| Фото: dyvys.info НАПЕРЕДОДНІ (ЯК ЗАРОДЖУВАЛИСЯ НАСТРОЇ)
Листопад 2013. Майдан. Співпрацівники нашого управління у місті висловлюються різко, мають проросійські погляди. Сприймають тільки російські канали, як правдиві. Жалкують, що Путін не вводить танки і авіацію, які мали би «задавити» Майдан. Розказують про райське життя у Росії.
18-20 лютого 2014. Чорні дні України. Розстріл Небесної сотні. Слов’янськ не скорбить. Засуджує київську владу. Уперше з’являється слово «хунта». Відкрито проводиться антиукраїнська агітація членами КПУ і ПР. Тоді ж за ініціативою міського голови Нелі Штепи складаються «колективні» звернення до президента Росії Путіна з проханням ввести війська для захисту «свободногоданбаса» от «киевскойхунты». Листи передаються потягом на Москву (щоб дійшли до адресата напевне). Листи пишуться двічі — у лютому та у березні — за підтримки очільника Слов’янської міської організації КПУ Хмєлєвого. До речі, цікаво дізнатися, хто підписував ці колективні папери, тим самим, фактично, приймаючи участь у спробі державного перевороту?
Березень 2014. Слов’янськом розповсюджують листівки, в яких закликають йти на «референдум про відділення від України» (дійство заплановане на 30 березня 2014). Подруга з виконкому питає: «Как тебе Донецкаянароднаяреспублика?»Відповідаю: «Что за бред? Какаядонецкая республика?». Бо сприйняти це серйозно було неможливо. Навіть як ідею — бо якась недолуга, тобто сирувата…
ВДАВАНЕ ЗАХОПЛЕННЯ
12 квітня 2014, 8.30. Дзвонять друзі з однієї релігійної організації і попереджають: «Оля, нєходивозлеунивєрсама — там могутстрєлять»(напевно мають свої канали інформації, більш оперативні, ніж державні)
9-00 ранку. Іду на центральну площу. Все майже без змін: субота, виконком пусткою, людей на площі не мало, але й не багато. Усі непривітні та похмурі — як завжди. Доходжу до міськвідділу міліції і тут страшне видовище: нагородили барикаду, повісили великі російські прапори, і чоловіки у чорному (їх було близько 20) вигукують «слава росії». Натовп зібрався чоловік 50. Деякі баби (напевно з КПУ) теж істерично щось кричали на кшталт «долойкиевскуюхунту» и «росиянампоможет». Тобто цей «пробний камінь» вдався: як кажуть менти, «народ к разврату подготовлен». Подивилася на все це і одразу стало дуже важко на душі… Та може тільки мені?...
13 квітня 2014. Неділя. 9.30. У небі над Слов’янськом з’явилися російські військові гелікоптери, які літали над багатоповерхівками дуже низько — майже на рівні останніх поверхів. Дивлячись на це, згадався фільм Френсіса Копполи «Апокаліпсіс сьогодні». Не вистачало тільки музики Вагнера з цих гелікоптерів. Але і без музики дійство мало відповідний вплив: люди похилого віку були налякані, бо пам’ятають війну.
«САМОПРОВОЗГЛАШОННИЙ»
13 квітня. На місцевому ТБ виступає Штепа і каже, що ті люди у чорному, — то не руські, а «нашидонєцкієрєбята». Потім зненацька втекла в Артемівськ до міського голови Реви порадилася. І повернулася. Але у Слов’янську з’являється новий мер — так званий «самопровозглашенний» В’ячеслав Пономарьов. За чутками, це місцевий підприємець-миловар, колишній афганець, мав неприємності із законом через наркотики. Виконував доручення Хмельового у організаціях провокацій щодо «побиття мирних мітингів комуністів» нібито «проукраїнсько налаштованими». Мав групу чоловіків, які дуже схожі на «тітушок». Тепер він кожного дня звітує перед громадою «о продєланнойработє».
