“Чужі” на вулицях Калуша

— Я представляю благодійний фонд, збираємо гроші для лікування дівчинки, хворої на ДЦП. Потрібно 64,5 тис. гривень. Ми вже зібрали 52,3 тис. гривень, — розповідає молодий хлопець із пластиковою коробкою у руках. Він заходить в автобус, чекає, поки той — рушить, а всі пасажири — займуть свої місця, та починає пересуватися по салону, збираючи кошти.

Люди — не одностайні: котрась із жінок стверджує, що волонтери, насправді, на тому непогано заробляють, адже, отримують у межах 20-30% від зібраної суми. Водночас, хтось шарудить у сумці, витягуючи гроші. Хлопець виходить на наступній зупинці, чекає на інший автобус, і — повторює процедуру.

Уже кілька тижнів, як молоді хлопці (рідше — дівчата. — Авт.) у спеціальних «уніформах», із прозорими пластиковими коробками у руках заполонили місто. Вони стоять у людних місцях: біля супермаркетів, на автобусних зупинках, заходять до автобусів і просять допомогти на лікування. У більшості — хворим дітям. Мета — благородна. А от методи — насторожують. Мало хто із калушан, які кидають до скриньки кошти, питають благодійників про документи. Хоча, у більшості, ті папери таки можуть надати. Але чи вивчатиме їх хтось на ходу, особливо, якщо скарбничка несподівано з’являється у вікні автомобіля, який зупинився на червоне світло?

Ще буквально тиждень-два тому калуські волонтери, які займаються допомогою АТО, нарікали, що не можуть зібрати достатньо пожертв, щоб «утеплити» військових. А вже зараз «заїжджі» благодійники вихваляють калушан: мовляв, містяни — дуже чуйні та доброзичливі.

— Як на мене, благодійність — це дуже інтимна річ. Давати треба лише тоді, коли сам хочеш, коли не можеш не дати. Для мене це не питання «вірю-не вірю», це питання «хочу-не хочу», — вважає редактор «Репортера» Андрій Філіппський.

Отож, як поводити себе, якщо серце — просить, а розум — сумнівається? Про те, що у Калуші таки знайшлися люди, у яких незнайомі обличчя волонтерів викликали сумніви, «Вікнам» повідомили у Калуському міськвідділі міліції. Заступник начальника Калуського МВ УМВС Ярослав Серман розповів: кілька тижнів тому до міліції вже зверталися калушани. За скаргою виїхала оперативна група, перевірила документи, але порушень — не виявила. Все ж Ярослав Серман калушанам рекомендує: якщо є сумніви — телефонувати у міліцію.

ЗАБОРОНИТИ НЕ МОЖНА ДОЗВОЛИТИ

Минулого року вступив у дію Закон України «Про благодійництво і благодійні організації». Закон суттєво спростив реєстрацію благодійних організацій та зняв деякі обмеження. Наприклад, до минулого року діяла норма: якщо благодійна організація була зареєстрована у Києві, то вона не могла здійснювати діяльність деінде. Це ускладнювало роботу дієвим благодійним фондам. Зараз обмеження зняті, й, можливо, саме тим пояснюється така активізація благодійної діяльності від організацій, зареєстрованих в інших містах України.

Також Закон чітко прописав, якими документами мають бути «оснащені» благодійники. Так, особи, які здійснюють публічний збір благодійних пожертв від імені благодійної організації, діють на підставі нотаріально посвідченої довіреності керівника благодійної організації. Довіреність має визначати, зокрема, цілі, місце і строк збору коштів або іншого майна, порядок їхнього використання та порядок загального доступу до фінансових звітів благодійної організації. Тобто, якщо вам на вулиці сунуть під ніс скриньку для пожертв, можете сміливо вимагати та перевірити документи.

Зрештою, як повідомили «Вікнам» у міськвідділі УМВС, саме документація стала каменем спотикання між калуськими правоохоронцями та представниками благодійного фонду «Разом до мрії». Представник Фонду, куратор у Калуші Олександр (прізвище просить не називати. — Авт.) розповів: начальник Калуського МВ УМВС Роман Чекмарьов назвав їх аферистами, здійснював психологічний тиск та погрожував фізичною розправою:

— Директор нашого благодійного фонду Олена Поляченко звернулася до Генеральної прокуратури щодо цього факту. Тож, правомірність дій начальника калуської міліції незабаром перевірить МВС та прокуратура. Начальник міліції — це обличчя міста, і він не може собі дозволяти так поводитись.

