| Фото: Наталя Данилюк/Facebook Роман Бойчук — при нагоді цього чоловіка можна сприйняти за презентабельного комерційного директора успішної компанії, однак він — поет та автор пісень. Ольга Бреславська-Бойчук — не тільки дружина поета Романа Бойчука, а і сама талановитий літератор: прозаїк, поетеса. Удвох вони — одне ціле, яке змушує повірити у силу поезії, як у неї вірили древні греки, які складали гімни музі Ерато.
— Так сталося, що в них дуже незвична історія кохання. Принаймні, рідко зустрінеш, коли разом живуть дві творчі людини, які одне одного цілком доповнюють, — зазначила модератор презентації Ірина Червінська.
Зініціювала зустріч саме Ірина Червінська, яка знає подружжя літераторів за клубом поезії “Об’єднані словом”, який діє при газеті “Галичина”. Задати свої запитання поетам могли присутні: викладач Калуської музичної школи Олеся Франко, поет Олександр Букатюк, краєзнавець Микола Когут, завідувач відділу обслуговування читачів Калуської Центральної бібліотечної системи Ольга Небилович, друзі літераторів та журналісти.
Розпочалася презентація — з чоловічої поезії. Роман, який видав свою збірку поезії “Шал у стані ейфорії” ще рік тому (книга Ольги — вийшла нещодавно), читав першим.
— Коли Євген Баран писав передмову до цієї книги, дивувався, як так можна писати про любов, — прокоментувала Ірина Червінська. — Відчуття поетичного чимось невловимим нагадує відчуття закоханості, а може не нагадує, а є тільки от тією закоханістю. Це одна з причин, чому поезія так багато має любовних історій… У цій книжці ви розлуки не знайдете. Тут все — щасливе. Це констатація щастя у шлюбі і кохання.
Книжка Ольги Бреславської вийшла під назвою “Помаранчева дівчинка”. Критики одразу вирішили, що ця книжка присвячена доньці Олі та Романа. Однак автори запевняють — це просто красива історія:
— У збірці дуже багато поезії про дощ. Коли читаєш вірші, здається що вона тепла. Тут є меланхолія, але вона світла і красива. Відчуття, що хочеш побачити цей дощ, вийти під нього і бути під ним. Ольга дуже вдало написала про себе: “Я кулінар, що бавиться словами…”, — каже Ірина Червінська.
У збірці Ольги — надзвичайно несподівані образи. Поетеса сама зізнається, що пише — спонтанно, непередбачувано. Їй складно запланувати творчість. От і збірку вона — не планувала.
— У мене у житті все найкраще відбувається спонтанно, — зізнається авторка. — Я вислала свої вірші Євгенові Барану. Просто — ознайомитися. Яким було моє здивування, коли він надіслав мені вже готову передмову. Поезію — писала у дитинстві, але то було юнацьке. Я ніколи не думала, що у мене буде збірка.
У Бойчуків — двоє діток. На запитання Ольги Небилович, як їхні батьки підтримують по життю подружжя молодят, що вирішило присвятити себе літературі, Ольга відповіла:
— Батьки дуже допомагають — в цьому сенсі нам поталанило. Ми вдячні їм за можливість займатися улюбленою справою.
ПІСНЯР РОМАН БОЙЧУК
Роман Бойчук — уродженець міста Долину, навчався у Коломийському коледжі, продовжив навчання в Інституті права ім. Короля Данила Галицького. За фахом — юрист.
Синові Бойчуків Євгенові — шість років. Донечці Ірині — чотири. Друзі сім’ї кажуть, що і діти вже віршують слідом за батьками, тож удома у них — справжня поетична школа.
— Батьківство зробило нас більше відповідальними. Стараємося бути хорошими батьками.
Діти ходять до дитячого садочка, а ще іноді залишаємо їх із Олиною бабусею. На зиму ми забираємо її та дідуся із Войнилова до нас в Івано-Франківськ, — розповів Роман. — А ще Оля робить із дітьми цікаві вироби ручної роботи — листівки, аплікації. Крім того, вдома у нас — ціла картинна галерея їхніх робіт.
Роман зізнався, що на Різдво родина дотримується українських національних традицій. Чоловік обов’язково готує кутю. Дружина додає, що готують 12 страв. Зберігають і традиційні обереги — дідух, кладуть під скатертину часник, щоб бути здоровими. А наприкінці вечері — колядують.
