| Фото: http://sport.bigmir.net/ Стадіон розташований при в’їзді у Львів, тому добиратися до нього треба завчасно. Матч — о 21.45, ми ж виходили ще о пів на восьму. Та й це не дуже допомогло. Маршрутки №10 і №25 битком набиті. Довелося чекати півгодини, щоби влізти у салон: хай місця й кисню мало, та воно того варте. Добре, що недавно змінили рух десятки, їхати тепер до “Арени” з вокзалу хвилин 40.
Публіка у маршрутці різна: старші чоловіки, що обговорюють, як швидше дійти до стадіону, молодики з шарфами «Україна», дівчата з намальованими прапорцями на обличчі, символіки “Шахтаря” не видно…принаймні, поки. На перехрестях всі нервово позирають на годинники, нині замість світлофорів працює ДАІ, а контролювати величезний потік авто не так і просто. Врешті, ми виходимо на свіже повітря, мерщій перебігаємо дорогу та поспішаємо на стадіон: його вже чути звідси.
Зауважу, що квитки на Лігу Чемпіонів відрізняються від звичайних: вони мають штрих-код і голографічну стрічку. Відповідно і контроль цього разу інакший: спершу треба пройти перевірку “обмацуванням”, викинути всі пляшки і тому подібні речі (а у мене ж була справді звичайна мінералка). Потім уже перевіряють квиток — дійсний він лише раз, тобто, як уже зайшов на Арену - будь там до кінця матчу. Після цих стоп-контролів ми врешті потрапляємо на стадіон. Багато людей в оранжевих маніжках з написом “Стюард” розсаджують глядачів на їхні місця. Ми уже не вперше, тому орієнтуємося добре. Сектор 8В знаходимо швидко. Тут, звісно, все видно не найкраще, але досить добре.
На сидіннях нас чекала приємна несподіванка: кожному поліетиленовий прапорець з написом “Шахтар вперед!”. Організатори завбачливі: символіки клубу у вболівальників небагато, а от прапорці ситуацію врятують. До слова, у фан-магазинах клубу є досить красиві речі, особливо шарфи з вишивкою та назвою команди (ціна 60 грн). Львівський “Шахтар”?
Двадцять хвилин до початку, стадіон вже майже заповнений. Гравці розминаються, грає музика, а на екрані транслюють цікаві футбольні епізоди і ролик “Ні расизму!”. Спостерігаю за публікою довкола: балакають українською та російською, сміються та п’ють безалкогольне пиво (тут інше не продають) чи каву, сміються та перегукуються “Слава Україні!” — “Героям слава!”. Словом, так починаються всі матчі, та атмосфера все ж незвичайна. По-перше, матч Ліги Чемпіонів - це справді круто, по-друге, Арена Львів ввечері просто неперевершена. «Подивлюся на те, як діти тріпочуть велетенським м’ячем, послухаю гімн Ліги Чемпіонів - і можна йти додому. Потім всім казатиму, що я був на матчі такого рівня!” - говорять між собою мої сусіди.
Кілька хвилин до початку: гравці йдуть в роздягалки, дядьки перевіряють поле та сітки. Все готове. Коментатор вітає глядачів, нагадує основні правила. І ось цей момент: колона дітей прямує до центра поля, щоби підняти полотнище-м’яч і потріпотіти ним під час виконання гімну ЛЧ. Дух перехоплює від такого видовища та від незбагненного хвилювання. Опісля лунає гімн ФК “Шахтар” — вболівальники продовжують стояти, хоча слова майже ніхто не знає. До слова, фанів “Порту” взагалі не було.
Все, свисток! Не переповідатиму весь хід гри, розповім про атмосферу на трибунах. Спершу досить невиразно та несміливо фан-сектор гірників скандував “Шахтар” — “Шахтар”. Та потім завели стадіон інші сектори: врешті пролунало гучне “Шахтар”, “Слава Україні — Героям слава!”, “У-кра-ї-на”. Надзвичайно тепло підтримали П’ятова, коли той на 34-ій хвилині витягнув пенальті і став героєм матчу. Перший там завершився нульовою нічиєю. На перерві частина вболівальників пішла за пивом-кавою-соняшниковим насінням, інша частина — фотографувалася та робила селфі на тлі стадіону. 15 хвилин проминули дуже швидко, і ось уже той-таки П’ятов прямує у нашу сторону: його ворота тепер просто перед нами. Свисток. Другий тайм почався з дощу і з дещо хаотичної гри “гірників”: гравці багато фолили. І тут, на 54-ій хвилині несподівано забиває Алекс Тейшейра! Якусь частку секунди трибуни завмерли, а коли всі зрозуміли, що сталося, — стадіон вибухнув оваціями. Та “Шахтар” краще грати не став. Були моменти, коли вболівальники зривалися на ноги, та розчаровано присідали на свої місця, а ще частіше — “фукали”, коли м’яч був у суперника.
Посередині тайму фан-сектор, як би його не було погано чути, взяв ініціативу у свої руки — стадіон співав “Червону руту”. Це стало традицією на матчах у Львові. Ще одна, але вже погана традиція, - користуватися піротехнічними засобами. На 83-ій хвилині у штрафний майданчик “Шахтаря” полетіла димова шашка: штраф господарям матчу забезпечений. Трибуни кричали “ганьба!” та різні нецензурні вислови на адресу винуватця. Та довго це не тривало, вже наступної хвилини гірники подвоїли перевагу - забив Луїс Адріано! Загальна ейфорія, всі натхненно співають гімн України…і тут на 89-ій хвилині друге пенальті у ворота “Шахтаря”. Стадіон скандує “П’ятов”, але Мартінес таки влучає — 2:1. Арбітр додає 4 хвилини. Вболівальники вже розходяться, мовляв, усі і так ясно, а от добиратися чимось додому таки треба. Та вони поспішили радіти, всі поспішили, певно, гравці також. На передостанній хвилині той же Мартінес знову забиває. 2:2. Нічия. Лунає фінальний свисток. Всі в шоці, нічия після майже виграшу сприймається як поразка. Кучер, Срна та П’ятов дякують вболівальникам. Трибуни скандують “молодці”.
Львів підтримав донеччан. На матчі, до речі, було понад 33 тисячі вболівальників. Атмосфера панувала надзвичайна, тепла, дружня. Я вболіваю за «Шахтар» з семи років. І так, я з Івано-Франківщини. Це не перешкода. Саме в такі моменти розумієш, що нема Сходу чи Заходу - є “ми за єдину соборну Україну”. Це скандував цілий стадіон. “Шахтар” представляє всю Україну, це український клуб, хоча й великою кількістю легіонерів. Ні дощ, ані нічия не зіпсували враження від поєдинку. Шанси ще є! Ми переможемо!