У коментарі «Вікнам» Роман Чекмарьов повідомив: правоохоронці лише хотіли перевірити документи і вимагали копію Статуту, посвідчену нотаріально:

— Не перексерений, не роздрукований на принтері — бо такий документ собі може  виготовити кожен. Нотаріальне посвідчення коштує кількадесят гривень. Ми їх відправили і попросили надати відповідні документи. Навіть у добрих помислах має бути порядок.

І додає: лише, коли побачить Статут організації, тоді зможе з’ясувати, яку підзвітність мають зібрані кошти.

Питання звітності у випадку збору благодійних пожертв є ключовим. Благодійність — це безкорисливе надання допомоги потребуючим і є справою не тільки добровільною, але й дуже делікатною. Благодійність у більшості випадків вибудовується на довірі. Кидаючи гроші у скарбничку, роблячи внески на рахунки благодійних фондів, людина має довіряти організації, бачити результат, а відтак — бути впевненою, що її пожертва дійде до адресата. Це питання — дуже болюче, адже останніми роками благодійність перетворилася у бізнес, який змінює обличчя відповідно до запитів суспільства. Скажімо, ще кілька років тому люди болісно реагували на жінок із маленькими дітьми чи просто замурзаних маленьких діток, які просили гроші на вулицях. Аж поки в інформаційному просторі не з’явилася інформація: дітей у цьому бізнесі жорстоко використовують, і жебраки є лише інструментом до збагачення невеликої кількості людей.

Війна в Україні породила нові спекуляції, зокрема — і на благодійності. Навіть у Калуші минулого тижня виявили шахраїв, які збирали гроші нібито на АТО, прикриваючись іменем одного зі священиків міста. Звісно, можна сподіватися на кару Божу, але шахраїв, які наживаються на людській біді, варто карати і судом людським. Нечесні благодійники дискредитують благодійний рух у цілому, зводять нанівець роками вибудувані довірливі стосунки між волонтерами та іншими членами суспільства. Хоча, як навіть доводять останні події в Україні, без людської підтримки — фінансової, ресурсної, моральної — чимало добрих справ приречені на крах.

В Україні є багато відомих «зубрів» благодійності — організацій і фондів, яким довіряють апріорі, які впродовж років вибудовували свої стосунки із суспільством, які дорожать своїм ім’ям, на заклик яких про допомогу відгукуються цілі групи людей у соціальних мережах, і наслідки роботи яких — очевидні.

Наприклад, на сайті благодійного фонду «Таблеточки» розміщена інструкція для тих, хто хоче стати волонтером фонду. Акцент — на широкій інформаційній популяризації проблем підопічних: у соціальних мережах, ЗМІ, на рекламних конструкціях. Відтак, отримавши інформацію, кожна людина самостійно вирішить: хоче вона долучитися до вирішення проблеми чи ні. Звісно, це не означає, що «нові» благодійні організації  — поголовно шахраї. Але, мабуть, мають стартувати і працювати так, щоб зайняти відповідну нішу й отримати відмінне «резюме» у суспільстві.

ПОМРІЯТИ РАЗОМ?

Спробуємо розібратися на прикладі нових у Калуші облич — громадських активістів благодійного фонду ”Разом до мрії”. Фонд зареєстрований у місті Києві. Олександр повідомив: до його обов’язків входить нагляд та супровід громадських активістів у Калуші:

— Я дивлюся, щоб вони правильно виконували свою роботу, не совали руки у скриньки, займаюся питанням оренди житла. У Калуші люди дуже доброзичливі і чуйні, значно більше, ніж, до прикладу, львів’яни.

Тож, громадські активісти приїжджають до Калуша вже третє. І навіть планують взяти під опіку хвору дитину з Калуша або Івано-Франківська.

