Зіновій-”Зен” Штайнер: Калуш — місце для мистецького простору

Прізвище Штайнер — значить “камінь”. Його художник-сибіряк отримав від батька —німця, який одружився із калушанкою із родини Гасіїв. Доля так розпорядилася, що він — фактично громадянин світу… І це йому подобається, бо, виховавши сина, він вільний від усіх побутових зобов’язань. Однак додому — тягне, тож Зіновій Штайнер повернувся до Калуша провідати батьківську садибу.
Переглядів: 550
Зіновія Штейнера підтримує друг — калушанин Роман Мацьків. Фото Оксани Гузинець-Мудрик

Зіновій народився у родині німців у 1942 році. Через кілька років родина переїхала до Калуша, звідки родом була мати Зіновія — як його називають друзі, Зена.

Зіновій мріє відродити батьківське подвір’я  у центрі Калуша, на берегах річки Сівки.  Цьому дерев’яному будинку у затишному фруктовому саду — більше п’ятдесяти років. Зіновій мріє збудувати у саду майстерню, де буде писати свої роботи.

У батьків Зіновія — важка доля. Художник не охоче говорить про своє минуле, але після приєднання до СРСР Галичини, його родина опинилася у Сибіру. У місті Новокузнецьку минула юність художника.

У 1965 році Зіновій Штайнер працював художником-оформлювачем. Через п’ять років його “потягнуло” у рідні краї. Зіновій вступив до Львівського інституту декоративно-прикладного мистецтва. Через два роки залишив його і повернувся у Новокузнецьк — працював художником-оформлювачем, закінчив тут будівельний факультет.

… Сьогодні у калуській виставковій залі — репродукції картин Зіновія Штайнера. Виставка відкрилася 23 травня. Як сказав на відкритті виставки сам художник, це — експромт. Він написав ці картини, коли бачив, як на барикадах гинули люди.  Хоча сам на Майдані не був.

— Я жив у сина у Санкт-Петербурзі. Ми збиралися летіти в Україну, вже були у аеропорту. Просиділи кілька годин, чекаючи на виліт, і так і не вилетіли, — пригадує лютий 2014 року.

Картини Зіновія Штайнера — мають великі розміри. Одна із них, яка зображає битву на барикадах, — розмірами 6х2 метри. Їх видрукували у Калуші, у одній із поліграфічних фірм. Нагоду побачити оригінали картин калушани можуть отримати, якщо на це буде воля міської влади.


ПРОЕКТ НА ДЗВОНАРСЬКІЙ

На цій вулиці на початку XIX ст. (десь у 1808-1811 pp.) брати Фельчинські побудували майстерню із виливання дзвонів. Зараз на місці колишньої ливарні дзвонів — міський ринок, а в колишніх ливарних цехах розмістилися магазини -бутіки. На цій вулиці нині розташовані: міський ринок, загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № З, ряд магазинів і виставкова зала.

Навпроти картинної галереї на Дзвонарській — зелені газони. На одному із них — кам’яна глиба. Це — пам’ятник, який встановили тут разом два митці— сибіряк Зіновій Штайнер та калушанин Роман Мацьків.

— Це було ще за часів мера Романа Сушка, — розповідає “Вікнам” Роман Мацьків. — Вибрали камінь у Карпатах. Наша мрія — це, щоби на Дзвонарській був мистецький простір. Для цього Зіновій Штайнер і приїхав до Калуша.

Пристрасть Зена — міська архітектура. До мистецтва його залучив калуський художник Микола Коломієць, у майстерню якого він потрапив у 12-річному віці. В 1959 році він закінчив художню школу.

Говорити про художнє середовище Калуша Зіновій Штайнер вважає зайвим, лише видно, що він любить місто і вважає його достойним гідного міського середовища. Не гіршого, ніж у Львові чи містах Європи.

