Мостище: діти не винні

Мостище від Калуша розташоване за 6-7 км, або — за 4 зупинки, якщо їхати автобусом. Невелике, охайне, компактне. Мешканців — близько тисячі. У 2005 році Мостище навіть хотіли приєднати до Калуша — за це проголосувала більшість села. Та район село — “не відпустив”. Але, і без того, сільські мешканці часто інтегруються у міську інфраструктуру: у Мостищах немає дитячого садка, а частина учнів їздять на навчання до калуських шкіл. У селі школа — є, і теоретично існує перспектива її розбудови. Але погляди на це — різні.
Переглядів: 1086
Поки чиновники та освітяни сперечаються, мостищани все частіше возять своїх дітей до міських шкіл | Фото: Оксана Пілянсь

Мостищенській школі більше, ніж 100 років. Вона пройшла через три століття. Збудована ще за Австро-Угорщини, резиденція священика згодом стала місцевою школою.

На вигляд майже як сільська хата, Мостищенська школа ділиться на два корпуси: в одному — навчаються учні старшої школи, у другому — малюки. У приміщенні тепло. І — не тісно. Дітей — мало. У класі — комп’ютери. Не покидає відчуття досить гармонійного поєднання старого і сучасного. Школа не має власних актової зали, спортзалу, їдальні. Туалет — надворі. Імпровізований спортзал із двома вистеленими на підлозі матами організували в одному із класів молодшої школи. Хоча, найчастіше уроки фізкультури відбуваються надворі, на спортивному майданчику, що між двома шкільними корпусами.  Майстерня, схожа на стару сільську хату, нині — на замку. Для того, щоб діти могли пообідати, у Народному домі виділили кімнату, яка не називається їдальнею — бо не тягне на статус такої згідно із санітарно-гігієнічними нормами, а — кімнатою для прийому їжі. У селі планували будівництво нової школи на 260 місць. Але реальність коригує плани.


РЕЗИДЕНЦІЯ ЧИ ШКОЛА?

22 червня 1995 року сільська рада народних депутатів Мостища закріпила за школою земельну ділянку площею 1,43 га. У 2002 році сесія Мостищенської сільської ради прийняла рішення про вилучення із загальної площі шкільного подвір’я 0,25 га під будівництво резиденції. До слова, сільська рада вирішила передати земельну ділянку громаді села “у приватну власність”.

Головне управління Держкомзему в Івано-Франківській області побачило у цьому порушення статей 118 та 149 Земельного Кодексу України. 

— У рішенні (сільської ради. — Авт.) зазначено про передачу земельної ділянки у власність громаді с. Мостище без розроблення та затвердження у встановленому порядку проекту відведення цієї ділянки. Вилучення цієї ділянки відбулося без згоди фактичного землекористувача — Мостищенської школи. У самому рішенні йдеться про наявну згоду дирекції школи, однак, при аналізі копій заяв від школи видно, що ці заяви надійшли пізніше, ніж було прийнято саме рішення сільської ради, що свідчить про грубе порушення норм земельного законодавства, — йдеться у листі 2012 року.

Сільська рада скасувала своє рішення і прийняла нове. Зрештою, питання суперечливе: згідно зі ст. 63 Закону України “Про освіту”, земельні ділянки навчальних закладів передаються їм у постійне користування. Крім того, основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних навчальних закладів не підлягають вилученню. З іншого боку, до часу, поки на земельну ділянку не виготовлені акти на право постійного користування, її належність — умовна. 

— У 2011 році я звернувся до сільської ради із клопотанням виготовити акт на право постійного землекористування, оскільки виготовляв паспорт школи. Друге звернення стосувалося дозволу на будівництво нового корпусу школи нижче резиденції, — пояснює директор місцевої школи Іван Климишин.

Директор школи неодноразово звертався до різних інстанцій, зокрема — й до прокуратури. У листах він наполягає на тому, що сільський голова грубо порушує законодавство, повторно вилучаючи земельну ділянку у школи, та вимагає дати правову оцінку й іншим рішенням сільради. І дивується: чому досі правоохоронні органи не реагують на дії сільського голови?

КОНФЛІКТУ НЕМА

На цьому наполягає сільський голова Галина Пукіш:

— Громада села до газети не звертається. Батьки учнів на сільську раду не скаржаться. І прошу підкреслити, що у селі немає ні конфліктів, ні “війни”. Якщо би сільська рада щось порушила, то досі прокуратура вже би відреагувала.

Галина Пукіш наполягає: земля — комунальна власність. І якщо громада вирішила збудувати резиденцію, то це — її право.

