| Фото: narodua.com Ідея проекту належить Оксані Забужко. Як зізнається сама письменниця, її вона виношувала ще з Помаранчевої революції. Модератор зустрічі заодно й упорядник книги Тетяна Терен розповіла про особливості роботи над проектом: “Композиційно книга начебто проста. Вона складається з постів у Фейсбуці, Вконтакті, живому журналі, на блогах. Кілька вкраплень новин з медій. Ніяких згадок про політиків. Літопис охоплює події від листопада 2013 року по серпень 2014. Насправді, прокручувати оту стрічку новин у Фейсбуці на рік назад дуже важко. До того ж, чимало текстів уже немає, сторінки тих користувачів блокують (особливо у живому журналі)”. У книзі вміщено близько двохсот текстів, їх створили 150 людей. Людей не завжди публічних, а й невідомих українців, які робили Майдан, які були очевидцями революційних подій у різних містах країни, які мають стосунок до воєнних дій тощо. Основним критерієм відбору постів є емоційність: це “тексти, від яких ви будете плакати”. Тетяна Терен розповіла, що й сама не могла працювати над проектом більше ніж 4 години на день. Потрібна була пауза, час виплакатися і заспокоїтися.
Свій виступ Оксана Забужко розпочала із зауваження: “У нас дуже тепла, просто таки спекотна атмосфера зустрічі”. Справді, людей багато, місця і кисню мало. Це при тім, що о 15 годині (а це початок презентації. — Авт.) до зали вже нікого не пропускали.
За словами Забужко, першою, хто відгукнувся на ідею цього проекту, була Світлана Алексієвич, відома білоруська письменниця. Вона є матріархом такого жанру (”Цинкові хлопчики”, “Чорнобильська молитва”). Вона також написала передмову до видання, зазначивши, що “ви розгорнете цю книгу і не зможете її закрити”. До слова, на Форумі “Літопис самовидців…” коштує 120 гривень.
Оксана Забужко наголосила і на ролі Інтернету в сучасних подіях. На її думку, саме Інтернет дав початок громадянській журналістиці, а інтернет-користувачі (тобто ті самовидці) — це вільні автори: прийшов, побачив, пережив, написав.
У проект увійшли популярні тексти, що мали сотні репостів: “Літопис самовидців…” — це “книга голосів” народу, жива плівка, яку ми лише змонтували”, — вважає письменниця. Вона також розповіла про Facebook-війну та загалом про інформаційну війну, масштаби якої ми ще не усвідомили. Оксана Забужко вважає, що “ФСБ працює з нашою пам’яттю”. Показово, що сторінки активних користувачів заморожують: “А пам’ятаєте? — А пам’ятаю! — А нема!”. Письменниця закликала всіх присутніх поширювати важливу інформацію, важливі історії, бо тільки так можна це зберегти. Пости авторів, що увійшли у проект, до речі, не відредаговані, там є і суржик, і російська, і нецензурна лексика. Але це, як вважає Забужко, справжні емоції, тому в книзі нема фальшу чи брехні.
“Ще з 2004-го року мене мордувала думка: “яким же чином література може відобразити масові процеси?”. У нинішній час я отримала відповідь: в добу Інтернету маса говорить своїми голосами. Приходить колективне прозріння, всіх і кожного зокрема проймає колективна емоція. Тоді масові події стають літературою, народною книгою пам’яті”, — пояснила письменниця. У відборі історій упорядників цікавила не хронологія подій, а хронологія переживань. На думку Забужко, саме зараз Україна вчиться говорити про себе не тим, що нам нам розказують про нас самих, а власними візіями. Знаково, що у книгу увійшли вірші, частина з яких стали народними: текст знають всі, а от автора не пам’ятають (до прикладу, поезія Ірини Цілик “Повертайся живим”).
У залі були також присутні кілька авторівкниги. Їм надали слово. Олеся Мамчич, розповівши свою історію про родину і Майдан, зачитала власний вірш. Любов Якимчук, жителька Первомайська, розказала про теперішню ситуацію на Сході, про своїх батьків, що й досі там. Накінець теж прочитала вірш. Впродовж цих виступів у залі було дуже тихо, подекуди чулися схлипування. Оксана Забужко теж не стримала сліз...
Опісля музичну частину перезентації продовжили ТЕЛЬНЮК: сестри. Вони співали “Повертайся живим”, уривок з поеми Шевченка “І мертвим, і живим, і ненарожденним…”, “Хлопчику, хлопчику”. Під час цих надзвичайних виступів зал співпереживав, плакав та аплодував стоячи. На цьому презентацію й завершили, бо, справді, нічого було додати. За автографами сестер Тельнюк та Оксани Забужко вишикувалася довга черга.
