Через зраду коханого Марія Заньковецька посивіла за одну ніч

Зі своїм коханим Миколою Тобілевичем вона востаннє бачилася перед його смертю, визнавши, що любить його, але так і не може пробачити. Проживши після його смерті ще рік, вона також відійшла у вічність. Актриса залишила у спадок десятки сценічних образів. Її Наталку-Полтавку досі вважають неперевершеною.
Переглядів: 1770

З 2 по 6 серпня у Центральній бібліотеці ім. Тараса Шевченка відбудеться виставка-персоналія «Марія Заньковецька — українська актриса і театральна діячка», приурочена 160-ій річниці  з дня народження зірки сцени.

Нею захоплювалися, бо вона зачаровувала. Зачаровувала щирістю, чутливістю, справжністю, зрештою, талантом та красою. Тендітна й невеличка, Марія Костянтинівна на сцені перевтілювалася у героїнь п’єс так життєво, що глядачі забували про своє перебування у театральному залі і реагували на події зі щирим гнівом чи співчуттям. Бунін щиро плакав на її спектаклях, імператор Олександр ІІІ називав Марію «скарбом трупи, зіркою першої величини». Музикознавець Стасов після одного із спектаклів став перед нею на коліна. Композитор Чайковський подарував їй лавровий вінок зі словами «Безсмертній від смертного», а Чехов називав Заньковецьку «хохлацькою королевою».

Народилася майбутня актриса 4 липня 1854 році у сім’ї збіднілого дворянина Костянтина Адасовського. Проживали вони в селі Заньки, що на Чернігівщині. Марія часто співала з батьком дуетом: він – соковитим баритоном, вона — сильним мецо-сопрано. Театральний талант у Заньковецької проявився рано. Крім музики, вона займалася і пантомімою, і танцями, і грою в драмгуртку. Однак вступити до консерваторії батько дочці не дозволив, мовляв, «не личить тобі блазнювати та штукатурити». У 18 років Марія вийшла заміж за офіцера Олексія Хлистова. Та так і не змогла згодитися з тим, у чому він був переконаний: «Призначення жінки бути доброю дружиною і господинею».

Вона ж без музики, співів, аплодисментів і захоплених поглядів слухачів не уявляла свого подальшого життя. У домашньому затишку їй було нудно, піклування Олексія не радувало, а дратувало.
Тоді у житті Марії Костянтинівни з’явився Микола Тобілевич. Вони познайомилися у 1879 році в Бендерах. Микола Карпович мав заслужену славу серцеїда: високий — мав на зріст 1,87 м, красивий, з чудовим голосом, з пластикою і піднесеністю рухів. Він швидко полонив серце Марії. Заради кохання та театру Заньковецька розірвала подружні стосунки, втративши всі права у суспільстві. Одружитися вдруге вона права не мала, Марію та Миколу обвінчала сцена.

27 жовтня 1882 р. у Єлисаветграді відбувся дебют Заньковецької (псевдонім від рідного села Заньки. – Авт.) у ролі Наталки-Полтавки, Петром же був Тобілевич-Садовський. З цього моменту кохання та сцена стануть для Марії її життям. За свою гру Ярини в «Невольнику» Шевченка актриса отримала від Кропивницького бірюзовий перстень зі словами: «Заручаю тебе, Марусю, зі сценою, тепер мені є для кого писати драми».

Саме Заньковецька показала петербурзькій публіці, «що й під драною свитиною б’ється чисте серце». Їй пропонували залишитися грати на імперській сцені, та вона відмовляла, пославшись на свій «український акцент». Натомість актриса домоглася дозволу на українські вистави. І стала справжньою зіркою. Її любили і поважали не лише через геніальність її таланту, а й через добру вдачу. Марія Костянтинівна з радістю допомагала молодим актрисам.

Особисте життя Заньковецької складалося вкрай нелегко: постійні зради Садовського, скандали, докори. Якось, дізнавшись про чергову зраду коханого, за одну ніч актриса посивіла. Останнього разу бачилися вони 1911 року в Катеринославі. Перед смертю  Садовського вона таки визнала, що досі любить його, але пробачити повністю не може. З коханим попрощалася вона 1933-го, передавши «ладанку» на його домовину.

Востаннє ж виступила на сцені 1922 року. Тоді вона закінчила свою кар’єру. Саме Марія Заньковецька стала першою народною артисткою радянської України. Сорок років віддала вона сцені, а силою свого таланту пробудила інтерес до українського у всій Російській імперії.

Останні роки Марія Костянтинівна провела з племінницями під дахом будинку у Києві. Часто згадувала сцену, гостро відчувала самотність. Навіть на смертному одрі хотіла бути красивою. У віці 80-ти років у жовтні 1934 Марія Заньковецька пішла у незабуття.

Відео створене в рамках проекту 50 найвідоміших людей України

Будинок-музей Марії Заньковецької був відкритий в 1960 році в Києві на другому поверсі будиночка по вулиці Великій Васильківській, 121, де доживала свої роки відома актриса. Експозицію музею склали документи, афіші, фотографії, сценічні костюми, особисто передані в 1923 році Марією Костянтинівною. Але, на жаль, будинок згорів. І тільки завдяки самовідданості музейних співробітників вдалося врятувати унікальні експонати. Згодом будиночок знесли, але в 1982 році почалася робота з відтворення музею, а в 1989 році будинок-музей Марії Заньковецької відродився в реконструйованому приміщенні. Його будівництво велося точно у відповідності з планами згорілої садиби. У музеї розміщені матеріали про життя і творчість актриси, про її непрості взаємини з другим чоловіком, великим актором М.Садовським, а також її меморіальна квартира і театральна вітальня.