Петро Буяк шукає мультиплікаторів для «єжів»

Той, хто хоч раз бачив намальованих Довбуша з його любасками та велетенських їжаків у віконницях одного з кафе Івано-Франківська, то й точно знає, хто такий Петро Буяк. Окрім того, що він малює химерних істот, цей художник цікавий ще й тим, що ніколи наперед не обдумує свої проекти, а потрібну кількість картин для виставки здатен створити за максимально короткий термін. Можливо, у цьому і криється секрет легкості сприйняття його робіт. Вони викликають посмішку та надовго заряджають позитивом.
Переглядів: 570
Петро Буяк сьогодні презентує власний проект "Вибирай і добирай років". Фото Dapix Sunny/Facebook

На шляху з Івано-Франківська до Львова митець Петро Буяк презентував у Калуші свій соціальний проект «Вибирай і добирай років». Дев’ять робіт  розміром 1,8×1,6 метра посіли своє місце на будівельному паркані біля колишнього кінотеатру “Відродження” на площі Героїв.

«Вибирай і добирай років» — це cоціальний проект-геппенінг, проект-подія, проект-явище, що апелює до світового руху проти шкідливих звичок і стає «українським сегментом» в серії світових ініціатив за здоровий спосіб життя.

Дев’ять картин описують окремі історії, у яких постає вибір «добавляти» чи «відбувати» собі повноцінного життя — «алкоголь» чи «молоко», «тютюновий дим» чи «свіже повітря». Проект говорить про балансування між вибором конструктиву і деструктиву, такого, начебто, очевидного вибору, декларує здоровий спосіб життя, вибору «дії» натомість «стагнації».

Продовження акції відбулося о 16.00 в арт-галереї. Тут Петро Буяк презентував артхаузне кіно “Миколине життя”.


Фото quicksilver/http://forum.kalush.info/

— Петре, яка концепція твоєї виставки?
— Без концепції.

— Але ж тема «Вибирай і добирай років» не взялась нізвідки.
— Тема виникла спонтанно під час зустрічі з другом. Це був звичайний тост, який згодом перейшов у художнє втілення.

— Хто герої твоїх картин?
— Герой. Це історія одного маргінала Миколи з Косова, який спився через те, що бабця Ліда нагримала на нього, малого, за те, що він назвав садіння картоплі марною тратою часу і сил. Бабця не сприйняла Миколину точку зору і виявила до нього неабияку агресивність, вигукуючи за щораз: «Добереш моїх років — тоді пискуй до мене!»

— Та хіба від цього спиваються?
— Ні, але Микола був особливою дитиною, чутливою до агресії. Він дуже любив свою бабцю Ліду, та всі діти хочуть швидше вирости. І він теж хотів, щоби мати змогу спілкуватись із дорослими нарівні. Хлопчик десь зо тиждень важко думав, що таке «добирати років». І от йому нагадався випадок на автобусній зупинці. Двоє чоловіків після роботи розпивали там якусь прозору рідину, вигукуючи при цьому: «За наші роки!». Малий Миколка одразу зрозумів, що йому треба робити. У підвалі він знайшов пляшку гіркої. Кривлячись, але усміхаючись, тішив себе, що, нарешті, він «добере років!».

— У якому стилі ти працюєш?
— Мистецтвознавці називають його наївом. Я його називаю буякізмом (Посміхається. — Авт.).

— Це не перша виставка цих робіт.
— Не перша. 27 травня ці картини побачили в Івано-Франківську. Ми розмістили його ву порожніх віконницях «Молочного кафе». А 20 червня така ж інсталяція буде у Львові.

— У своєму рідному місті ти теж пригощав людей молоком?
— Звичайно. До речі, у Франику молоко люблять більше, як виявилось (Посміхається. — Авт.). Там його випили майже шість літрів (у Калуші — дві. — Авт.).


Фото Svetlana Yakymenko/Facebook


Фото Mercanta Hlub/Facebook


Фото Оксани Гузинець-Мудрик

Відео Ігоря Мудрика

— Скільки часу писалися картини?
— Півтори доби.

— Яка подальша доля твоїх робіт?
— Вони роздаровуються друзям та знайомим. Я вже від самого початку маю замовників на свої картини. Одну подарую «Вікнам».

— Існує ще короткометражний фільм про героя нинішньої виставки, який має назву «Життя Миколи».
— Ця короткометражка з самого початку планувалась як невелика промоція до картин. Та під час зйомок та монтажу вийшов повноцінний невеликий фільм, у якому розповідається про дитинство гуцула Миколи, його життя і трагічну загибель від алкоголізму.

— Ви досить швидко зняли цей фільм.
— У загальному робота над короткометражкою зайняла близько восьми днів. Зйомки тривали добу. Режисер та оператор — Денис Овчар (більш відомий як Dapix Sunny) — змонтував його за тиждень. І вийшла така своєрідна візуалізація намальованого.

— Не так давно ти та твій друг Тарас Лаврук перезентували проект гуцульського фентезі «То було ше тогди…» про велетенських «єжів» (їжаків), на яких гуцулки спускалися з гір на полонини до молочарень, аби здати молоко. Як відомо, цей проект починався з виготовлення магнітів на холодильник. Згодом магнітики стали картинами. Що плануєш далі?
— Далі буде мультфільм-фентезі з однойменною назвою, який поїде у Європу. Спочатку до польських Бельско-Бяла, Вроцлава та Варшави. Плануємо подавати на гранти. А наразі розшукуються люди, які допомогли б втілити проект у життя, перш за все, креативні мультиплікатори.

— У тебе є робота під назвою «Форель», яка, як писали «Вікна», ще чекає своєї казки…
— О, це буде грандіозний проект! Сама рибина буде мати розмір 10 метрів, на якій житимуть гуцули з усім своїм світом, колоритом та вишивкою. Форель теж має свою історію. Колись вона мала руки і ноги, ходила по світу і збирала різні історії, допомагала людям. Також зробимо набір листівок на тему гуцульського фентезі, відеоінсталяції. Разом із велетенськими їжаками гуцульська форель поїде підкорювати Європу.

— Чому саме гуцульський колорит ліг в основу і містичних «єжів», і виставки «Вибирай і добирай років!», і казкової форелі, а також проекту «Про Довбуша та його любов до жінок і гір»? Тебе щось пов’язує з Гуцульщиною?
— Мене, власне, з Гуцульщиною пов’язує певне місце і початок ландшафту гір, в якому я виріс і перебуваю все життя. Тому може і можна пояснити такі образи, що є в голові.
— Дякую за розмову, Петре!

Розмовляла Ірина ЧЕРВІНСЬКА, засновник літературної студії “Ка-Ма-Лі-Я”