Юля Волочай: “Страва — наш головний герой,  а фото — це історія про нього”

Киянка Юля Волочай продовжує серію “смачних” публікацій “Вікон”. Вона — не тільки кулінарний блогер, а і фотограф. Залюбки знімає на чорно-білу плівку. Не пропускає радісних моментів із життя своїх друзів та їхніх дітлахів. За професією — спеціаліст із міжнародних відносин, Юля Волочай присвятила своє життя творчості: вивчає "мову їжі". Тобто, сімейні історії, які люди розповідають мовою їжі.
"Фотоапарат, кухня та дрібка вільного часу — і ось я уже готую та знімаю", — каже блогер "Вік

Юля Волочай розповіла ”Вікнам”, як кулінарія змінила і змінює її життя.

— Починалося все з кондитерського мистецтва — темперувати шоколад, наносити глазур, декорувати мастикою, замішувати різні види тіста. Усі ці процеси я вивчала та відтворювала з особливим захопленням, як учень чарівника, який натрапив на таємні знання…

Про блог мені постійно говорив коханий, а я відчувала себе недостатньо компетентною, щоб розказувати щось людям. Зізнаюсь: дуже критично ставлюся до того, що роблю. Тож, блог з’явився в мене аж за три роки після “вибуху” кулінарного захоплення.

Що мене так приваблює у їжі, то це непередбачуваність запаху, форми, кольору та фактури. Візьміть яблуко, роздивіться його уважно, — усі його плямки та кольорові градієнти. Навіть якщо воно ідеально зелене, ви не можете передбачити, яке воно всередині, якого розміру його кісточки, чи зерниста в нього фактура, чи соковите воно. От скільки характеристик має звичайний фрукт! Тож, робота з їжею дійсно схожа на магію.

Ваш ніс, очі, руки, усі ваші почуття задіяні під час приготування їжі. Ви міксуєте та оцінюєте, потім — відчуваєте та куштуєте. Їжа є однією з найважливіших частин життя людини. Разом із рецептами ми часто сприймаємо традиції територій та поколінь, соціально збагачуємось.

— Яку любиш пору року?
— Для мене найпродуктивнішою порою року є, звісно ж, літо. Все це багате різноманіття фруктів та овочів, сонце та тепло дають можливість експериментувати, знімати поза студією та подорожувати. Але осінь я теж ніжно люблю, і, насамперед, за жовтогарячі солодкі гарбузи.

— Чи є якісь застороги для тих, хто хоче вести кулінарний блог…
— Ніяких засторог. Якщо маєш бажання — потрібно діяти та створювати. У всіх нас так небагато часу на справжні дії, здається — часу ніколи недостатньо. Маю декілька порад для початківців.

Починайте з простого. Візьміть перевірені мамині рецепти, щось улюблене, та приготуйте так, щоб було красиво. Для фото обирайте прості форми посуду, чисті кольори.

Не засмічуйте композицію кадру. Часто бачу, як новачки намагаються прикрасити кадр додатковими предметами, деталями, понакладають мережив, прикрас, спецій. Почніть з мінімуму предметів, оберіть ракурс, композиційно розташуйте страву у кадрі та фотографуйте. Страва — наш головний герой, а фото — це історія про нього. Денне світло лише прикрашає їжу, тож почніть фотографувати біля вікна вранці та використовуйте відбивачі світла, використайте для цього срібно-золоту підкладку від торту чи копченого лосося, такі блискучі картонки, розумієте?

Ведення блогу про кулінарію, подорожі, почуття чи науку є систематичною роботою з своїми думками та діями, тож, це корисно всім. Подумайте, що особливого робите, умієте та знаєте саме ви, та діліться собою зі світом.

— …і яку отримуєш відповідь?
— Часто стикаюсь із фразою “Таке все красиве на фото, але приготувати не наважуюсь”. Зізнаюсь, це кара усіх кулінарних блогерів. Скільки б вони не писали, що заварне тісто завжди-завжди виходить, м’ясо, правда-правда, — добре запікається у фруктовому соці, а білки збиваються за ось такою простою технологією — більшість просто лякається провалу і економить свій час, заїдаючи пости про панна-коту магазинними сосисками.

Але є й такі захоплені, які готують, радіють що все виходить, і, навіть, надсилають фото. Ось ці фото дуже цінні для мене. Я збираю їх у окрему папку як доказ того, що мене почуто, що все недаремно.

— То що первинне — текст чи фото?
— Все починається з продуктів, зі страви. Смак та запах — мої головні музи. Часто у приготування чи споживання певної страви вплітається історія, тоді я її собі записую чи запам’ятовую, щоб потім записати. Підготовка до зйомки йде разом з написанням тексту. Ти собі уявляєш фон, посуд, кольори, а сама зйомка — це вже як кульмінація творчого процесу.

— Хто перший “дегустує” твої страви?
— Донечка у мене — головний дегустатор. Часто бувало раніше, що підготовлене до зйомки вона радісно уплітала, але я ніколи не сварила її за те. Бо їжа — це любов та турбота. Тепер доня часто спостерігає за приготуванням та зйомкою, цікавиться процесом.