— Існує стара церковна споруда — резиденція, на яку є архівні документи. За радянської влади сюди помістили навчати дітей. У 2002 році церковна громада звернулася з проханням забрати споруду для своїх потреб. Щоб не виганяти дітей зі школи, сільська рада спільно з церковною громадою, районною владою вирішили виділити місце, оскільки і земля біля резиденції належала резиденції. Щоб не виганяти дітей, і вирішили збоку побудувати нову резиденцію. 2002 року землю виділили, побудували, є проект відведення на землю, є свідоцтво на право власності на нову резиденцію на громаду села. І ту частину землі відгородили, — стверджувала посадовець.

На підтвердження сільський голова показує “Вікнам” акти на право постійного користування, виготовлені на релігійну громаду села Мостища.


ШКОЛА: ПЕРСПЕКТИВИ

Іван Климишин констатує: резиденція вже збудована, і це — доконаний факт. Однак, резиденція зайняла приблизно 6 “соток” землі. Решту — можна повернути школі. І — розпочати будівництво нового корпусу.

— Двічі були виділені кошти для виготовлення проектно-кошторисної документації, але вони не були освоєні, — каже Іван Климишин. — Бо сільський голова ставить палиці у колеса. Зрозуміло, що за нинішньої ситуації у країні школу добудовувати ніхто не буде. Але ще кілька років тому це було реально.


У сільського голови і директора школи — різні погляди на територію, де би мала “вирости” школа.

— У Генплані 1995 року виділено 2 га під будівництво школи (на вул. Шевченка, 5. — Авт.). Але директор школи Климишин “вперся”, щоб будувати позаду старої школи (на вул. Робітничій, 1. — Авт.), — зазначала раніше Галина Пукіш.
Іван Климишин пояснює: зазначена територія — далеко від школи і — близько від сільського цвинтаря. Директор вважає: найкраще робити прибудову, а не починати “з нуля”. Це, по-перше, дешевше, а, по-друге, зручніше для учнів. Адже, прибудову директор планує безпосередньо на території школи. Однак, щоб навіть теоретично такий варіант пройшов, необхідна певна площа. Директор стверджує: проектанти, які приїжджали до школи, повідомили: існуюча територія школи занадто мала, щоб планувати добудову. І не розуміє: чому школі не можуть віддати землю? Адже, резиденція — збудована, і, якщо виключити варіанти, що земельну ділянку тримають для іншого будівництва, то її, нині порослу бур’янами, можуть віддати школі.


ШКОЛА І САДОЧОК: ДВА В ОДНОМУ

— У нас є документація на будівництво школи на 260 місць. А треба будувати максимум на 100, — каже Галина Пукіш.

Нині у школі навчається 31 учень. Третього класу у школі немає, а перший, четвертий і п’ятий — на індивідуальній формі навчання. У 2012 році виконавчий комітет Мостищенської сільської ради звернувся до районної влади щодо реорганізації школи у навчально-виховний комплекс (НВК), мотивуючи різким зменшенням учнів та гострою потребою у дитячому садку. У селі відсутній садок і молоді сім’ї возять діток у дитячі садки міста, залишають їх у міських школах на навчання.


Сільський голова рахує: з 2007 року у селі народилося 52-є дітей. З них 14 реально у селі не живуть, семеро — поповнили освітні і дошкільні заклади міста. Щоб збудувати школу на 260 місць, за розрахунками минулих років, потрібно у межах 8 млн. гривень. Однак, для кого таку велику будувати? Галина Пукіш вважає, що селу більше потрібен дитячий садок.

— Хоча б на 20 місць. Його можна організувати у одному із корпусів школи, — планує сільський голова. — Торік ми виготовили проектно-кошторисну документацію. Реконструкція і ремонт обійдеться у 400 тис. гривень. 

Іван Климишин із сільським головою — заодно: садок для села — потрібен. Але площі школи для цього — не вистачає. У 2012 році школу обстежили працівники санепідстанції і зробили висновок: щоб організувати дошкільну групу, потрібно звільнити ряд приміщень і частину — реконструювати чи навіть добудувати. Тож, будуючи садок, хіба жертвувати школою?

Наразі рівень протистояння у селі доходить до абсурду. Наприклад, наприкінці жовтня виконавчий комітет сільської ради Мостища вирішив висловити недовіру директору школи Івану Климишину, та просить керівників ОДА і РДА перевести директора до іншого навчального закладу на рівноцінну посаду.

— Не як поганого керівника, а — як передового, — коментує Галина Пукіш.

А Іван Климишин і спробу реорганізації, і висловлену йому недовіру сприймає не інакше, як бажання позбутися небажаної сільському голові людини.

Пікантності ситуації додає присутність церкви у цьому питанні. І дивує пасивність громади: кому, як не громаді, вирішувати, що їй у селі треба першочергово?