Сергій Тимофієнко Після кривавої ночі на 30 листопада 2013-го, коли на київському Майдані Незалежності спецзагін «Беркут» розігнав мітингувальників, котрі протестували проти рішення уряду зупинити підготовку до Угоди про асоціацію з Євросоюзом, коли десятки людей було жорстоко побито, серед яких багато студентів – як дівчат, так і хлопців, калушанин Сергій Тимофієнко не зміг залишитися осторонь тих подій, тож уже в грудні вступив до лав ІІІ-ої сотні Самооборони майдану, де отримав позивний «Полтава». У вирі подій 18 лютого «тітушки» схопили та передали його «Беркуту». Було відомо, що опівночі 19-го він був у СІЗО, але перелякані подіями працівники міліції завантажили арештованих до автозаку та переховували їх ще близько двох діб. Визволити з-під арешту допомогли адвокат Василь Мірошниченко та депутат ВРУ від «Батьківщини» Володимир Ар’єв. Із величезною вдячністю дружина Людмила згадує роботу дівчат із Євромайдану SOS, які з’ясували місце перебування Сергія та координували дії щодо його визволення. 22 лютого з- під арешту відпустили, проте з умовою повернення додому, втім Сергій проігнорував такий наказ – повернувся у ряди Самооборони.
У квітні разом з іншими калушанами, учасниками ІІІ-ої сотні Самооборони Майдану, вступив до лав батальйону «Донбас» та відбував вишкіл на полігоні у Ново-Петрівцях. Усього за місяць навчань їх направили до зони АТО, де Тимофієнко брав участь у визволені Артемівська, Попасного, Лисичанська та Курахового. Так Сергій опинився у горезвісному «Іловайському котлі».
Коли на політичному рівні було домовлено про надання «коридору» українським військовим, Тимофієнко разом із побратимами з «Донбасу» був на чолі колони. Однак, пройшовши лише половину шляху, вони потрапили під щільний обстріл, де Сергій отримав перші поранення. Подужати біль допомогли медичні препарати, котрими солдат оснастили волонтери, а товариші витягли з-під обстрілу. Його пораненого підібрали наші бійці на БТР, у котрий трохи згодом влучив танковий снаряд. Так побратими із «Донбасу» «поховали» Сергія вперше, бо не вірилося, що людина зі скрізними кульовими пораненнями спроможна вижити після такого. Але Сергія викинуло з машини ударною хвилею, і він лише втратив свідомість, а як отямився – побачив, що просто на нього їде танк – і все це на очах у товаришів, котрі вже втратили надію побачити його живим, проте й цього разу йому пощастило – він потрапив поміж гусениць.
Опритомнів, Сергію вдалося дістатися до поселення. Він пам’ятає, як спершу звернувся до власників заможної садиби, але переляканий ґазда лише виніс йому води. Коли ж він постукав до звичайного старенького будиночка, до нього вийшла бабця й забрала до себе. Вона вибачалася, що нічим особливо не може допомогти, сама чекала на сина, котрий мав принести хліба з магазину, однак прихистила його. Та вже незабаром до бабусиної хати прийшли російські військові з вимогою видати пораненого українського солдата, і Сергія їм віддали лише з другого разу, коли росіяни прийшли із українськими полоненими медиками.
У полоні їх тримали у підвалі. За Сергієм там доглядала медсестра із позивним «Кошка», саме завдяки її зусиллям (на подив медиків, котрі згодом оглядали його стан) у Сергія не трапилося зараження жодної з ран, жодного загнивання. У тому підвалі він залишився зовсім без одягу – форму просто розрізали, щоб надати медичну допомогу. Так в одних спідніх, росіяни, його, разом із іншими полоненими, відправили на КАМАЗи, котрими мали доправити в аеропорт, звідки наших повинні були забрати гелікоптерами. Тими КАМАЗами полонених бійців возили дві доби, і лише на ніч вивантажували серед поля спати. Їсти чи пити практично не було, зате дорогою було видно сотні тіл загиблих обабіч доріг. Росіяни зголосилися супроводжувати КАМАЗи з пораненими полоненими лише на території, що підконтрольна їм, і відмовилися сприяти переїзду територією, котра підконтрольна ДНРівцям. Росіяни дуже негативно про них відгукувалися.
Сергію та іншим пасажирам КАМАЗів таки пощастило – вони потрапили у призначене місце, звідки вже за 5-6 годин їх забрали українські гвинтокрили до польового госпіталю у Запорізький області, після чого його переправили до Дніпропетровської лікарні. А згодом, завдяки зусиллям волонтерів та коштом калуських підприємців, котрі оперативно надали необхідні 6 500 грн., Сергія було перевезено до госпіталю МВС у Київ.
У загальному час перебування Тимофієнка в Іловайському котлі – 12 діб, практично без їжі і води. Про це все розповіла волонтер Надія Мельникова, яка отримала інформацію від очевидців тих подій.
У Дніпропетровській лікарні Сергію поставили діагноз: вогнепальний, багатооскольчастий, внутрішньосуглобний перелом головки шийки правої ключової кістки; скрізне вогнепальне поранення правого плеча; скрізне поранення зап’ястя правої руки; вогнепальне поранення лівого бедра і лівої голені; відкритий вивих середньої фаланги лівої кістки. У Київському госпіталі цей перелік поповнився ще кількома виявленими рентгеном осколками у нозі.
На сьогодні стан Сергія стабільний, однак лікування, а головне реабілітація, обіцяють бути тривалими. Завдяки родичам, друзям і небайдужим були зібрані кошти та придбане спеціальне ліжко-каталка та протипролежневий матрац, загалом на 7 500 грн.
Усі небайдужі можуть перераховувати гроші на картку Приватбанку – 5168 7572 6249 1121 – Тимофієнко Сергій Семенович.
За словами Надії Мельникової, в одній палаті разом із Сергієм одужує його побратим із батальйону «Донбас» 25-літній Леонід Рицький, уродженець Херсонської області. Ми просимо допомогти цьому хлопцю, бо знаємо, що він сирота і не може сподіватися на підтримку родичів. Леонід також був в оточенні в Іловайську, так само як і Сергій потрапив під обстріл у влаштованому Путіним «гуманітарному коридорі» для наших військових. У Леоніда кілька кульових поранень, переламана нога та осколкові опікові рани, у наслідок потрапляння під мінометний обстріл.
Тому просимо небайдужих відгукнутися на наше прохання допомогти цьому хлопцю, котрому доводиться сподіватися лише на себе.
У Приватбанку є картковий рахунок – 5168 7572 0693 0143 – Рицький Леонід Леонідович.