Роман планує видати і збірку співаної поезії. У його доробку вже є 30 пісень. Музику до них написав відомий автор пісень з Ужгорода Михайло Герц, а виконав — Олександр Дулішкевич.
— Є тридцять пісень. Три пісні вже готові — їх записали. Ще одна пісня — це гімн “Даноші”, де я працюю, — розповів Роман Бойчук. — А ще є багато дитячих пісень. У дитячому садочку в Івано-Франківську, де навчаються наші діти, їх виконують і розучують. Мене запрошували і до столиці. У Києві я брав участь у флеш-мобі авторів дитячих пісень.
Роман розповідає, що пише вірші часто і багато. Віршує навіть в автобусі, яким їздить на роботу.
Роман розповів — дітей на флеш-моб не брав із собою. Їхати доволі далеко. З родиною зазвичай подорожують до Львова. Це місто для Бойчуків — не може зрівнятися ні з чим:
— Ми обов’язково їздимо до Львова на Форум видавців. Їдемо, не тільки щоб купити нові книги, а і для того, щоби просто погуляти по місту. Їдемо, щоби покатати дітей на дитячому трамвайчику.
А улюблене місце Бойчуків — це, альтанка у старому Шевченківському парку в Івано-Франківську.
— Саме там ми із дружиною освідчилися. Цій альтанці в мене присвячений вірш. Про неї, і про мої окуляри, які ми забули там і за якими вже ніхто не повернувся.
— Там він ті окуляри забув, потім записник з віршами. А щороку влітку ми обов’язково бодай раз заходимо туди з дітьми, влаштовуємо пікнік, п’ємо джерельну водичку з-під альтанки і розповідаємо дітям, — пригадує Ольга. — Їм то не цікаво, але нам приємно.
“ПОМАРАНЧЕВА ДІВЧИНКА”
Ольга Бойчук-Бреславська розповідає, що материнство навчило її чималому новому досвіду.
— Це нові почуття. Відповідальність за когось іншого. Коли живеш “сама з собою” і з чоловіком — це одне, а діти — це інший рівень. Треба їм присвячувати увесь свій час. Це такий рівень дорослішання. Для творчості це було непоєднувано. Було важко, бо діти йшли один за одним. Мені поталанило — у нас була підмога з боку батьків, і моєї бабусі, Ольги Денеги з Войнилова. Але, і якщо цього немає, вижити — можна. Тепер є багато застосунків для молодих мам. Кожна жінка може вибрати щось для себе. Я слінги не носила, бо ростом невисока, і мені було важко. Але, натомість, ми придбали ергонаплічник. І моя донечка із п‘яти місяців була у ньому.
Ольга родом із селища Войнилова. Вищу освіту здобула у Львівському національному університеті ім.Івана Франка на факультеті міжнародних відносин за фахом — політолог-міжнародник.
— Ми з Романом познайомилися в інтернеті у травні 2007 року, кілька разів листувались, а потім Роман запропонував зустрітись, оскільки моє навчання закінчилося і я готувалася до захисту дипломної. 1 липня ми познайомилися, а 7 липня Роман запропонував одружитися. Я не погодилася, але й не відмовилася. І так ми вже 7 років у шлюбі, — розповіла Ольга.
Ольга Бреславська при одруженні взяла прізвище чоловіка.
— У паспорті я — Бойчук, — розповіла поетеса. — Але так вже склалося, що ті Бойчуки всюди (сміється. — Авт.). Так мені Євген Баран порадив при виданні збірки взяти своє дівоче прізвище. Я подумала — а і справді! Адже я хоч і ніколи не публікувалася, але на малій батьківщині всі знають мене, як Бреславську.
На презентації у бібліотеці присутнім був учитель Калуської гімназії Віталій Півторак. Як виявилося, педагог пам‘ятає Ольгу ще відтоді, відколи вона була його ученицею у Войнилівській ЗОШ. І пригадує, що дівчина вже тоді мала здібності до слова, і також виявляла мовне чуття.
Збірки в обох літераторів — перші. Ольга зізнається, що планує далі писати і видавати прозу. А Роман вже має сформовану збірку соціально-філософської лірики, яка чекає свого часу, щоб бути виданою.
