Бонні і Клайд — із Копанок?

Бонні і Клайдом називають деякі мешканці Копанок колишнього сільського голову та секретаря сільської ради, вказуючи на сумнівні операції із документами. Станом на сьогодні колишній сільський голова отримав умовний термін, а секретар — пішла на пенсію. “Вікнам” екс-посадовець пояснила: через постійні доскіпування односельчан не витримують нерви.
Переглядів: 716
Михайло Циріль твердить, що залишив доступ до спільної криниці | Фото: Оксана Пілянська

Наприкінці 2013 року у Копанках відбулися позачергові вибори сільського голови. Попередній сільський голова — Микола Федун — склав свої повноваження, оскільки був засуджений умовно за хабар. У 2011 році щодо Миколи Федуна було відкрито кримінальне провадження за шахрайство та підробку документів. Проте, він уник покарання через амністію. У 2013 році Миколу Федуна засудили за хабар. Йому призначили “умовне” покарання, певні обмеження та великий штраф. А у селі відбулися перевибори. Однак, деякі копанчани нарікають, що у сільській раді “творилися” махінації із документами, плоди яких вони пожинають і досі. І стверджують: це справа рук не лише уже засудженого сільського голови, але й — секретаря сільської ради. Отже, історія про сучасних “Боні і Клайда” — вустами мешканців Копанок.

Історія 1. НА 102 000 ГРИВЕНЬ

Мешканець Копанок — інвалід війни та “чорнобилець” Михайло Циріль — у 2009 році вирішив збудувати паркан біля свого будинку. Будинок — не звичайна сільська хата, а — кількаквартирний двоповерховий будинок. Власники квартир мають окремий вхід до свого помешкання, а прибудинкова територія умовно поділена між людьми впродовж багатьох років. Чоловік звернувся до сільської ради, щоб отримати прибудинкову територію у постійне користування. Там хотів спорудити паркан.  І — отримав такий дозвіл, але при умові, що сусіди — погодяться. Жоден із суміжних землекористувачів — не перечив. Відповідний акт затверджений підписом сільського голови Миколи Федуна та печаткою  сільської ради. Після цього Михайло Циріль  розпочав будівництво. Буквально за три місяці біля обійстя виріс паркан, у який чоловік вклав більше сотні тисяч гривень. Гроші — “заробітчанські”: дружина Михайла Циріля багато років перебуває на заробітках.

— Паркан я будував так, щоб залишити доступ до спільної криниці, — запевнив Михайло Циріль, демонструючи ”Вікнам” фото і документи.

Уже після того, як чоловік збудував паркан, йому надійшов припис від управління Держкомзему у Калуському районі: сусіди передумали і заявили про самовільне будівництво огорожі. Тож, земельники вимагали у чоловіка пояснень.

— Не раз я звертався до Миколи Федуна за роз’ясненням щодо порядку будівництва. Однак, той лише махнув рукою: багато мешканців села звели собі паркани і навіть будинки, не маючи й тих документів, що я, — пояснює Михайло Циріль. 

З’ясувалося, що причиною інтересу земельників до будівництва огорожі став протест сусіда, колишнього сільського голови Івана Тимківа. І — рішення, згідно із яким у квітні сільський голова, посилаючись на рішення сесії сільської ради, заборонив будівництво паркану, де знаходиться спільна доріжка і криниця. При цьому попередні рішення сільської ради, які дозволяли таке будівництво, ніхто не відміняв. Рішення, наполягає Михайло Циріль, сільський голова виніс незаконно, одноосібно і — “заднім числом”. Адже, насправді, цього дня сесія сільської ради та сільський голова виїжджали на обійстя до копанчанина, і у його планах йому не перечили. Про це є свідчення кількох депутатів сільської ради. 

Саме на підставі сфальсифікованих сільським головою рішень Іван Тимків звернувся до суду, — каже Михайло Циріль. Пройшовши всі судові інстанції, Іван Тимків дійшов до Вищого спеціалізованого суду України, і той — став на його бік. А Михайло Циріль навіть отримав попередження від виконавчої служби про демонтаж паркану.


Водночас, Михайло Циріль отримав висновок будівельно-технічної експертизи, у якому вказано: доступ до криниці — є вільним та облаштованим згідно із санітарними вимогами та вимогами щодо благоустрою території. А Івану Тимківу не чиняться перешкоди у користуванні криницею.

