Фото з http://firtka.if.ua/ Хронологія подій
11.05.2014 — Офіційна дата заснування батальйону. Перевага при формуванні віддавалася особам, які добровільно виявили бажання проходити військову службу у Збройних Силах України під час кризового періоду.
20.05.2014 — Процес формування 5 батальйону ТрО було офіційно завершено, і новостворений військовий організм розпочав бойове злагодження на полігоні “Прибан”, що у містечку Сторожинець Чернівецької області.
01.07.2014 — Батальйон “Прикарпаття” вирушив до АТО.
08.07.2014 — У зоні антитерористичної операції від кулі снайпера загинув Юрій Баран, начальник штабу 5-го батальйону територіальної оборони “Прикарпаття”. Ця трагедія стала поштовхом до бунту серед матерів і дружин бійців прикарпатського батальйону.
”Снайпер поцілив офіцеру прямо у висок. Загиблий не мав при собі ні бронежилету, ні каски. Усе це віддали солдатам. Підрозділ, за наказом командування АТО, кинули на трасі коло Амвросіївки Донецької області. Навколо лісосмуга (”зеленка”). Жодних фортифікаційних або інженерних споруд немає. Бетонних плит немає. Мішків із піском немає. Поруч за 300 метрів знаходиться база важкого озброєння з танками, БТРами та БМП. Жодної допомоги сусіди та командування АТО не надало! Третій день поспіль їх обстрілюють із крупнокаліберних кулеметів та мінометів, а бронетехніку проти терористів не пускають. У 5-го батальйону своєї бронетехніки немає”
09.07.2014 — Декілька десятків розгніваних жінок прийшли до кабінету голови Івано-Франківської ОДА Андрія Троценка. Міністр оборони Гелетей пообіцяв вирішити питання щодо підкріплення бронетехнікою та постачання продовольства, води та необхідного знаряддя.
11.07.2014 — Два бійця батальйону склали зброю, аби повернутися додому й розповісти всю правду про реальну ситуацію, в якій наразі опинився 5-й батальйон.
25.08.2014 — У соціальній мережі Фейсбук з’являються запити волонтерів щодо допомоги транспортом батальйон “Прикарпаття”, який виходить з зони АТО через Запорізьку область
26.08.2014 — Майже чотири сотні бійців 5-го батальйону ввечері зупинились на Оріховському блокпосту в Запорожжі
27.08.2014 — Батальйон зупинений спецпризначенцями біля Знаменки, Кіровоградська область. Командуючий сухопутних військ Пушняков та головний військовий прокурор особисто переконують бійців батальйону повернутися в зону АТО або здати зброю. Хлопці наполягають на поверненні за умови комплектування батальйону важкою зброєю. ЗМІ виходять під гаслом: “5 батальйон територіальної оборони дезертирував”.
Хто ж винний?
Варіант 1. Класичний
Класичний варіант передбачає класичне бюрократичне нехлюйство.
1. Батальйон територіальної оборони, що не мав належної бойової та політичної підготовки та важкого озброєння був відправлений на передову, та залишений без нагляду штабу АТО.
2. Загибель начштабу батальйону була проігнорована штабом АТО. Роботи з політичної підтримки штабом не проводилися.
3. Залишення бойових позицій двома бійцями було проігноровано штабом. За півтора місяці політ просвітня робота штабу АТО з батальйоном “Прикарпаття” була провалена.
У цьому варіанті немає злого умислу, хоча досить легко виявляється винний – той, хто провалив організаційну та політ просвітницьку роботу з добровольцями, фактично залишивши батальйон напризволяще.
Але є досить важливі аргументи проти цього “м’якого” варіанту:
По-перше, звістки про вихід батальйону із зони з’явилися в мережі ще 25 серпня, коли волонтери шукали транспорт задля вивезення батальйону. Яким повинно бути нехлюйство, якщо я, домогосподарка із Запоріжжя, знаю, що батальйон виходить з АТО, а його генерали – ні? І що то за АТО, коли організоване пересування 400 озброєних чоловіків може бути непоміченим штабом?
