Володимир Романів: «Карикатура не мусить подобатися. Це як правда»

Відомий художник повернувся із Польщі до України з новими враженнями. Поки тривають літні канікули, у виставковій залі Калуша даватиме уроки малювання.
Переглядів: 1072
Володимир Романів та Мар’яна Мутовіна біля виставкової зали. Фото Марти Галкіної

На зустріч із Володимиром Романівим іду у виставкову залу Калуського музейно-виставкового комплексту, що на Дзвонарській. Вівторок у залі — час гарячий. Тут віднедавна запрацювала дитяча студія малюнку. У вівторок, коли проводить заняття Володимир Романів, у залі не зачиняються двері. Приходять художники, студенти, діти, абітурієнти. Художник впродовж кількох місяців жив і працював у Польщі. Повернувся у Калуш кілька тижнів тому.

Тепер художник залюбки працює із районом. До його приїжджають обдаровані діти із Завою, Довгої-Войнилівської та майже всього Калуського району. 


ШКОЛА

До виставкової зали підходить молода жінка. Мар’яна Мутовіна, — мама 14-річної школярки. Її дочка малює від п’ятого класу. Вона пам’ятає Володимира ще з тих часів, коли у 1990-ті роки від працював вчителем малювання у ЗОШ №3.

— Дочка не сприймає вчителів-чоловіків. А його вона сприйняла одразу. Він вміє на рівні розмовляти. Вміє вловити хвилинку, коли підказати, коли вказати на якісь недоліки. І стиль — подобається, — розповідає Мар’яна.

Володимир Романів займається із учнями у дальній кімнатці виставкової зали. Тут встановлено два мольберти. За ними працюють Максим Бірін і Юлія Мутовіна. Маленька майстерня обвішана портретами — службовців, митців, журналістів.

Портрет багаторічного головного архітектора міста Калуша Петра Пострильоного виконаний у реалістичній манері. Здається, що чоловік трохи скоса, уважно дивиться на присутніх.
— Це мій дідусь, — каже Юлія Мутовіна.

Юля малює простим олівцем. Не з натури, а із уяви. Володимир Романів майже не втручається у її роботу. Каже, що її улюблена техніка — акварель. Урок триває не менше трьох годин.


ДІТИ

Максим Бірін на занятті вперше. Дізнався про студію від знайомої. Яка йому порадила прийти до Володимира Романіва. Мовляв, він за кілька занять може підготувати абітурієнта до вступу. Зараз студент Калуського політехнічного коледжу, Максим хоче підготуватися до вступу у вищий навчальний заклад на факультет дизайну. 

Руслан Лучко навчається на ІІ курсі Стрийського вищого професійного училища. Приходить у виставкову залу, — там маленький журнальний столик, два старі крісла. Руслан сідає. Дістає із футляру роботи. Скручений папір не розгортається.  Розкладає їх на столі, на підлозі. Показати художнику потрібно всі роботи, а великого стола немає. Ескізи олівцем показує першими. 
Учитель звертає увагу, що штрих на малюнку змінив напрям зліва направо.

Особливості зору для художника — не менш важливо, ніж уява, майстерність, талант. Він не обов’язково має бути ідеальним. Однак, важливо знати про свої очі все.

— Я знаю художників, які мають дальтонізм, — розповідає Володимир Романів. — І це не значить недолік. Просто він по-іншому сприймає кольори, і передає відповідно. Інші люди можуть бачити зовсім інше, ніж він.


КАРИКАТУРИ

До зали заходить Галина Турчик, директор виставкової зали. Розпитує про його побут у Польщі. Володимир Романів показує фото. Розпитує, як проходив пленер у Польщі. Захоплюється фотографіями з подорожей.

Художник показує серію карикатур.

На них зображені лікарі різних професій.

“Карикатура має бути спонтанною. Карикатура — це не те саме, що шарж”.

— Карикатура має бути спонтанною. Звичайно, вона спотворює якісь риси. Малювати карикатуру — значить, обдумувати характер.  Карикатура — це не те саме, що шарж. На відміну від дружнього шаржу, карикатура не мусить подобатися. Це як правда.

Володимир розповідає, що ілюстрував книги — нариси, есе, книги поезії, — і українських, і закордонних художників.

Показує нову галерею у мобільному.

Скульптура скрипаля із дерева.

Скульптура жінки, яка розчісує волосся. Далі дзеркало— оформлене у раму із дерева фігурою жінки.

На одній із фото — ескіз пам’ятника революції Гідності.

— Він народився під час телефонної розмови. Поки говорив, я намалював ескіз.

Тут зображено монумент, де в крило двоголового орла встромлено металевий наконечник — середній «гостряк» Тризуба. Він має бути виконаний із бронзи.


НАПИСАВ БАНДЕРУ

У будівлі Калуської райради картинну галерею із десятьма портретами відомих калушан вивісили з ініціативи Калуського районного відділу освіти. Писав їх кілька років тому Володимир Романів. Про це добре пам’ятають працівники установи. Пригадують, що він працював довго, близько півроку…

Портрети зустрічають відвідувачів засідань райради. З правого краю — Степан Бандера. Керівник ОУН незвично дивиться уліво і вниз... Керівник повстання на Галичині у козацькі часи Семен Височан, далі — Олекса Гірник, Костянтина Малицька, Іван Грабівський, Олесь Бабій, Антін Могильницький, Михайло Дяченко, Микола Федишин, Ярослав Мельник (Роберт), який загинув на горі Яворина у часи боротьби УПА за незалежність України. Проект, на жаль, не закінчено. Задумувалося створити 48 портретів видатних калушан. А створено тільки десять — забракло грошей. Однак ініціатори проекту — Михайло Срібняк, Віктор Романів — не втрачають надії, що її таки закінчать.


ОНУК

…На площі Героїв Володимир Романів зустрічає свою дочку Ярину із онуком. Хлопчик біжить до дідуся. Показує свою нову машину. Вона їздить площею на радіоуправлінні.

У інтерв’ю Калуському міському телебаченню Володимир Романів розповів, що створив кілька тисяч картин. Більшість із них — знайшли своїх власників. Ще більше робіт незакінчені. Він може працювати над однією роботою від кількох хвилин, до кількох місяців.

Розповідає, як один замовник захотів, щоб художник намалював йому картину. Замість однієї, Володимир Романів намалював… сім. Його картини промовляють своєю мовою. І  — живуть своїм життям.

Від постійного сміху навколо очей у Володимира збираються зморшки. Бере внука на руки. Ідуть додому. Вечеряти. Це час, коли за столом збирається вся сім’я.


КАРТИНИ І БАТЬКІВЩИНА

Своїм картинам Володимир Романів не дає назви. Як художник Відродження, підписує їх не завжди.

І втратив лік картинам.

Однак роботи Романіва — добре відомі калушанам. Люди впізнають його почерк, як художника.

— Калуські краєзнавці довго обдумували проект «Знамениті діячі Калущини». Кілька років тому його доручили Володимиру, бо він один із найсильніших портретистів у нас, — розповів Віктор Романів, колишній заступник голови Калуської РДА.

Романів має популярність за кордоном. Не афішує, що у 2006 році отримав звання «Людина року» у Польщі. Учасник пересувних і стаціонарних виставок у Швейцарії, Польщі, Австрії і США.

Однак улюблене місце на землі для Володимира Романіва — це село Берлоги у Рожнятівському районі. Село на Лімниці, за 12 км від Рожнятова і так само від Калуша. Предки Володимира із цього села. Його дід Іван умів робити все, розповідає Володя. Робив скрипки, цимбали, сопілки. Хоч його улюблений сюжет у скульптурі, поряд із жінкою, це скрипаль, Володимир — не грає на інструментах. На жаль, він залишив і хоровий спів, а колись його можна було почути у хоровому колективі РБК.

У Калуші його чекають не тільки сім’я і учні.

— Він у картинній галереї — вічний, — каже Любов Джуган, викладач Калуського коледжу культури і мистецтв. Вона працювала зберігачем фондів у музейно-виставковому комплексі Калущини у 2008 році. — Якщо він повернувся, це радість для усіх. Пригадую, як ми зібрали колекцію малюнків дошкільнят  Це була моя ідея. Він завжди відстоює дитячий малюнок. Знаходить у ньому композицію, відчуття кольору. Жду, що зможу віддати до нього свою Насточку.

Насамкінець Володимир Романів розповів, як у нього гостював іноземець Джон.

— Ми з ним поїхали у гості в село. Він дуже захотів пирогів. Ну а до пирогів — самогонка, — розповідає художник. — Звичайно, довелося його возити всюди. Приїхали у Чернівці. Вночі. Там на площі — всілякі люди. Стоять, чекають.  А він —  іде прямо. Високий, веселий, на шиї новий Canon.

Володимир—психолог. Любить малювати портрети і карикатури. Зізнається, що ніяк не розрізняє польових квітів, коли йому замовляють їх намалювати.
Малює квіти, яких, можливо, не існує у природі. І все одно — замовникам подобається.

Головне — одразу втілити задум. Бо потім може і не вдатися. Таку пораду дає своїм учням. І сам — їй слідує.