— Які можуть бути перешкоди Івану Тимківу? — дивується Михайло Циріль. — Поза тим, що до криниці є вільний доступ, сусід ще й тут не проживає. Його дружина вже 14 років перебуває за кордоном на заробітках, а він, згідно із довідкою, виданою виконкомом Завадківської сільської ради, зареєстрований та проживає у цьому селі з початку 2009 року.

Захищаючи своє майно, Михайло Циріль  звернувся із заявою до правоохоронних органів. І вже упродовж двох років міліція закриває кримінальне провадження, а суд — його поновлює. На думку чоловіка, така “гра” має цілком логічне пояснення: правоохоронці навмисне затягують час, адже, екс-сільський голова має непогашену судимість (термін — до квітня 2015 року. — Авт.). Тож, нова кримінальна справа, як обтяжуюча обставина, може, врешті, привести колишнього посадовця до реального терміну. 

У червні 2014 року сільська рада, яку на початку року очолив новий сільський голова Василь Романович, встановила, що мешканці мають вільний доступ до криниці. Однак, це справедливості не відновило.


Історія 2. ЗЕМЛЯ І ЛЮДИ

У 1995 році мешканка села Копанки Магдалина Бабій залишила своєму онукові — Василю Псюку — земельну ділянку. Однак, приватизувати землю він не може й досі. Чоловік стверджує: винна — сільська влада. Василь Псюк із подивом виявив, що у 2006 році в один день він написав дві заяви до сесії Копанківської сільської ради. В одній просив перевести земельну ділянку у землі запасу сільської ради і виділити на його ім’я, а в другій — передати земельну ділянку йому у приватну власність.

— Ці заяви були сфальсифіковані, — переконує Василь Псюк. — Оскільки я перебуваю при здоровому глузді і добрій пам’яті і ніколи не писав подібних заяв.

Василь Псюк звернувся до Калуського міськвідділу міліції та просив покарати винних, адже, інцидент має ознаки службового злочину.

Далі чоловік надав “Вікнам” й інші документи-”двійники”. Ідентична за змістом заява від Василя Псюка до сільського голови Миколи Федуна із клопотанням направити комісію для встановлення меж землекористування, щоб приватизувати земельну ділянку, датована 18 серпня 2009 року, зареєстрована у сільській раді, проте — під різними вхідними номерами.

Коли адвокат звернувся до сільської ради із клопотанням надати копію протоколу сесії сільської ради, на якій розглядали питання щодо передачі у приватну власність Василеві Псюку земельної ділянки, з сільської ради прийшла відповідь: мовляв, документи — в архіві. Туди і звертайтеся. А от в архіві чоловікові повідомили: сільська рада станом на червень 2012 року документи за 2006 рік не передавала.

— Вперше до сільської ради про приватизацію земельної ділянки я звернувся у серпні 2009 року. Але до жовтня було “глухо”. Реакція з’явилася лише тоді, коли я зателефонував на “гарячу” урядову лінію, — стверджує чоловік.

Уже кілька років Василь Псюк судиться зі своєю сусідкою про самовільне захоплення земельної ділянки. Саме під час судових слухань почали “вилазити” факти, від яких у чоловіка щоразу стає дибки волосся. Василь Псюк запевняє: і досі секретар сільської ради вільно трактує законодавство, наприклад, ігнорує Закон “Про звернення громадян”.

— У травні цього року я звернувся до сільської ради за дозволом на виготовлення технічної документації із землеустрою, що посвідчує право власності на земельну ділянку, однак, мені відмовили без жодної мотивації. Я звернувся до сільської ради із клопотанням надати копію протоколу сесії сільської ради, а мені надіслали копію рішення, — нарікає Василь Псюк.

Наразі у жодній зі справ ще не розставлено остаточних акцентів. 

— Микола Федун “працював” не сам, — вважає Михайло Циріль, — а разом із секретарем сільської ради. Мирослава Кінельська у своїх свідченнях правоохоронним органам, фактично, підтвердила фальсифікацію рішень сільської ради. Проте, за всіма фактами секретар проходить не співучасником, а свідком подій.

Відповідну заяву Михайло Циріль скерував до Генеральної прокуратури.


КУМ КУМА ДО СУДУ?