Також Олександр запевнив: хоч громадські активісти й отримують кошти, однак, це — не заробітна плата, а, швидше, «добові», наприклад, на харчування. Однак, ці гроші беруть не зі скриньок: громадських активістів забезпечують централізованого із головного офісу. Зі свого боку, усі зібрані кошти він, як куратор, відправляє до центрального офісу у Києві.

— Чому не напряму людині, для якої ми збираємо гроші? Бо ми — благодійна організація, і фінансування має йти від імені організації — щоб не виникало жодних підозр і запитань.

Однак, у «Вікон» запитання є. Наприклад, у який спосіб інкасуються скриньки із благодійними пожертвами? І де гарантія того, що всі кошти, які вийняли зі скриньки, будуть спрямовані за призначенням? Інтернет рясніє прикладами не надто добросовісної роботи благодійників. Наприклад, у деяких випадках волонтери  отримують певний відсоток від кожної зібраної скриньки, інкасують бокси не надто ретельно, а потребуючі, для яких збирають допомогу, не знають, скільки насправді коштів було зібрано. Проте, отримуючи від благодійників фінансову допомогу, такі батьки навряд чи звертатимуться до правоохоронців — навіть, якщо мають підстави для сумнівів.

— У нас є акт збору коштів, у ньому вказаний номер боксу, — переконує «Вікна» Олександр. — Перед тим, як почати збір коштів, громадський активіст підписує акт, на документі зазначена дата. Бокс опломбовується. Коли громадський активіст приходить здавати гроші, бокс відкривається в присутності трьох громадських активістів. Гроші перераховуємо і відправляємо на рахунки центрального відділення у Києві.

Згідно із законом, інформація про структуру та розмір доходів і витрат благодійних організацій, а також умови використання їхніх активів для благодійної діяльності не є конфіденційною інформацією або комерційною таємницею. Благодійний фонд зобов’язаний надати звіти на вимогу.
Куратор Олександр запевняє: хто хоче перевірити інформацію, може до нього звернутися, і він ознайомить зі складеними актами. Щоправда, йдеться про обмежені часові рамки в один-два тижні, адже ці акти періодично також відправляють до Києва. Також Олександр «Вікна» запевнив: Фонд постійно звітує на своїй офіційній інтернет-сторінці про перерахування коштів батькам дітей, які цього потребують.

«Вікна» «пішли» за вказаною адресою. І, справді, знайшли фінансовий звіт. Але з нього можна довідатися лише про ті суми, які Фонд перерахував на рахунки отримувачів. І жодної інформації про те, скільки коштів, насправді, надійшло на рахунки Фонду. Крім того, попри те, що Фонд був утворений трохи більше, ніж рік тому, фінансовий звіт на офіційній сторінці — лише з липня цього року. Та й сайт поновлюється не надто інтенсивно: наприклад, на сайті зазначається, що для Василини Гайдук станом на середу, 12 листопада, зібрано 52,7 тис. гривень, хоча у вівторок, за словами Олександра, ця сума становила 62 тис. гривень.

Це — не єдині запитання. Скажімо, якщо Фонд може собі дозволити оплатити відрядження волонтерів — включно з орендою житла і харчуванням, то, очевидно, у якийсь спосіб організація покриває свої видатки?

— Хто поїде «гастролювати», якщо в нього робота? А якщо нема роботи, то за що живуть? — резюмує член Народної ради Калущини Леся Мартиненко.

Або ж таке: громадські активісти працюють просто на проїжджій частині, створюючи цим небезпеку для учасників дорожнього руху. «Вікнам» Олександр пояснив: вони — свідомі того, що діють не надто правильно, але у такий спосіб можуть зібрати більше коштів для своїх підопічних.

Однак, мета не завжди виправдовує засоби: не варто забувати, що йдеться про життя і здоров’я водіїв та пішоходів, які є учасниками дорожнього руху. Дуже ризикують і самі волонтери.

Наприклад, як реагувати калушанам на такий випадок: кілька тижнів тому у Калуші працювали активісти іншого благодійного фонду — ”Подаруй життя малятку”. 

— У розмові той хлопака казав про зарплату 35 гривень на день, казав, що їздять туди-сюди, живуть на орендованих квартирах… Але нічого — про хвору дитину, на яку вони збирали, — розповідає «Вікнам» калушанин Юрій Демків.