До речі, всі службовці виконкому, податкової інспекції, міліції, комунальних служб — на місцях і «работают в штатном рєжимє».
Магазини банки, хлібокомбінат працюють, сміття прибирають. Паралельно ведуться передвоєнні приготування — будують барикади. Місцеві активно та дружньо допомагають — тягнуть на барикади дрова, старі меблі, шини, пиляють та валять дерева. Баби годують ополченців — старі несуть консервацію, молоді працюють поварами та повіями.
Нове керівництво міста наклало на «крутих» підприємців податок, у декого забирали автівки «нануждивойни». І вони були першими, хто із-за шкурного інтересу стали за Україну.
СТРЄЛОК
Наприкінці квітня на екранах місцевого ТБ з’явилася нова фігура — полковник Стрєлков. Він рапортує про те, хто він, звідки та для чого. Виявляється, уродженець Псковської області, хоча по ТБ продовжують говорити «рускіхтутнєт». Помітно, що військовий. Після Пасхи стала періодично виходити нова газета «Славянскійфронт», яка публікувала рапорти від Стрєлкова.
ТРИ ХВИЛІ “БАРИКАДИСТІВ”
Першими на барикадах з’явилися місцеві безробітні — чоловіки віком 18-50 років, схожі на бомжів, алкоголіків чи наркоманів. Їм видавали зброю.
2 травня. На барикадах і блокпостах з’являються військові, які говорять російською, дуже ввічливі із місцевими, не вживають майже спиртного.
Останніми побачили чеченців — найсерйозніші, справжні бійці: середнього зросту, спортивної статури, форма дорога, дуже зібрані, погляд недружній, неприємний. Місцеві відрізняли так: наші — «босяки», ходять у кедах, а бойовики — відповідно одягнуті, у берцях.
ІНФОРМАЦІЙНА АТАКА
У квітні в один момент зникають з ефіру всі українські канали, натомість з’являються російські. Трохи пізніше радіоефір теж «підчистили». І почалося масове «брожєніє умов». На російських каналах щодня огляд новин починається зі Слов’янська. Активно нав’язується версія для «гумуса» — про небезпечних бендерівців-фашистів, Правий сектор, «київську хунту». Нове цікаве слово — «кліка».
Люди ходять злі та агресивні, на все українське кидаються, як бик на червону ганчірку. Не виключено, що застосовували НЛП-технології. Останнє, що дивилася на місцевому каналі — 2-годинний виступ російського генерала Пєтрова «про геополітику».
Розуміючи, що моє уявлення подій перевертається з ніг на голову, вирішила ТБ більше не дивитися.
З інформаційною війною, яку українські ЗМІ успішно програвали, все неоднозначно. Від початку, та й зараз — напівправда, що стосується чисельних втрат українських військовослужбовців, зокрема — спецпідрозділів «Альфа».
СЕПАРАТИСТСЬКИЙ ЕКСТРЕМІЗМ
Залякування людей почалося з катування та вбивства депутата з Горлівки Рибака. У річці Казенний Торець було знайдено понівечений труп з виколотими очима та розрізаним животом. Версія — за українську символіку, тобто, вивішування українського прапору.
Потім ця дитина зі Стрия — хлопець 25 років, студент. Його катували струмом, потім понівечене тіло видали батькам за гроші. Після цього Пономарьов на місцевому ТБ повідомив: «Єсліктоуслишитукраінскуюрєчь – тащітєкомнє, я разбєрусь». Але нікого особливо це не обурило. Тут ніколи не любили українське.
Було і дещо щодо наведення громадського порядку, що місцевим сподобалося. (і досі згадують). Так, на Пасху о 15-30 було оголошено про введення військового стану та (увага!) «сухого закону». Спиртне продавали до 20.00 Після не можна було купити навіть пива. Любителів «вжити» перевиховували. У кращому випадку — побиттям, у гіршому — розстріл. І раптом десь поділися п’яниці. Кодування Пономарьова подіяло. Трохи прижав циганів-наркобаронів.