Мирослава Кінельська — старожил Копанківської сільської ради, де працює ще з минулого століття. На посаді секретаря — понад 15 років, а стаж роботи у сільраді — 36 років. Практично увесь 2013 рік сільська рада Копанок працювала без сільського голови. Мирослава Кінельська каже: сподівалася, що із приходом молодого очільника стане легше, але — не стало.

15 грудня минулого року Мирослава Кінельська склала повноваження і пішла на пенсію. У коментарі “Вікнам” повідомила: не витримали нерви.

— Вони мені так крові “попили”, що зараз лікуюся, — скаржиться жінка, демонструючи висновок лікарської комісії про те, що її стан здоров’я не дозволяє надалі працювати секретарем сільської ради.

У неї — власні аргументи. Супротив проти неї Мирослава Кінельська вважає справою рук нового сільського голови, який потрапив під вплив окремих громадян. А всі звинувачення — надуманими.

— На виїзній сесії, про яку говорить Михайло Циріль, був він сам, Іван Тимків, Микола Федун, тобто — всі сторони конфлікту. Потім всі разом прийшли до сільської ради. Що вони мені сказали, те я і надрукувала, — наполягає жінка.

За словами екс-секретаря, у 2010 році Михайло Циріль сам звернувся до сільської ради із заявою скасувати рішення про надання йому у постійне користування земельної ділянки прибудинкової території та винести рішення про виділення прибудинкової земельної ділянки для облагородження та з подальшим огородженням парканом.

— Отже, він сам розумів, що не мав дозволу на будівництво паркану, — вважає Мирослава Кінельська. 

З її слів, Михайло Циріль із Іваном Тимківим раніше судилися за підвал, тепер — за паркан. Доводяться один одному кумами, проте, мирно вирішити спір — не можуть.

Щодо Василя Псюка, то Мирослава Кінельська стверджує: суть справи — у 40-а квадратних метрах землі. Жінка наполягає: ще у 1995 році, за іншого секретаря, Василь Псюк писав заяву про дозвіл на виготовлення технічної документації на 10 сотих землі, “дозволили” — на 11 сотих, “земельники” наміряли 11,5, а чоловік хоче 11,6 сотих землі.

Працівники Калуського міськвідділу міліції встановили, що заяви до сільської ради від імені Василя Псюка написала його сестра, яка працює у сільраді бухгалтером. 

— Василь Псюк скаржився навіть на свою сестру. Мені писав запити майже щотижня, а я за свої гроші надсилала йому відповідь. Щоразу по кілька гривень, але в мене у хаті онук, а його батько — інвалід I групи. Тож, маю де гроші дівати, — наполягає колишній секретар сільради.
Нині, вважає Мирослава Кінельська, нехай усі справи вирішує новий сільський голова. Він прийшов у село із міського земельно-кадастрового бюро, тож, вочевидь, має розбиратися у земельних питаннях. Хоча підтримки у депутатського корпусу, вважає вона, новий сільський голова не має. Адже, депутатський корпус не підтримав кандидатуру на посаду секретаря сільської ради, яку пропонував Василь Романович.


Василь РОМАНОВИЧ, сільський голова Копанок:

— Я знайомий зі справою і Василя Псюка, і Михайла Циріля. І вважаю, що вони справедливо відстоюють власне майно. Кілька разів був на судових засіданнях і мені дивно, як вирішуються судові спори: так, попри те, що у Василя Псюка море підтверджуючих документів, він чомусь не може добитися справедливості. У деякій мірі є вина і депутатського корпусу, який вже має “алергію” на свого односельчанина і тому суб’єктивно сприймає всі його заяви. Але чоловік на ту земельну ділянку претендує правомірно.
Упродовж року, відколи я — сільський голова, переконався, що махінації із документами у сільській раді — були. Найбільше — щодо рішень сільської ради. Сільська влада, за умови, що вона є одним цілим, могла “підтасовувати” рішення, бо депутатський корпус цього абсолютно не контролює. Наприклад, на сесії могло бути прийняте одне рішення, а писали — інше. Попри те, що секретар пішла на пенсію, вона досі має певний вплив на депутатський корпус. Відтак, призначити нового секретаря сільської ради поки що — не вдається.
Не знаю, чи балотувався б удруге на сільського голову. З одного боку — ти сам собі начальник. З іншого — з усіма проблемами люди йдуть до сільської ради. Доходить до курйозів: наприклад, у чоловіка втекла жінка, а він просить сільського голову допомогти. Крім того, і заробітна плата сільських голів — дуже низька. