Артур Єфремов-"Шевченко" та Ірина Вагілевич-муза. Фото Марти Галкіної Початок о 16.00. Вистава відбувається у великій залі історико-краєзнавчого музею.
Зберігач фондів арт-галереї Артур Єфремов одягнув білу сорочку. На ньому — такі самі білі брюки. У залі в ряд розставлено стільці. Встновлено металеву підставку у вінтажному стилі. На ній — глиняний посуд, розписаний у українському народному стилі. На тлі білих стін музею особливо кидається в око національний колорит цих речей.
— Людина — в’язень таланту чи таланти, ув’язнені в людині? Шевченко — митець чи жертва таланту? Що саме спонукало Шевченка творити: «безмежний талант» чи бажання висловитись? — запитує автор ідеї Артур Єфремов.
Першу частину перфоменсу — відеоінсталяції «Шевченко» Артур Єфремов показав у березні, під час святкування 200 річниці з дня народження Тараса Шевченка. Тоді він пояснив, що інсталяція—це як слова, вирвані з контексту буття. У І частині дія відбувалася у 2014 році. ІІ частина відтворює події 1861 року. За словами Артура, дія втілює спогад про життя, підбиття підсумків.
Тоді у березні, під час першої частини перформенсу, читали вірш Тараса Шевченка «Борітеся — поборете», цього разу — «Заповіт». Тоді у перформенсі лунала музика. Цього разу дія відбувалася у повній тиші.
— У перформенсі бере участь Ірина Вагилевич, студентка Калуського коледжу культури і мистецтв. Вона вчиться на режисурі. Я відбираю людей за їх харизму. Минулого разу дівчата, які грали у спектаклі, були художницями за фахом, — твердить ”Вікнам” Артур.
У залі історико-краєзнавчого музею, де відбувався перформенс, не відбувся виступ оперної співачки з Києва Лариси Роман. Скасували і фестиваль «Не-деталь». Тоді, у травні у приміщенні музею несподівано упав дах. Директор музейно-виставкового комплексу Уляна Паньо доклала зусиль, щоби приміщення не залишилося у такому стані назавжди. Відтак, упродовж червня знайшли кошти. Стіни зали полагодили. Дах — перекрили. Однак стелю ще не побілили.
Під час ремонту з зали винесли всі речі, і тепер приміщення пустує.
— Якщо звідси винести все — тут хороша акустика. Тут раніше були жидівські підвальні вечори, танці, — розповідає Артур.
Світло гасне. В центр зали входить Ірина Вагілевич у довгій білій мереживній сукні. За нею тягнеться довгий шлейф, шию прикрашено чорним кольє. У руці актриса тримає свічку. Артур відходить у бік.
За сценарієм, Тарас Шевченко проводить вечір удома. Його відвідує муза, яку грає Ірина Вагілевич. Муза супроводжує поета, поки він пише свій «Заповіт».
На задню стіну падають довгі тіні від стільця, стола і підставки з посудом. Глядачі затамовують подих. Чутно, як рипить олівець на папері.
У фіналі Артур читає з листка вірш «Заповіт (І мертвим, і живим)». Вистава закінчується за 20 хвилин.
Що буде показано наступного разу, невідомо. Артур Єфремов не розголошує сценарій.
— Я трохи забобонний, — каже він. — Тому триматиму інтригу.
У попередньому спектаклі було задіяно дві дівчини. За словами Артура, вони втілюють два таланти, які прямують з Тарасом по житті — поетичний дар і художній талант. Місце дії — в Україні чи в Санкт-Петербурзі.
Перформенс “Шевченко” — це не перший спектакль, який втілив зберігач фондів Калуського історико-краєзнавчого музею Артур Єфремов. Сучасний театральний перформенс та хеппенінг — його професія, яку він здобув у Львові. Він співпрацює з театром «ЛюбАрт» та режисером Любов’ю Липовською.
— Пригадую, як робив свій перший перформенс. Це був січень 2013 року. Спектакль був у жанрі романтичного формалізму. Запам’ятався мені і виступ у коледжі, коли колективи робили свій традиційний звіт. Я вивчав перформенс як вид мистецтва у Львові, — каже зберігач фондів.
Артур Єфремов зізнається, що не всі сторони своєї особистості відкриває у театрі. На сцені він стриманий, як і в житті, і не надто поспішає розкривати емоції. Саме у такому ключі і відбувся перфоменс у Калуші. До слова, на виставі були не тільки журналісти, актори та художники, які не пропускають театральних та мистецьких подій у місті, а і несподівані люди. Серед них — молодий мандрівник Артуро з Латинської Америки, який приїхав у Калуш до друзів. Після спектакль йому сподобався. Він дізнався, хто такий Тарас Шевченко. До цього це прізвище у нього асоціювалося із футбольним спортсменом.
Довідка. Хеппенінг прийшов у українське мистецтво із США, маючи корені у мистецтві поп-арту. Назва стилю походить від англійського слова «happening» — випадок, подія. Це різновид мистецтва дії (перформанс, мистецтво процесу, мистецтво демонстрації), один із проявів акціонізму, спрямованого на заміну традиційного художнього твору простим жестом, розіграною виставою, спровокованою подією. Певна форма вчинків, під час яких митці намагаються залучити глядачів до гри, сценарій якої намічений тільки приблизно. Вид рухомого твору, в якому навколишнє середовище, речі відіграють роль не менш вагому, ніж живі учасники акції. Хепенінг є ігровою імпровізацією, яка дає вихід різноманітним підсвідомим спонуканням. Творчість у стилі хепенінг полягає в маніпулюванні об’єктами і людьми в просторі.