Щодо хабарів: з жінки пораненого ополченця лікар вимагав взятку, вона пожалілася «меру», а той «послалрєбят», щоб пояснили: «нехорошобратьвзяткі в воєнноєвремя».
Боротьба з хабарниками була припинена, як тільки Пономарьов добрався до суддів та прокурорів. На жаль, жодна суддівська гнида не постраждала, тобто і під час війни корупція непереможна. По Пономарьову швиденько було зроблено «дєло об ізнасілованіі». Його прес-секретарка написала заяву, і він був усунений від посади та заарештований. Друга версія — поцупив пенсійні гроші. Російський Стрєлков новим «мером» ставить колишнього СБУшника, начальника міського собезу Павленка, а той бере своїм заступником завзятого кавказця. Як вам такий «тріумвірат»?
ВОЙОВНИЧІ “БАТЮШКИ”
Всі слов’янські попи церков московського патріархату активно підтримували сепаратистів. У приміщеннях та господарських будівлях церков були склади зброї. Служителі церков були на барикадах у балаклавах та зі зброєю. На майданчиках біля церков встановлювали мінометні та гранатометні установки. «Святі отці» благословляли бойовиків на вбивство та відспівували загиблих терористів.
Настоятель церкви А.Невського о. Николай лазив по барикадах з промовами та закликами. У травні з’явилися колоритні вояки з Русского Православного Союзу — рум’янощокі бородачі-велетні, які не пили, не курили, здоровкалися «Христос воскрєсє».
Взагалі, у Слов’янську занадто багато різноманітних церков: православні Московського та Київського патріархатів, протестантського спрямування (баптисти та свідки Єгова). Тобто, паствою можна керувати. І чийсь розрахунок справдився: свою чорну справу «віруючі люди» зробили.
НАШІ ВОЖАКИ
Пономарьов і Ко (у яку увійшли друзі Штепи — Самсонов, Малій, Тинянов та Воропаєв. Зараз ці «цінні кадри» залишилися при владі) зайнялися господарчою діяльністю: Стрєлков і військові — будівництвом дзотів та укріплень (до речі, будували, думаючи), Хмельовой та комуністичні бабусі — ідеологічним підбурюванням (ТБ, газети), слов’янське «казацтво» на чолі з Вінниченком (який й досі себе нормально почуває) — підмога, слов’янська міліція з ополченцями патрулює місто. Настрої на підйомі — нагадує країну часів Махна: вулицями їздять якісь саморобні «тачанки» та озброєні мотоциклісти з місцевого байкерського клубу під патронатом депутата від ПР Кисиля, який підтримує та спонсорує.
ПРИВІТ ІЗ АВСТРІЇ
Під час так званої слов’янської війни у місті з’являється такий собі ексклюзив від нашого депутата Олексія Азарова, який турбується — біг-борди з надписом «С дном Побєди, дорогіє славянци!» та зображенням руйнувань часів Великої Вітчизняної війни 1941 року, перемішані із квіточками. Не забув свій округ депутат навіть в Австрії.
РЕФЕРЕНДУМ
17 травня. У Слов’янську відбувся так званий референдум «про фєдєралізацію» та створення ДНР». За тиждень заплановано другий — про приєднання до Росії. Але з другим референдумом щось не склалося. Тому спочатку на будівлі виконкому висів російський прапор, а після 17 травня всі російські замінені на прапори ДНР.
Виборчі ділянки працювали з 7.00. І майже з 7.00 люди йшли святково вдягнуті, на дільницях були черги. На жодних виборах не бачила такої явки і, судячи з розмов, багато людей було «за». Тобто, у 90% я вірю. Під дулом автомата нікого не примушували — все було добровільно та без страху. Хоча страх був щодо пенсій: хто буде платити?