— Хто тебе підтримує у твоїй кулінарній творчості?
— Вірні друзі. Мій чоловік — неймовірно терплячий. Може витримати такі легендарні події, як: “Зараз я всю ніч готуватиму зефір, бо вранці він має вже застигнути для фото”, або “Збиватиму уночі три різні креми для торту”... В мене ж немає чіткого графіка, тож, я можу працювати цілодобово — було б натхнення! Я безмежно захоплююся борцями за ідею здорового харчування, як-от Джеймі Олівер та Карло Петріні. Дядьки просто “лупають сю скалу”,  як каменярі.  Чудово, що стільки людей їх підтримують! Ще мене неймовірно надихають подорожі. Не люблю сидіти на місці. Люди прекрасні! Уявіть тільки, абсолютно кожна людина має розповіді, пов’язані з їжею. Варто тільки заговорити на потрібні теми і ти можеш почути історію сім’ї, особисті переживання, набутий життєвий досвід — усе це через призму кулінарного питання. Мрію написати книгу, де зберу разом усі такі історії.

— Розкажи, чи є у тебе ще якісь хобі, крім кулінарії?
— Фотографія була в моєму житті завжди, як і в багатьох. Студентами ми захоплювались урбаністичними пейзажами та знімали на плівку. Моя закоханість у красиву їжу почалась саме з фото. Фото у журналі, котрий мама привезла мені вагітній з Франції, там було шоколадне суфле у скляній піалі, нічого особливого, але так смачно все те виглядало! Фотоапарат, кухня та дрібка вільного часу — і ось я уже готую та знімаю.

— Чому ти навчилася, поки ведеш блог?
— Приготування та споживання їжі завжди зближує людей, а також зближує людину з землею.
Коли уважно ставишся до продуктів, з яких готуєш, — починаєш цінувати працю тих, хто виростив, зібрав, доставив до твого столу ці порції любові. А згодом усвідомлюєш цінність рідної землі, і життя змінюється назавжди.
Напевне, ось найважливіша порада — відкрийте очі та дивіться сміливо, будьте уважні до того, що відбувається. Вивчайте світ, бо навколо стільки прекрасного та непоміченого. І ще — поважайте землю, що годує вас, та бережіть ресурси, часто їх неможливо відновити.

Розмовляла Марта ГАЛКІНА, журналіст


Печиво для зимових днів від Юлії Волочай

ШОКОЛАДНЕ ПЕЧИВО З РОЗМАРИНОМ

140 г борошна
50 г какао
1 ст. ложка сметани
1 жовток
100 г м’якого  масла
100 г цукру + ванільний екстракт
гілка свіжого розмарину

Збиваємо міксером масло з цукром. Додаємо жовток та сметану і ще трохи збиваємо. Просіюємо в тісто борошно та какао і дуже обережно, дуже м’яко замішуємо тісто. Воно буде липнути до рук трохи, це нормально. Наприкінці вмішуємо свіжі подрібнені листочки розмарину. Загортаємо тісто в харчову плівку та відправляємо до холодильника на 30 хвилин. Згодом, в розігріту до 180 градусів піч ми покладемо деко з печивом на 10 хвилин, а потім будемо насолоджуватись його смаком та ароматом за чашкою чорного чаю з лимоном. Ммммм…

СНІЖКИ

100 г масла
100 г цукрової пудри
2 жовтки
200 г борошна
ванільний екстракт, або ванільний цукор
цукрова пудра для обсипки

Увімкніть духову шафу на 200° С. Всі елементи печивної гармонії мусять бути кімнатної температури. Якість масла також дуже важлива, відмовтесь від маргарину, краще використайте в цих рецептах своє улюблене масло. Це тісто можна просто замісити виделкою, процес приносить
задоволення.

Вимішаємо спочатку м’яке вершкове масло з цукровою пудрою до однорідної білої маси, додаємо ванільний екстакт. Потім додаємо 2 жовтки та перемішуємо, наприкінці обережно просіюємо борошно і замішуємо тісто. Перемішуємо легенько, нам міцні глютенові зв’язки не потрібні. Виходить дуже приємне на дотик, пластичне та ніжне тісто.

Далі робимо кульки та розкладаємо на вкрите пергаментом деко. Відправляємо деко на 15 хвилин в піч. Ще теплими щедро обсипаємо печиво цукровою пудрою, правда ж схоже на сніжки?


ГОРІХОВИЙ ШОРТБРЕД

150 г масла
1,5 г дрібної солі
100 г цукрової пудри
180 г борошна
20 г крохмалю або рисового борошна
50 г кедрових горіхів
1 ч.л апельсинової цедри
1/2 ч.л меленого імбиру

З шортбредом завжди не все так просто. Історія його починається з далекого 12 століття, середньовічними британськими господинями записано сотні рецептів «ідеального шортбреду» — розсипчастого, крихкого але ніжного та маслянистого.

А якщо чесно, запам’ятайте декілька простих правил. Правило перше — беріть найкраще масло та найдрібнішу цукрову пудру. Правило друге — не забудьте про сіль. Правило третє — ніжно замішуйте, злегка прихлопуючи долонею тісто, та охолодіть перед випічкою. А крохмаль або рисове борошно зробить печиво ще більш розсипчастим.

Отже миска, виделка та 20 хвилин вільного часу. Масло з сіллю та цукровою пудрою розітріть виделкою, потім просійте крахмал, потім борошно. Додайте подрібнені горіхи, апельсинову цедру та імбир. Тісто буде слухняним та м’яким. В харчовій плівці охолодіть його протягом 10 хвилин. Рівномірно розподіліть тісто по дну керамічної форми пальцями, а ножем зробіть засічки для розломів. Випікати потрібно протягом 20 хвилин у розігрітій до 185° С духовці.