— В Київ я потрапила завдяки тому, що в Калуші відкрили Школу бізнесу від Інституту (зараз — Університету) економіки і права “КРОК” (Корпорація розвитку освіти і кадрів. — Авт.). Ми з подругою впродовж 10-11-го класу вже закінчили перший курс інституту, власне, потім успішно склали вступні іспити і поїхали навчатися в Київ. У нас була велика команда з Калуша — десь 12-15 людей. Звісно, студентками ми з подругою пробували працювати у різних сферах. У Києві є багато можливостей, адже можна влаштуватися як промоутером, так і в банку, чи навіть просто заповнювати анкети — і за це все платять гроші. Стільки часу ти можеш на таке виділяти, скільки ти можеш і заробляти. Але я хотіла більше вчитися, тому до четвертого курсу старалася займатися, передусім, саме цим.
— Ким Ви працюєте зараз?
— Ще на четвертому курсі я пішла на роботу в ІТ-компанію. Спершу була, як я кажу, “помічником помічника”, власне, асистентом керівника ідей. У цій компанії працюю вже 8 років, спробувала там багато посад — від продажів і до управління проектами, персоналом тощо. Зараз я — заступник директора. Півроку тому із власниками ми заснували ще одну компанію, де я обіймаю посаду директора — це ІТ-бізнес. Ми займаємося описанням, оптимізацією бізнес-процесів, автоматизацією роботи компаній, впроваджуємо систему електронного документообігу. Тобто, наша робота — це бізнес на стику ІТ і консалтингу. Наші клієнти — банки, страхові, холдинги.
— Ви запустили портал обміну “Плюшкін”. Розкажіть про виникнення цієї ідеї та її реалізацію.
— Окрім основної роботи в ІТ-компанії, де я заробляю гроші, працюю у ще одному напрямку, а саме — з “Плюшкіним”. “Плюшкін” — це портал обміну речами, знаннями та послугами в Інтернеті. Нам вже більше року, якщо рахувати від того, коли з’явилася ідея проекту. Сам портал ми запустили в травні 2014-го, тобто від ідеї до реалізації пройшов добрий рік.
У нас вдома багато різних речей, які ми не використовуємо, а їм треба давати друге життя. Це і одяг, і книжки, і інструменти, і електроніка. Опісля я почала шукати команду, яка допоможе мені все це реалізувати. Ми з чоловіком хотіли інвестувати свої гроші в розвиток порталу, але, як виявилося, тих до 50 тисяч гривень було настільки мало, що ніхто не хотів братися за розробку нашого ресурсу. Тоді я подумала, що, якщо моїх заощаджень недостатньо, то я реалізую свій проект безкоштовно, тобто знайду людей, які займатимуться реалізацією порталу просто на голому ентузіазмі. І от через півроку, коли я розповідала на черговому конкурсі про свою ідею, про це дізналися мої друзі, серед них Олег Білий — він займається розробкою сайтів, має власну студію веб-дизайну. Олег, до речі, — також калушанин. Знайшла також ще одного свого доброго знайомого — Олексія, він — програміст. Постами в соціальних мережах мені допомагає Олена Тітко — вона теж з Калуша. Так що в нас вийшов дуже навіть калуський проект.
— Чи багато потрібно було часу суто на розробку порталу?
— Ми всі разом зібралися, попили чаю-кави, через кілька зустрічей вже була зрозуміла концепція порталу, і ми взялися за саму реалізацію. Хлопцям сподобалася соціальна складова проекту. З іншого боку, це стало також можливістю перевірити, наскільки ідея сподобається користувачам. Ще півроку ми займалися програмуванням, дизайном, розробкою концепту і всього іншого. Портал був готовий вже на початку 2014-го, але ми все чекали слушного часу для його запуску, оскільки на хвилі тодішніх емоцій це видавалося не надто доречним. Потім я зрозуміла, що в житті дуже складно постійно чекати на той слушний момент — якщо портал уже готовий, то його треба запускати. Тому в травні ми вирішили таки запускатися — розповіли про це друзям, на сторінці порталу у Facebook. Ми також приєднались до івенту “Три дні у саду”, і вже за 2-3 дні до нас прийшло понад тисячу людей. Ми зразу побачили, що ідея жива, вона працює, а люди таким — цікавляться.
— Чому обрали саме таку назву? Адже Ви, по суті, займаєтеся протилежним до “Плюшкінів”.
— Ми довго думали, як назвати портал, дивилися на закордонні аналоги тощо. І от в одного з хлопців — Олексія — виникла ідея “Плюшкіна”, оскільки “Плюшкін” — це той, хто збирає, накопичує речі, а у наших користувачів вдома також є речі, якими вони не користуються і, притім, не викидають їх. Така назва привертає багато уваги, бо хтось каже “ми ж не “плюшкіни”, ми — антиплюшкіни”. Це трансформувалося у те, що на нашому порталі ім’я користувача — “плюшкін” плюс, власне, ім’я. Так люди точно запам’ятовують наш ресурс і повертаються сюди знову.
— Які основні напрями та цілі роботи Вашого порталу?
— За таку нашу недовгу історію у нас уже визначилися певні завдання, які ми хочемо реалізувати. Наприклад, екологічне споживання. Ми дійсно віримо, що коли ми менше споживатимемо, то будуть менше виробляти, відповідно, ми можемо десь такою опосередкованою діяльністю впливати на екологічну ситуацію. Зараз стає дедалі актуальнішою економія сімейного бюджету. Для когось актуально краще харчуватися, а не витрачати кошти на речі, які можна отримати безкоштовно, або в обмін на щось інше на нашому порталі. Ну і те, що мене як засновника гріє найбільше, — це можливість дати речам друге життя. Мені здається, що, наприклад, один раз прочитавши книгу — несправедливо ставити її на поличку. Її варто передавати іншим, щоб вона несла свої знання і їм.
Аналогічно з сукнями на випускний, з електронікою тощо. В людей є цілі шухлядки з старими телефонами, але треба пам’ятати, що у всіх різний рівень достатку, тому для когось ці речі можуть бути ще актуальними. Я одна із тих, кому важливо, щоб телефон дзвонив, єдине, що з моєю зайнятістю додалося, — це функція бути постійно онлайн, щоб перевіряти пошту, спілкуватися в соціальних мережах тощо. Випускаючи щопівроку різні новинки, що, по суті, нічим примітним не відрізняються від наявних моделей, корпорації, насправді, нами маніпулюють. Я навіть читаю студентам лекції на тему антиконсюмеризму, щоб вони розуміли, як нами маніпулюють — дві таблетки “Солпадеїну”, які ми кидаємо в чашечку, як в рекламі, дві подушечки “Діролу” і так далі. Насправді, для повноцінного життя нам треба набагато менше.
— У соціальних мережах функціонують схожі спільноти — “барахолки” тощо. Які ж переваги має “Плюшкін”?
— Наш портал має кілька переваг. Ну, по-перше, це спільнота людей, які розуміють головну ідею “Плюшкіна”, по-друге, люди обмінюються на явно не еквівалентні речі, обмін є вигідним, ти отримуєш потрібне, як мінімум, вдвічі, а то й втричі дешевше. Ми знаємо, що Вконтакті, Фейсбуці є чимало спільнот, які займаються схожим, тому думаємо, як вони можуть перекочувати на наш портал. Видно, запит на обмін чи купівлю речей за менші кошти існує, значить — ми в тренді.
— Чи багато людей вдалося уже залучити до проекту? Чим найчастіше обмінюються користувачі?
— У нас зараз уже більше ніж 4 000 користувачів з усієї України, вони між собою обмінюються, пересилають свої лоти, ставлять свої питання нам. Всім здавалося, що будуть переважати жінки, але аудиторія порталу — це 55% жінок і 45% — чоловіків. Останні цікавляться розділами “Електроніка” та “Для саду”. Активні користувачі — люди віком від 24 до 37 років, які заробляють гроші і знають, якою ціною вони дістаються.
Найпопулярніше — обмін книжками. Багато хто міняється також електронікою — мультиварки на телефони і так далі.
— А Ви також здійснюєте обміни на порталі?