На розпитування про Фонд волонтери вручали візитки. На офіційному сайті Фонду «Подаруй життя малятку» — жодної інформації про тих, для кого збирають гроші (такої рубрики на сайті просто не існує. — Авт.); немає фінансових звітів і відображення інформації про рух коштів чи надану комусь допомогу. Сайт, фактично, «мертвий». Хоча, згідно із даними Єдиного реєстру фізичних і юридичних осіб, благодійний фонд зареєстрований більше року тому у смт Лисянка Черкаської області. 

— Зареєструвати благодійний фонд нічого не коштує. Інша справа — хто контролює як і коли виймаються кошти з тих скриньок, хто їх рахує і як ділить? Такий стан — це дискредитація волонтерського руху, — вважає Леся Мартиненко. 
Відповідальність за такий стан речей несуть усі: пересічні громадяни, які кидають гроші в скриньку, на якій не зазначено ні контактів сторони, що збирає, ні мети збору; благодійні організації та фонди, які не встигають підготувати звіти або обновити свою інтернет-сторінку; держава, нездатна забезпечити законодавчу базу для прозорої, підзвітної й ефективної добродійності. Звідси — та недовіра, яка росте й суспільстві. Адже для того, щоб люди підтримували благодійні програми та ініціативи, а головне — не залишалися байдужими, вони мають довіряти.

Ірина САХНО, представник благодійного фонду «Запорука»:

— Для того, щоб сказати, що волонтери, які збирають у скриньки, є нечесними, потрібно мати висновки компетентних органів. Проте, варто розуміти: на “світлофорі” ви не можете перевірити, наскільки легітимним є збір.

Сама організація може бути зареєстрована і волонтер може показати документи, якими організація довіряє йому здійснювати цей збір. Але яким чином кошти зі скриньки потрапляють адресату, перевірити важко. Особливо — чи людина отримує все, що для неї зібрали.

Якщо Ви хочете впевнитись у чесності, варто звернути увагу на мету збору коштів. Якщо це лікування за кордоном, то має бути рахунок; якщо це допомога на ліки — такий рахунок також має бути або, принаймні, рецепт з переліком медикаментів. Ви маєте право запитати виписку з рахунку про стан збору. Таку виписку можна роздрукувати волонтеру щоранку.

Кошти, інкасовані зі скриньки, мають бути того ж дня внесені на рахунок Фонду.

Поцікавтесь джерелом, де розміщена інформація про дитину і як часто скринька інкасується. А також — де можна знайти звіт про вже зібрані кошти.

На довідках про хворобу дитини має бути печатка лікарні і чітко видно прізвище лікаря, який її лікує. Цю інформацію також можна перевірити.

Сергій ЛЯХ, калушанин, військовий:

— Ні для кого не секрет, що благодійні скриньки — це старий, як світ, добре налагоджений бізнес з своїми власниками та «дахом». Вони, як стихійна чума, окупували всю країну і врізались в нашу свідомість як щось буденне і звичне. Найгірше в цьому те, що цей «бізнес» накладає тінь на справжніх волонтерів — людей, які жертвують своєю роботою, часом, силами, нервами та здоров’ям. Я — проти всіляких скриньок. Особисто лапав “благодійників”, які нічого не тямили про АТО-вців, для яких збирали кошти. Хочеться достукатись до людей і пояснити: якщо ви і справді хочете чимось допомогти, то не лінуйтеся і доведіть це до кінця. Дізнайтесь, де центри збору, поспілкуйтесь з цими людьми особисто, і ви відразу зрозумієте, хто є хто. Бо це, насправді, дуже нелегка робота. І перейматись нею частково не вийде. Для мене приклад у Калуші — це дівчата з філії Союзу українок. Я їм вірю, бо бачу їхню роботу. Бачу постійно відкрите приміщення їхнього центру, де опалення —  це щось міфічне. Бачу стерті руки, якими вони самі труть овочі і сушать їх для сухпайків. Бачу людей, які, ризикуючи своїм життям, везуть ці передачі — і не в Ізюм, як деякі розпіарені “герої”, а в Пески, а це — околиці Донецького аеропорта.

Суть проста: хочеш щось зробити — роби це сам. І ніхто тебе не осудить за пряме запитання, куди це піде та на що.