ЗБРОЯ “З СУПЕРМАРКЕТУ”
У квітні — перші збиті українські гелікоптери та викладені в інтернет ефектні відеозйомки. Виявляється, що ополченці мають на озброєнні ПЗРК «Ігла».
У травні працюють мінометні та гранатометні установки: б’ють по горі Карачун та українських блокпостах. Обстріл ведеться уночі з околиць міста. З’являється пересувна невловима «Нона», яка веде вогонь з густонаселених житлових кварталів.
У червні, за словами ополченців, вони вже мають на озброєнні дві установки «Град». Тоді бачили ПЗРК «Шилку», яка пересувалася центром міста вдень.
До останнього «правільниєканали» та люди, які за ДНР, розказують про те, що в ополченців зброї такого класу немає.
Те, що бачила на власні очі — як під час другого перемир’я містом опівдні йшли російські танки: новенькі, чистенькі, з надписом «на Львов». Останніми надійшли дві гаубиці.
ГІБРИДНА ТА БРУДНА
25-а аеромобільна бригада в’їжджає до Слов’янська під російськими прапорами! Бо бачте, бабусі у Краматорську кидалися під танки. Хлопці не їли два тижні. Місцеві та ополченці їх нагодували. Як можна воювати голодною армією? Техніка у складі трьох одиниць (танк, БТР, БРДМ) перейшла у розпорядження Стрєлкова.
8 червня сепаратисти влаштували слов’янцям «чорну Трійцю». Сепаратисти ведуть вогонь по житлових кварталах. Прицільні удари по школах та лікарнях. Ще до того, як місцеві оговталися, канал «Росія 24» вже передає новини про те «какукраіскаяармія растрєліваєтмєстноєнасєлєніє». Кожен залп — у комплекті із журналістом. Чому їх пускали?
По-друге, вогонь ведеться по інфраструктурах водопостачання (удари наносяться по каналу Сіверський Донець-Донбас), енергопостачання (по високовольтних лініях електропередач). Вузол зв’язку захоплений сепаратистами, міські телефони у переважній більшості вимкнені, радіо переключене на російське.
10 червня. Зникає світло. Вода не стало раніше. Хто має колодязі, пускають жителів з багатоповерхівок за водою. І тут приємні моменти: люди неконтактні потягнулися до спілкування, здружилися, почали ділитися, хто чим мав. Це не характерно для слов’янців.
ДИВНА ВІЙНА — ДИВНА ПЕРЕМОГА
Дивакуватість цієї війни помітно у всьому: під звуки снарядів працювали продовольчі магазини; банк Росії регулярно видавав заробітну плату сепаратистам, до того ж — у доларах; жоден об’єкт Ахметова не постраждав; бомбили заводи, які давно були пограбовані та розтягнені на металобрухт (потім ДНР виставляла ультиматум українській владі про відновлення цих руїн); вже не кажучи про спосіб роботи ЗМІ, більш притаманний шоу, ніж новинним сюжетам.
Дивакуватість АТО: як тільки наші починали перемагати, одразу оголошувалися так звані «перемир’я», які не визнавали ДНР-рівці. І, фактично, обстріл був у один бік: «косили» наших, а у них наказу стріляти не було, бо в Києві щось там міркували.
4 липня. Екстрене зібрання керівників-сепаратистів. У Хмельового трусились руки.
22.00. Усі бойовики (російські, чеченські та найманці з Донецької та Луганської областей, а також частина місцевих) швидко збираються і їдуть геть. З 22.00 до 6.00 ранку по вул. Свободи у напрямку Донецька йде колона важкої техніки (танки, БРДМи, КамАЗи, урали) з бойовиками, мікроавтобуси зі зброєю та боєприпасами. Колона пішла на Донецьк безперешкодно, кажуть — без жодного пострілу.
5 липня. Опівдні у практично порожнє місто увійшла українська армія. Перемога чи домовленість?
Далі буде...
