман “Горянин”. Мій матеріал “Старий і ріка” був опублікований ще до присудження моєму другові Шевченківської премії і мав багато відгуків. Мирослав знайшов свій особливий стиль писання, свою тему, у якій купається, свою тональність у величезному хорі письменників. А ще для мене є цікавим те, що усі його герої живуть у тому ж карпатському світі, що і я. Романіст змушує мене подивитися на звичні речі іншими очима — це додає ще більше зацікавленості та інтриги для мене особисто. Крім того, я добре знаю самого автора і як людину, можливо саме це знання додає довіри читачам до того, що пишу я.

— Ви підтримуєте молодих авторів. Разом із Мирославом Дочинцем підготували та видали у видавництві “Карпатська вежа” серію поетичних книг, серед яких навіть є збірка поетеси із Перегінська Наталі Данилюк “Та жінка, що навпроти у вікні”. А хто з молодих поетів імпонує Вам?
— Якщо брати франківських молодих, то це ще і Василь Карп’юк — цікавий, колоритний, неординарний. У потужному загальнонаціональному поетичному потоці, якщо брати його ліричну частину у різні часи, то це — різні люди. Про декого я вже писав кілька років тому, але час змінився і на передній план вийшли інші. На сьогодні мені близька поезія Маріанни Шутко, моєї землячки, книга якої “Стенокардія” з передмовою Ігоря Павлюка нещодавно перемогла у своїй номінації у конкурсі кращих книг України у Миколаєві. Маріанні вдається поєднати справжні глибинні відчуття української жінки з яскравими образами, які запам’ятовуються з першого прочитання. Її світосприйняття заглиблюється у маловивчені шари нашої ментальності, у поезію мольфарства, чаклунства, язичництва, що не заперечує християнства, а додає йому нових барв. Її вірші зваблюють і зачаровують читача, змушують співпереживати і плакати, дивуватися і захоплюватися…

Довідка. Василь Кузан народився і виріс у селі Довге Іршавського району. Тут і живе. Одружений на однокласниці Тетяні, має сина Валентина, невістку Наталку, онука Максима і донечку Олександру. Видав 9 книг, написав тексти понад 100 пісень, які виконують відомі співаки України, автор літературознавчих, критичних та краєзнавчих матеріалів у пресі. Окремі тексти перекладені польською, словацькою, російською, чеською, німецькою та англійською мовами.

— У Калуші мешкав поет і перекладач Анатолій Онишко, який багато років пропрацював на хімічному підприємстві, паралельно займаючись літературою та перекладами. Ви десять років працювали вчителем математики у школі. Чи не важко поєднувати у собі любов до точних наук та потяг до мистецтва? Кажуть, що сухі цифри і поезія — речі несумісні.
— Математика — це гармонія цифр, поезія — гармонія мови. Ніякого протиріччя між ними нема. Навпаки, ритміка римованого вірша перевіряється саме математикою. А ще, інколи поєднання несумісних речей дає фантастичний результат, як і на кухні, до речі. Але, якщо говорити про мене особисто, то робота в школі займала багато часу та енергії, хоча я її дуже любив. Чи, може, тому і забирала, що я її любив? Учні мене також любили, але я зробив свій вибір — пішов на адміністративну роботу, а, відтак, після приходу до влади мафії “регіонів”, повністю перейшов у статус вільного поета. Жити важко, але якось виживаю. І, що найважливіше, — не роздвоююся. З вірою у те, що творчу працю почнуть належно оцінювати на державному рівні і хоча б нараховувати і виплачувати авторські за виконання моїх пісень. Хоча від гонорарів за книги я б теж не відмовився.

Leptinotarsa decemlineata

Ці жуки з георгіївськими крилами
Накривають завтрашній день небезпекою.
Вони роблять вигляд,
Що просто катаються один на одному,
Що просто гойдаються на вітрі,
Чи гріються на сонці.
А насправді
Мільйони жовтих бомб уже заховані від людського ока,
Уже приклеєні до внутрішньої сторони урожаю,
Уже готові вибухнути ненажерливими малими комуністами,
Які знищують цвіт майбутнього,
Які перегризають пуповину,
Перетворюють життя на сухе бадилля,
А красу – на пустелю.

23.05.2014

— Основні теми Ваших поезій — це жінки та кохання. Проте у Вашому доробку є збірка “Втомоповінь”, де зібрана філософська лірика, від якої подекуди віє депресивними нотками. Чим викликаний такий мінорний настрій?
— Але і в цій збірці присутні жінка і кохання! (Сміється. — Авт.). А якщо серйозно, то декаданс навіяний сучасним життям. У деяких віршах я намагався попередити суспільство про небезпеку, що наближається. Але… Небезпека прийшла у наш дім, а поетів і далі мало слухають. А вони ж ідуть попереду, багато чого бачать і відчувають раніше за інших. Та і ті самі стосунки між чоловіком і жінкою варто інколи осмислювати і переосмислювати не тільки через призму фрейдизму, лінзи побуту та рожеві окуляри романтики. Філософське осмислення кохання та стосунків чоловіка і жінки — не менш цікаве. До депресії у цій книзі намагаюся не опускатися, а от розчарування, втома від постійних суспільних змін, революцій, переформатувань і нестабільності властива і мені. Я ділюся з читачами і такими роздумами теж. І смутком… Бо справжня поезія — це, перш за все, печаль.