Але якщо генерали знали про вихід батальйону, то чому перемовини генералів та прокурорів сталися не в прифронтовій Запорізькій області, – а відбувалися в тиловій Кіровоградській? При цьому на камеру однозначно налаштованих на негативне висвітлення інформації телеканалів?
Тому в класичний варіант я особисто не дуже вірю.
Варіант 2. Саботажно-диверсійний
Цей варіант відрізняється від попереднього лише наявністю “злого умислу”. Тобто, усі недоліки попереднього варіанту були зроблені навмисно керуванням Генерального штабу, і головною метою цих дій було моральне та фізичне знищення добровольців як найбільш небезпечної частини оборони країни.
Тобто добровольців навмисно залишили на передовій без вогневої підтримки в Амвросіївському котлі – як зараз залишили “Дніпро”, “Азов” та “Донбас” в Іловайському.
Цей варіант досить вірогідний, тим більш, що є аналогічна ситуація з іншими батальйонами добровольців.
Але в цьому варіанті дивним здається сам факт виходу хлопців із зони АТО, оскільки за умови саботажно-диверсійного варіанту батальйон було б знищено спецпризначенцями ще в зоні АТО – тим більш, що найбільш важкі ділянки фронту закривають добровольчі загони та військові частини, а добре екіповані та треновані спецпризначенці “випадково” найчастіше забезпечують правопорядок саме “тилових” районів Донецької області.
Знов-таки, за саботажно-диверсійного варіанту командування було б зацікавлене в “тихому” вирішенні конфлікту ще до досягнення Запорізької області.
Тому саботажно-диверсійний варіант більш вірогідний, але особисто я в нього теж не дуже вірю.
Варіант 3. Політтехнологічний.
У цьому варіанті головна мета стоїть на декілька щаблів вище, ніж фізичне чи моральне знищення батальйону “Прикарпаття”. Головна мета проста та зрозуміла, як стакан води – вбити черговий клин між Західною та Східною Україною.
Для цього було виконано наступні заходи:
1. Деморалізація добровольців та розповсюдження панічних очікувань у сім’ях, чоловіків мобілізаційного віку задля зменшення лави західноукраїнських добровольців.
2. Створення негативного іміджу “боягузів” та “дезертирів” щодо добровольців із Прикарпаття в пересічних українців.
3. Створення негативного іміджу “дезертирів” щодо добровольців із Західної України у вояків АТО та інших добровольчих загонів.
4. Створення так званої “зворотної образи” у населення Прикарпаття щодо реакції пересічних українців на так зване “дезертирство” батальйону “Прикарпаття”, та зниження кількості мобілізованих вояків та волонтерської допомоги армії.
5. Загострення антагонізму східних та західних українців, що десятиріччями культивувалося КДБ СРСР.
Усе, що відбувалося останнім часом із батальйоном “Прикарпаття”, чітко вкладається в наданий алгоритм здійснення комплексного масштабного PR-заходу.
Усі події стають зрозумілими та логічними – починаючи з відсутності будь-якої підтримки батальйону до лицемірних “перемовин” керівництва аж у Знаменці, одноголосого злагодженого підвивання телеканалів про дезертирство та кількості ботів у мережах, що кидають брудом у батальйон “Прикарпаття” та вимагають “зразкового побиття немовлят”.
Мушу зазначити, що цей PR-захід був спланований та виконаний на “відмінно”.
Залишилося тільки одне питання: наскільки дорослішими ми стали?
Чи стали ми громадянами – а чи лишилися “споживачами телевізійного продукту” та покірними цільовими аудиторіями сусідських політтехнологів?
Чи дамо знову себе ошукати?
“Розділяй та володарюй!” – принцип, старий як світ. Мрії про відновлення імперії не спиняться ані Донецьком, ані Луганськом, ані Запоріжжям.
Тільки разом, не розділяючи “східняків” та “западенців”, не здаючи ані крихти української землі ворогу, Україна може здолати ворожу навалу.
Так, іде інформаційна війна. І ця війна набагато глибша ніж дурні коментарі “вконтактиках”. Іде високопрофесійна інформаційна війна, з використанням ефективних технологій та масштабних заходів із формування громадської думки, у тому числі – за участі українських чиновників та українських ЗМІ.
Але ми – разом. І ми – переможемо.
