| Фото: Оксана Пілянська Попередньо планувалося, що у Калуші прощання із Героєм триватиме упродовж кількох годин, після чого тіло повезуть до Ріп’янки, звідки він родом. Однак, уже по приїзді кортежу автомобілів тіло відвезли до моргу. Калушани — не розходилися, прочекавши ще майже дві години. Тому прощання у ПК «Мінерал» скоротили у часі. Дорогою, побачивши похоронний кортеж, люди віддавали шану військовому, який загинув за Україну.
— Він — «миротворець», — розповідає «Вікнам» колишній комендант калуського наметового містечка на Майдані Іван Стратієнко. — Завжди намагався згладити усі конфлікти, придумати вихід із конфліктних ситуацій.
З Василем Боднаром на Майдані вони були практично з першого дня. Іван Стратієнко каже: Василь постійно просив, щоб без нього не брали участі у жодних подіях. Займався боксом, тому, мабуть, чувся у силі.
Іван Стратієнко каже: якийсь час навіть не знав, що Василь — воює. А сьогодні не міг заснути до ранку: до Калуша зі Сходу повернулися бойові побратими Василя Боднара, тож, згадували поза північ.
Василь Боднар на Майдані був у 8-ій «афганській» сотні, охороняв у Київській міській лікарні №17 поранених на Майдані — від «посягань» правоохоронців. Був учасником Югославської війни.
— Найгірше — що загинув навіть не під час бойових дій, а — у час перемир’я, — каже брат Василя Боднара Андрій.
Василь Боднар загинув у ніч з 26 на 27 вересня біля міста Щастя. Він стояв на блокпосту і потрапив під мінометний обстріл. Чоловікові виповнилося лише 42 роки.
Андрій Боднар молодший від брата на 11 років. Проте, все життя його «наздоганяв», намагався перевершити. Каже: брат був за приклад. І саме по його стопах став військовим.
— У 1991 році Василь проходив строкову службу у Севастополі, у військово-морських силах України. Я малий був, приїжджав до нього з батьками. А тоді поїхав вступати до Севастополя. Упродовж 15-ти років я — військовий.
У 31-річного Андрія — однорічний малюк. Живе у Мукачеві, де й одружився. Андрій — офіцер Мукачівської військової частини, нині також воює на Сході. Брата не бачив рік. І хоча підрозділи його військової частини були на Луганщині, Донеччині, проте, за кілька місяців війни брати так і не зустрілися. Андрій розповідає, що був шанс зустрітися у вересні, але до міста Щастя, де перебував брат, його так і не відправили.
— У складі батальйону «Айдар» вони крупинка за крупинкою відвойовували Схід. Звільнили міста Щастя, Луганськ, Металіст... Три місяці обходили Схід, відвойовували його. А потім, буквально за тиждень, українські військові втратили відвойовані позиції. «Полоса» пішла від 24 серпня, Дня Незалежності України. Брат — злився, бо вони стільки зусиль вклали у звільнення тих міст.
Андрій каже: по телефону розмовляли не часто, щоб не сприяти ворожій стороні. Адже, у багатьох випадках саме через телефонні розмови бойовики «вираховують» місце розташування українських армійців. В останніх розмовах Василь нарікав (на той час айдарівці охороняли дорогу, яка йде на Луганський аеродром) що бійці батальйону змушені щодня у бою відстоювати цю дорогу. А де ж армія?
— Він розповідав, що тричі мав загинути, але, видно, Бог його береже. У першому випадку танк, у якому він їхав, підірвався на фугасі. Брат вцілів дивом. Вдруге у нього ледве не потрапила граната. Проте, він встиг вчасно відбігти, тож, їх тільки контузило. Про третій — не знаю.
Війна ще раніше залишила сліди на тілі Василя Боднара — один осколок потрапив йому у плече, інший — в обличчя, біля брови. З плеча медики осколок витягнули, а той, що під бровою — ні. Не було часу. Василь сказав: нехай, після війни.
На війну Василь Боднар просто «втік». Рідні розказують: навесні приїхав з Києва додому, бо зателефонувала мама. Вона мала йти на операцію, а Василю почулося, що вона — в реанімації. Приїхав, пробув тиждень, а потім — поїхав. Хоча мати не пускала, він поїхав потайки, без грошей і речей. Одразу ж вступив до батальйону «Айдар».
— Він для друзів останню сорочку би з себе зняв, — каже Андрій Боднар. — Його у селі всі знають. Про нього не кажуть інакше, як «золота дитина». Спокійний, ніхто ніколи на нього образи не мав.
Відправу за загиблим воїном АТО проводили близько десятка священнослужителів міста. Сьогодні Василя Боднара перевезуть до Ріп’янки, а похорон відбудеться завтра, об 11.00 Супроводити побратима в останню путь їхали і бійці батальйону «Айдар», проте, їхнє авто по дорозі — поломалося. Тож, вони — затрималися. Крім того, не встиг сьогодні приїхати і найстарший брат Василя — Руслан, який перебуває у Чехії.
Як повідомив сьогодні на сесії районної ради голова райради Василь Дзундза, завтра, 1 жовтня, о 9.30 від Калуської РДА відправлятимуть автобуси до Ріп’янки — для тих, хто захоче провести в останню дорогу загиблого в АТО героя України Василя Боднара.