Чистий четвер

Я назву цей четвер чистим.
Бо ти надто довго змивала з себе мої гріхи,
Бо ти нестерпно тривалу вічність голила душу
І мастила медом чи олією
Квітку моєї мрії.

18.04.2014

— Багато письменників та поетів, таких як Любко Дереш, Андрій Любка, Сергій Жадан, вживають у своїх творах ненормативну лексику. Як Ви ставитесь до лайки та матюків у літературі?
— Такі слова можна вживати тільки у тих випадках, коли не можна без них обійтися. А у житті такі моменти таки бувають. Візьмімо, для прикладу, відому нині пісеньку “Путін — х…ло”. Хіба можна це слово чимось замінити щоб лишитися правдивим? Хоча я намагаюся у своїй творчості обійтися без матюків. У поезії мені це вдається. Але поети часто стають заручниками ситуації. У намаганні передати правду життя — опускаються на дно. Але правду можна показати і з висоти пташиного польоту. Мені більше імпонує друге.

— Багато Ваших віршів — це інтимна лірика, деяка частина з них має відверто еротичний характер. Де, на Вашу думку, та грань між красивою еротичною поезією та порнографією?
— Колись давно я дійшов висновку, що може бути паскудною еротика і красивою порнографія. Це поняття, які перетікають одне в інше, які переплітаються і проникають одне в одне, як тіла закоханих. Визначити межу між ними — справді, дуже важко. Можливо, тут варто вдатися до прикладів. У радянські часи дуже часто по телебаченню показували, як Леонід Брежнєв цілував у губи лідерів компартій інших країн. Це була чистої води порнографія. Але теоретики кажуть, що порнографія — це зображення крупним планом збуджених статевих органів та статевого акту. Хіба? Тоді треба дивитися на губи Брежнєва як на … Ну, ви самі розумієте…

У кращих фільмах визначних режисерів сучасності статеві акти показані так неповторно красиво і вишукано, що дух захоплює. У творах Василя Шкляра подібні сцени описані настільки поетично, що язик не повернеться назвати це все паскудним словом. У той самий час поведінка деяких лідерів країни викликає асоціації не тільки з порно, але і з проституцією. На мою думку, мірилом еротики чи порнографії у художньому тексті є любов. Якщо є любов — це еротика. Якщо ж її нема — це порнографія. Читачі це дуже тонко відчувають. Справжній митець часто балансує на межі — це дає йому можливість тримати читача у напрузі і викликати захоплення, як еквілібрист під куполом неба почуттів.

Зіґмунд

Накрапай мені любові у склянку вчорашніх речень,
На рану уявних збочень солі і скла насип.
Невиспані струни ранку з туману весни не бачать
Ячать попід вікна болі і чути тополі скрип,

19.05.2014

— Наскільки мені відомо, Ви ще й поет-пісняр.
— Трохи. Маю понад 150 пісень, які виконують Іван Попович, Степан Гіга, Микола Свидюк, Валентина Степова, Ярослав Музика, рок-гурт “Калєкція”. До багатьох текстів музику написала моя дружина Тетяна. Найвідоміша її пісня — “Мамин вальс”. “Золото Карпат”, “Троянди для тебе”, “Сон”, “Рапсодія”, “Герої не плачуть”, “Танго”, “Ти не вір мені, Зоряно”, “Василі” — ці пісні часто звучать в ефірі та подобаються людям. Деякі, навіть мені.

— Хто Ваш найсуворіший критик?
— Дружина. Багато моїх творів не вийшли б у світ, якби їх читала до публікації Тетяна. Їй більше подобаються мелодійні ліричні вірші, які можна заспівати. Інколи у неї виникає питання: “А про кого це?”, яке заважає їй оцінити належним чином зміст. Професійно тонко відчувають мої тексти син Валентин і донечка Олександра. Далеко не кожен вірш, опублікований мною, наприклад на Фейсбуці, вони “лайкнуть”.

— Зараз багато пишуть про Майдан. Я знаю, що Ви теж готуєте власну збірку віршів, які так чи інакше мають відношення до останніх подій в Україні. Що це буде за збірка? Які поезії до неї увійдуть?
— До неї увійшли вірші, написані впродовж чотирьох місяців революції Гідності. Це близько восьмидесяти текстів. Книга вже сформована і чекає видавця. Частину я публікував у мережі. Вірш “Герої не плачуть” та ще кілька вже стали піснями. Дещо я читав із великої сцени столичного Майдану на початку лютого. Це громадянська лірика, насичена емоціями боротьби і бажанням перемоги і суспільних змін.

— У деяких поетичних колах існує думка, що мистецтво повинно бути аполітичним. Як гадаєте, чи можливо митцю повністю відгородитись від політики?
— Ми всі намагаємося відгородитися від політики. Але тоді доводиться нарікати на таке життя, яке маємо. Поет — жива людина, яка надто тонко відчуває пульс часу. Ми не можемо бути ізольованими від життя. А політика — це частина нашого життя, як би ми цьому не опиралися.
Нині треба всім бажати миру. Але не тільки в державі. Важливим є мир у душі, рівновага, впевненість у завтрашньому дні. Бажаю всім жити у гармонії з собою та світом. Бажаю натхнення і любові. І якщо на світі є ще десь люди, які не люблять Україну, українську поезію та пісню… то нехай їх удень болять зуби, а вночі — черево!

— Дякую за цікаву розмову та спілкування, пане Василю!

Розмовляла
Ірина ЧЕРВІНСЬКА, засновник літературної студії “Ка-Ма-Лі-Я”