| Фото: Богдан Скаврон Метеорологи на полонині Пожижевській кожного року прогнозують, що зима триватиме до середини травня. Принаймнi, у них — у високогiр’ї.
В облiзлому вiд снiгу мiстi якось не вiриться, що в Карпатах зима ще не здала своїх позицiй. Але уже в Яремче, звiдки всюдиходним УАЗиком чергова змiна працiвникiв Пожижевської снiголавинної станцiї щосереди добирається до себе у верхи, почало вiяти холодом з гiр. Дорогою цiкавлюся у начальника станцiї Василя Тимiнського, чи правда, що цього року весна прийде, як нiколи рано.
“Яке там! — посмiхається Василь Михайлович. — Ще до середини травня буде зима”. Впiймавши мiй спатнеличений погляд, хитрий метеоролог додає: “Не знаю, як там у вас—унизу, а в нас на горi снiг не зiйде ранiше травня”. Випитувати точнiший прогноз погоди я чомусь бiльше не наважувався.
Згодом менi пояснили, що метеорологи тут займаються всього лиш збором iнформацiї, а для узагальнення даних iз рiзних метеостанцiй та вiдповiдних прогнозiв iснують спецiальнi гiдрометеорологiчнi пiдроздiли у Києвi та Львовi.
Свої “телеграми” iз показами температури, тиску, вологостi, швидкостi та напрямку вiтру метеорологи Пожижевської передають в Яремче кожнi три години. Звичайно, якщо все гаразд iз рацiєю. На жаль, так i не вдалося реалiзувати проект, розроблений в кiнцi 1980-х, за яким на станцiю мали провести електрику та телефонний зв’язок. Тодi на прокладення пiдземних кабелiв треба було затратити 60 тисяч радянських карбованцiв.
Але навiть старенька рацiя свого часу добре послужила метеорологам, якi пережили тут справжнє НП. Десь рокiв iз тридцять тому у вагiтної дружини тодiшнього начальника станцiї раптово почалися пологи. Метеорологи вийшли на екстренний зв’язок iз Яремче. Яремчанцi знайшли акушера, але доїхати на гору не було можливостi — снiги зробили Пожижевську неприступною. Тодi лiкар почав по рацiї керувати дiями метеорологiв, якi врештi успiшно прийняли пологи. Новонароджену дівчинку назвали Снiжаною. Хто-зна, чи не вiдтодi в ефiрi з’явилися дивнi позивнi метеорологiв Яремче та Пожижевської — “Абзац” i “Абзац-1”. Випадок i справдi — повний “абзац”.
...Найстарiший працiвник Пожижевської Iван Стрiлецький пригадував, як одного дня на станцiю зайшов молодий чоловiк, назвався В’ячеславом Чорноволом i попросився на роботу. Тодi на цiй станцiї не було вiльних мiсць, тож майбутнiй голова Народного Руху подався на закарпатську сторону—на ще одну високогiрну станцiю Плай. Вiдразу на другий день на Пожежевськiй з’явилися спiвробiтники КДБ. Почалися допити: “Чому приходив? Про що говорив? Що i кому передавав?”. Тепер спiвробiтники метеостанцiї теж часто зустрiчаються з вiдомими українськими полiтиками i спiвробiтниками держбезпеки — тодi, коли тi здiйснюють уже традицiйнi сходження на Говерлу.
Значно рiдше останнiми роками трапялються тут дикi звiрi. Давно вже метеорологи не бачили слiдiв рисi, не розгулював клишоногий ведмiдь i не вигулькували з-за дерев косулi. Зате з туристами все навпаки—i зимою, i лiтом їх повно. I майже щороку заснiженi Карпати забирають чиєсь життя. Василь Тимiнський пригадує загибель польського туриста, накритого лавиною, смерть 15-рiчного хлопця, похованого пiд снiгом, тiло якого знайшли тiльки через три мiсяцi — в квiтнi, i ще безлiч таких випадкiв.
“Шкода, що туристи не дослухаються до наших попереджень про небезпеку сходження лавин,—каже Василь Михайлович.—А це найперше, що треба зробити перед сходженням в гори”. До речi, такi перестороги — основне заняття снiголавинної станцiї. На схилах довколишнiх гiр розставленi спецiальнi рейки, по яких замiрюють кiлькiсть випалого снiгу за певний промiжок часу. Коли створюється лавинонебезпечна ситуацiя метеорологи передають сигнал тривоги.
Під час перебування на Пожижевськiй найбільше вразив поважний вiк всiх тутешнiх працiвникiв. Бiльшостi метеорологiв уже перевалило за п’ятдесят. “Хто ж iз молодих за 150 гривень погодиться виконувати цю роботу, цiлий тиждень безвиїзно сидячи тут, як вовк?”, — вiдреагував на моє здивування Василь Тимiнський. А от в старі часи, пригадуали метеорологи, на високогiрних станцiях Тянь-Шаню та Памiру були такi значнi доплати,що заробленого за зимiвку могло вистачити на придбання авта. Тепер же на найвисокогірнішій українськiй метеостанцiї, яка розташована на висотi 1430 метрiв над рiвнем моря, уже навiть перестали платити пайковi, тож тижневий запас харчiв доводиться носити з дому в наплiчниках.
Повертаючись iз верхiв у долину, я вже твердо знав, де знайшли свiй притулок останнi романтики.
Богдан СКАВРОН
січень 2002 року
