Стадіон у Львові скандував «Україна», а не «Шахтар»

Вчора відбувся останній у Львові цьогорічний матч Ліги Чемпіонів між футбольними клубами «Шахтар» (Україна) та «Атлетік» (Іспанія). Попри нещодавні непорозуміння між «гірниками» і львів’янами, всі квитки були розпродані, а стадіон — переповнений. На жаль, матч не став видовищем, та подивитися було на що. І побачене не завжди тішило.
Переглядів: 179
| Фото: Олег Дзем'юк

Як і зазвичай, добратися до «Арени Львів» у футбольний вечір — справа не проста. Матч традиційно розпочинався о 21.45, ми ж прийшли на зупинку ще о 8-ій. Та це не допомогло. Думали скоротити шлях, вийшло ж навпаки: маршрутки 3-А ніяк не хотіли зупинятися. То й не дивно, адже всі вони були битком набиті, в деяких - навіть двері до кінця не зачинені. Пощастило доїхати машиною, притім шлях на 15 хвилин ми подолали за півгодини. Попри застереження міської влади Львова оминати сьогодні вулицю Стрийську, аби не створювати корків, машини рухалися дуже повільно: світлофори вимкнені, а працівники ДАІ не могли впоратися із величезним потоком авто. Крім того, необачні водії, які трохи «стукнулися», загороджували проїзд. Словом, ми вийшли біля «Ашану», бо далі їхати було складно — звідти ще хвилин 20 пішки до «Арени».

«Глянь, людей, як мурашок», — зауважив хтось з нашої компанії. Дійсно, то було дуже кумедно спостерігати як з усіх-усюд вболівальники прямують до стадіону. Ми також стали мурахами, прилаштувавшись в довжелезній колоні. Направду, було дуже холодно, але передчуття футбольного свята нас зігрівало. Інші ж зігрівалися не так: куди не глянь, обабіч дороги, тротуарів, на газонах і у відчинених багажниках авто фани «святкували». Деякі з цих «святкувальників» уже ледь ногами переплітали, штовхаючи всіх у колонах, голосно виспівуючи чи викрикуючи. Це було жахливо: здалеку уже видніється велична, сяюча «Арена Львів» — а тут, при світлі фар і ліхтарів безліч пляшок-сміття-свиней.

Однак, дійшовши до «Арени», ці відчуття огиди зщезли, а емоції зашкалювали — ще трохи, і ми опинимося на трибунах. Стадіон вже хвилюється у передчутті. Ми ж чекаємо друзів. Та місце для очікування вибрали не надто приємне — поруч «спекулянти», тобто ті, хто перепродують квитки. «Візьміть, у центральний сектор, класні місця», — трохи не благає єдина серед цієї компанії жінка. Неподалік назріває конфлікт, здається, хтось невдоволений діяльністю цих осіб. До речі, згідно з правилами поведінки вболівальників на «Арені», «категорично заборонено перепродаж квитків на футбольні матчі». Не знаю, як правильно чинити у таких ситуаціях, але працівникам правоохоронних органів байдуже, мабуть, у них є важливіші справи.

На матч трохи запізнюємося — ми лише проходимо контроль, а на стадіоні уже щось оголошує коментатор. Здивувало, що цього разу не так сильно і «обмацували», деяких взагалі забували обшукати. Я одразу стривожилася, бо цілком можливо, що нині будуть провокації, а така легковажна поведінка контролерів недоречна. Часу для роздумів не було, ми щодуху піднімалися східцями вгору. Цього разу у нас місця у нижньому ярусі, а саме у секторі 21-А. Це справді неймовірно: з 16-го ряду чудово видно і поле, і гравців. «Ого, це наче в 3D — футболісти, як на долоні», — захоплено ділиться враженнями моя сусідка. Якраз згортають полотнище-м’яч, закінчився гімн Ліги Чемпіонів. Ми присідаємо — на кріслах вже знайомі поліетиленові прапорці «Шахтар, вперед!». Стадіон гуде. Поодинокі вигуки «Шахтар», «Слава Україні»… Нарешті лунає Гімн, щоправда, ми сидимо далеко від фан-сектору, тому встаємо лише на словах «Душу й тіло ми положим…». Всі аплодують, ну, може, тепер врешті почнеться справжній шквал емоцій, пісень і «кричалок». Але ні. Це засмучує.

На полі, до речі, ситуація теж досить плачевна - лише момент на 7-ій хвилині сколихнув стадіон: АлексТейшейра отримав чудову нагоду потішити фанів, але удар не вийшов якнайкращим — голкіпер «Атлетіка» був на місці. Гра була рівною, та не дуже цікавою, кілька атак «Атлетіка», кілька - «гірників». Фанам було холодно, тому тут вже зігрівалися по-українськи: «Хто не скаче, той москаль», «хвиля», народна пісенька «ла-ла-ла». Хтось пробував співати «Червону руту», хтось — «Ой у лузі червона калина». Посередині тайму знову лунав Гімн України. Вигуків «Шахтар» не було. Видно, львів’яни таки не забули матчу гірників з «Карпатами», заяву «Шахтаря» щодо футболок «Слава українській армії» тощо. Аж на 37-ій хвилині знову Тейшейра схвилював стадіон, і знову не забив. 0:0 після першого тайму — результат, як і сама гра, не вражає.

Під час перерви всі розходяться, хто куди — одні їдять, інші беруть собі безалкогольне пиво (і це в таку холоднечу!), хтось — п’є каву. «Все, я больше не болею за «Шахтер», лучше уж за «Атлетик», — говорить жартома дівчина збоку. Виявляється, вона з Донецька, хоча футболом і не захоплюється, але кілька разів була на «Донбас-Арені». Зараз вчиться у Львові, тому вирішила відвідати цей матч на «Арені Львів». Каже, що соромно за гру «гірників».

Ну що ж, другий тайм може все змінити. Перші 10 хвилин «Шахтар» впевнено пішов вперед, однак ні Коста, ні Тайсон не змогли успішно закінчити атаки. Потім команда знову взялася за старе: довгі передачі, часто в нікуди. Адріано взагалі не бігав. Здавалося, що гра не потрібна «гірникам». Зрештою, вихід у плей-оф їм забезпечений: «Порту» перемогло «Бате», тому чи з першого, чи з другого місця «Шахтар» пройде далі. Але ж фани хочуть видовища! І тут на 68-ій хвилині врешті гол, але не у ворота суперників. «Атлетік» чудово реалізував стандарт, і Сан-Хосе вивів свою команду вперед. Стадіон «фукав», лиш не знаю, кому більше: «гірникам» чи гостям з Іспанії. У сусідньому секторі самотньо, але радісно майорів прапор басків. Може, хоч зараз гра стане цікавішою! Але ж ні, навпаки, «Шахтар» ледь не пропустив. Трибуни невдоволено свистять: мовляв, грайте, хлопці, старайтесь! Однак матч і далі був «недраматичним та нефеєричним», за словами жіночок збоку. Аж наприкінці основного часу штурм воріт «Атлетіка» таки відбувся, і одразу ж після удару Степаненка м’яч влучив у руку Гурпегі, що стояв на лінії воріт. Це очевидне пенальті! Але Феміда ж у нас сліпа. Ще за кілька хвилин до кінця матчу фани, проспівавши гімн, почали розходитися. Дехто, як і я, все ж вболівали до кінця. «У-кра-ї-на» — скандує стадіон. Не «Шахтар», а «Україна».

0:1, «гірники» програли, але посіли друге місце у групі Н. Вони вийшли у плей-оф, і останній матч з «Порту» у Драгау — це вже формальність. Але слід показати «клас», хоча б заради престижу.

На жаль, матч у Львові не виправдав очікувань понад 33 тисяч вболівальників на стадіоні та мільйонів інших біля телевізорів. Але, знаєте, і вболівальники не виправдали очікувань: гори лушпиння, сміття, пляшок, порваних прапорців. Добре одне: нині, фактично, жодних провокацій не було. Так, стрельнули петардою, трохи погралися лазером, але, в цілому, то ще далеко не найгірше. Рада, що фани не вирішили помститися «Шахтарю», вочевидь, вони теж з нетерпінням чекають весняних ігор «гірників» з якимось крутим клубом. Зрештою, до нас може завітати «Баварія», «Челсі» чи навіть «Реал», це буде цікаво!

Похмурий настрій через поразку «Шахтаря» пропав у їхньому фан-шопі, куди ми завітали опісля гри. Кроти в касках і вишиванках, вишиті шарфи клубу, речі з символікою «гірників» для маленьких діток — це все надзвичайно красиве і, на жаль, дороге. Може, хтось і пожалів, що приїхав сюди і добре змерз, але я — ні. Футбол — це завжди свято, а свято — річ, зазвичай, радісна.