— Я дуже активно обмінююся на “Плюшкіні”, у мене там вже більше 20 бартерів. В основному, це книжки. Я навіть в Калуш привезла 5 книг, якими маю помінятися з подругою зі Львова. Тобто такі речі я майже не купую, а просто вимінюю на порталі. Окрім книг, також шукаю собі на “Плюшкіні” одяг, електроніку. Наприклад, у Калуші мені вдалося поміняти телефон на 3 літри грибів. Ми б дуже хотіли, аби через кілька років наш портал став таким місцем, куди б перед черговою покупкою люди могли зайти і перевірити, чи не можуть вони це виміняти.
— Чи не втомлює Вас такий швидкий темп життя?
— В Києві спершу я дуже втомлювалася, адже в Калуші життя набагато повільніше, можливо, навіть душевніше. Тут є час просто посидіти, поговорити тощо. Але, у випадку Калуша, зазвичай, все так і залишається на рівні розмов, не трансформується в проекти. Тут менше людей реалізовують себе.
— Тобто у маленькому місті не можна самореалізуватися? Що б Ви порадили калушанам?
— Це неправда, будь-де можна себе реалізувати. Просто, коли навколо тебе нічого не відбувається, складно з цього вирватися і почати щось робити. Як на мене, у Калуші є чимало можливостей, оскільки ще дуже багато чого із великих міст сюди не дійшло. Тут, як на мене, нема культури спорту — можна, наприклад, проводити якісь благодійні забіги в підтримку чогось або когось. Коли я грала в шахи, то це, попри те, що було непрестижно, то ще й ніяк не фінансувалося. Навіть поїздку на всеукраїнський турнір оплачували батьки, хоча, як на мене, люди, які заробляють вище середнього рівня, могли б внести свою лепту. Я знаю, що в Калуші мало закладів, де зовсім немає спиртного. Для мене це було б дуже цікаво, оскільки я майже не вживаю алкоголь.
Насправді, є безліч ідей — від кінотеатру просто неба і до закладів, де дорослим можна пограти настільні ігри, тобто, де платитимуть не за спожиту їжу, а за проведений час. Я не знаю, наскільки часто в Калуші проводять майстер-класи, різні курси. Адже доступ до Інтернету відкриває безліч можливостей. До прикладу, Оксфорд і Кембрідж виклали свої лекції на Сourserа. Раніше я думала, що людям не вистачає на такі речі грошей, але от на вихідних куди не прийдеш — всюди маса людей, тобто за тих три кухлі пива можна подивитися хороший фільм чи провести English Club. Головне — бажання громади рости і щось змінювати, калушанам варто взяти все в свої руки.
Калушу треба міняти свій бренд. Бо, коли я розповідаю, що я калушанка, то мене питають: це зона екологічного лиха? це там, де самі хімзаводи? це там, де всі заводи вже закрили? Після цього можна маминими яблучками вже не пригощати. Калуш — це велике, гарне місто, яке має будувати свою історію і змінювати свій імідж. У мене про Калуш теплі спогади, тому є бажання приїжджати сюди. Але ненадовго, бо, насправді, тут немає чим займатися 10 днів поспіль. Дивно і прикро, чому ніхто не хоче інвестувати в заклади, де можна інтелектуально провести час.
— Чи пробували Ви якимось чином щось змінити на краще у нашому місті?
— Багато калушан, які чогось досягнули деінде, могли б поділитися досвідом. Думаю, вони б залюбки приїхали і розповіли про свою сферу, головне, аби на таке був запит. От кілька років тому я написала листа міському голові про те, що я з Калуша, що я займаюся системами електронного документообігу, тому можу безкоштовно розказати-показати-допомогти і так далі. Я двічі не могла навіть зареєструвати того листа, бо їм треба було б давати на це офіційну відповідь (!). Я була вкрай здивована — ну наче ж позитивно, що я з Калуша і хочу йому чимось допомогти, причому безкоштовно. Врешті, той лист зареєстрували, але відповіді на нього так і не було. Нехай, це державна структура. Однак не факт, що і громада хоче слухати і споживати таку інформацію.
— Дякую за розмову! Успіхів Вам!
Розмовляла
Тетяна РУСІНКЕВИЧ, студентка факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка
