— Я працював над створенням робіт впродовж близько трьох місяців. Виставка «Шевченкіана» присвячена 200-річчю від дня народження великого Кобзаря. Першочергово відкриття було заплановане на 25 травня. Але тоді в державі відбулися президентські вибори. І виставка була перенесена на серпень 2014-го, — розповів «Вікнам» Орест Костів.
— «Мені однаково чи буду, я жить в Україні, чи ні…». Це неповна цитата. Я хотів підсилити поетичне враження, — розповів художник. — Картина і поезія як зіставлення і взаємодія.
Нашарування різних образів, живописних і поетичних, яке використав Орест Костів, нагадує синтез мистецтв у руслі постмодернізму:
— Тут є концепт, — Шевченковий, у першу чергу, але трансформований через моє бачення. У Шевченка багато іронії, яка властива взагалі всім українцям. І самоіронія. В ній — здоровий дух. Він здоровіший, ніж безоглядна ейфорія. Зрештою, в іронії є оптимізм. Але в шевченковій іронії відчутно багато ліричності.
— На твою думку, чи був Шевченко страждальцем?
— Це перебільшення. Попри те вважаю, що він прийняв всі удари долі достойно і стоїчно. У його поезії є звертання не тільки до людей, а і до Бога. Як то у біблійній історії про боротьбу Якова із Ангелом. Так і Шевченко був ангелоборцем. Але як справжній творець він отримував силу і підтримку від провіденційних сил. Дар поета і художника дається невипадково. Людина може говорити прямо до Бога, звертатися простою і зрозумілою мовою. Його Звертання до «Долі» чи «Слави» є риторичними, але в Шевченковій інтерпретації – це потужна риторика, звернена до сьогодення, до нас з вами. Він бажав, щоб майбутні українці зрозуміли його. Я думаю, що як автор Шевченко був щасливим. Коли людина пише, малює, вона отримує велике задоволення і стан творчого натхнення є великим енергетичним зарядом.
— Чому тоді туга — це постійний настрій його поезії?
— Мені здається, це українцям властиво. Це в характері українства, мати ностальгію за за втраченим раєм на цій землі. Як багато існує українських пісень, де туга переплітається з ліричністю!
— Шевченко міг досягнути більшого.
— Підходячи до створення цих робіт, я прочитав щоденник Шевченка. Я раджу всім читати не тільки поезію, а і його щоденник. Там ми відкриємо для себе іншого Шевченка. Він описує, як хотіли із нього зробити «москаля» — солдата. Але все одно це не вдалося, він не став «муштрованим» чоловіком, а залишився свободолюбивим. Це був його внутрішній спротив — і чоловіка, і українця. У нього були симпатії і до росіян, і до поляків. Він цінував у людях освіченість, талант.
Факсиміле — графічне відтворення оригінального рукопису Шевченка, є важливим доповненням у більшості представлених на виставці робіт. Графічні та живописні роботи у яскравих, драматичних кольорах зіставляються із переживаннями людини у драматичну епоху. Такою була епоха Тараса Шевченка. Таким є сьогодення, в якому живемо всі ми.
— Твій Шевченко — це лірик?
— …і бунтар. І Байрон був бунтарем, і Шевченко. Образ Шевченка, звісно, для мене змінився під час роботи над цими творами. І цей образ – несподіваний. Для мене він несподіваний, бо вже вкотре, читаючи поезію, і переглядаючи картини, хотів знайти якісь потаємні сторони, незвідані, невідкриті ще, непрочитані. У поезії дуже багато символів, які у різний час по-різному розшифровуються.
— Кажуть, коли говорять гармати, музи мовчать. Як поводитися художнику у час війни?
— Музиканти і художники продовжують влаштовувати виставки і концерти, намагаючись підтримувати дух українства, різносторонньою творчістю показуючи: «Ми вміємо і воювати, і творити».
Тарас Шевченко і його жінки – у різні часи дослідників цікавила любовна біографія поета. Хоча про цю сторінку відомо вкрай мало. Єдині джерела — поезія, нечисленні спогади сучасників і картини поета. Орест Костів дає змогу заглянути у очі жінкам, яких малював видатний українець.
Одразу біля входу у виставкову залу — розміщено роботу, на якій використано портрет самого Шевченка і Агати Ускової, дружини коменданта Новопетровського укріплення. В портреті Агати Шевченко використав рембрандтівські світлотіні, передав в очах ніжність і материнство.
— Ця поезія — звернення, невідомо, до якої жінки. Можливо, це звернення до Закревської. Була і така дама, тут є її портрет. Тоді Шевченко був уже старшим. А тут мені здалося доцільним — використати цей вірш, — зазначив Орест Костів.
В іншій роботі він відобразив серію жіночих портретів: фрагмент картини «Катерина», портрет Маєвської, Мокрицької, Агати Ускової, портрет Ганни Закревської. Крім, звичайно, Катерини, ці портрети робилися на замовлення, бо саме за них Шевченко і отримував якийсь гонорар.
— Можливо, Шевченко поетизував своїх моделей, виконуючи ці портрети, не можна відкидати це. А цілком імовірно, що у них і були такі очі, — припускає Орест.