Місто Калуш — одне із небагатьох у середньовічній Галичині, яке поряд зі Львовом та Галичем отримало Магдебурзьке право — ще у 1549 році, — каже Зіновій Штайнер. — Магдебурзьке право підіймало статус міста, Калуш став вільним містом. Крім того, до Калуського староства приєднали ряд ближніх сіл. Тут був утворений магістрат, або міська рада. Обирали бургомістра та радників, здійснювали міське судочинство. Звичайно, потім доля міста — драматична, як і всієї України. Будучи під польською короною та під владою Австро-Угорщини, культура міста не могла розвиватися без драматичних колізій.

Дитинство Зіновія Штайнера минуло у Калуші. Він не одразу погоджується розповісти про батьків. Каже, що у родині були греки, вірмени, німці, євреї та українці. Потім зізнається, що найбільше мріяв би відродити сімейний будинок таким, яким його запам’ятав із дитинства.

— Моя мама — найкраща людина. Вона виховала мене і мого брата. Пригадую маму. Вона би вийшла мене зустрічати, — каже Зіновій.

А ще Зен любить — Карпати. Зараз проживає у горах, неподалік одного із урочищ на річці Свіча. Горі Горгулат присвячує свої вірші та есе.

— Там — звірі приходять просто до будинку, а річка шумить уранці під вікнами, — ділиться художник. — У мене є собака, гонча. Його називаю Ральф. Так звали нашу німецьку вівчарку.

Сина Зен назвав на честь батька — Іваном. Іван Олійник — як і батько, художник. Живе у Санкт-Петербурзі. Батько доклав зусиль, щоб син досяг успіху. Іван — відомий плавець. Брав участь у Олімпійських іграх.

Іван носить прізвище, яке дали родині Зіновія Штайнера у Сибіру. “Ви українці? А яке у вас там найпоширеніше прізвище?” Він розповів “Вікнам”, що у Сибіру ціле поселення німців, яких депортувала радянська влада, записали саме за таким принципом. Там і стали Штайнери на довгі роки Олійниками, тепер знову — є Штайнерами.

Сам Зіновій не одразу погодився розповісти, який спорт любить. Він каратист. Як вдалося дізнатися, художник займався ще і волейболом, бігом, а під час служби в армії навіть виконав норматив із метання списа.

Учасник виставок у Калуші та у 1996 році в Івано-Франківську. У 2000 році виставлявся у Новокузнецьку, його картини експонуються на всеросійських і міжнародних виставках-бієнале художників-іммігрантів в місті Торонто (Канада). Похмурий колорит картин та строгі стримані лики характеризують мистецтво Зіновія Штайнера. Гранично виразні “Молитва”, “Гріхопадіння”, “Реквієм” , “Розп’яття”, “Пустельник”.


МІСТО КАЛУШ ГОТОВЕ ДОПОМОГТИ

Художня рада у Калуші — поза темою, коли йдеться про відкриття виставки, за всі питання відповідальність несе Музейно-виставковий комплекс міста Калуша, однак ця установа не має повноважень розпоряджатися коштами, коли йдеться про реалізацію загальноміських проектів.

В управлінні культури пояснили, що вони формують художню раду, коли йдеться про моніторинг, оцінку та аналіз роботи мистецької сфери міста. І знову ж таки, вони — не вповноважені направляти рух проекту, що його створив окремий художник, скульптор чи громадське об’єднання, давати чи не давати йому “зелене світло” у місті Калуші.

Очевидно, тут все залежить від характеру художника. І скидається на те, що Зіновій Штайнер домігся свого — міська влада таки почула художника. Принаймні, заступник міського голови Галина Романко запевнила, що місто готове допомагати у втіленні його проекту.

— Місто готове допомагати, в тому числі фінансово, — сказала Галина Романко “Вікнам”. — Потрібна заява від автора проекту та лист на ім’я міського голови Ігоря Насалика, де було би дане обгрунтування проекту, його доцільність тощо. Далі, згідно процедури, проект буде винесено на сесію міської ради, де депутати заслухають його, і приймуть своє рішення.

Потім має бути створена експертна рада, яка підготує проект до реалізації. В понеділок (перед відкриттям виставки. — Авт.) Зіновій Іванович був у мене на прийомі, розмовляли щодо підготовки виставки. І ми раді, що виставка відбулася.