| Фото: Євген Гапич Юрій Береза наголосив, що представляє команду, яка ґарантує завершити війну на Сході. Для безпеки держави, за його словами, необхідно зробити три кроки. «Перш за все, створити національну армію. Не реформувати, наголошую, а створити. Бо армії, як такої, в Україні немає. У нас є командири, окремі частини, але єдиного комплексу, який би дав відсіч агресору, — немає, — переконаний Юрій Береза. – Друге – створення національної армії на добровольчих засадах. Третє – в Україні має бути своя резервна армія. Чоловіки, які не служать в армії, або ж працюють в міліції, повинні входити до резервної армії. За прикладом Швейцарії, США чи Ізраїлю. Кожен українець повинен знати, що в його оселі відтепер буде місце для військової форми і зброї. Щоб будь-якої хвилини він пішов захищати Україну.
Партизанські загони чи добровольчі батальйони, до котрих я належу, ще не виграли жодної війни. Виграє та держава, яка має регулярну армію», — наголошує комбат «Дніпра-1».
Юрій Береза переконаний: перезавантажити Верховну Раду України зможуть саме фронтовики. «Зараз змінюються правила гри. У мене є вбиті побратими, є сім’ї, які втратили годувальників, і за них я несу відповідальність. Війни минають. і, зазвичай, держава дуже швидко забуває про своїх героїв. Фронтовики зможуть змінити цю країну. Вони – інші, більш відповідальні», — каже Юрій Береза.
На зустрічі з комбатом дівчинка з Донбасу спитала: “Коли ми зможемо повернутися додому?”. Він відповів: “Обов’язково повернетесь. Ми зробимо це якнайскоріше”.
«На жаль, за 23 роки Україна не відбулася. Триває агресія нашого найстрашнішого ворога. І ці події змушують мене перебувати тут, — продовжує комбат. – На тлі нашого умовного перемир’я в Україні відкрився другий фронт. Він називається «вибори до Верховної Ради». Після першого Майдану українці сказали: «Ми перемогли! Нехай тепер політики виконують свою роботу, а ми йдемо додому». І помилилися. Стало ще гірше. Ми не збудували національної армії. Зате в нас є наскрізь прогнила корумпована держава. Тому я йду до Верховної Ради України разом з такими побратимами як Юрій Тимошенко».
За час перемир’я батальйон «Дніпро-1» втратив чотирьох бійців. «На одного вбитого українського військового припадає 15 вбитих – з тої сторони, — каже Юрій Береза. – Найстрашніше для мене у цій війні те, що росіяни не забирають тіла своїх солдат. І їхній боєць розуміє, що якщо його вб’ють, то він так і лежатиме на чужій землі незрозуміло чому».
Найбільших втрат українські військові зазнали під Іловайськом. На думку Ю. Берези, трагедії можна було б уникнути. «Смерті хлопців, що загинули в Іловайському котлі, лежать на совісті трьох людей: міністра оборони Гелетея, начальника генерального штабу Муженка і командувача сектором «Д» Литвина», — наголосив комбат.
На правах політичної реклами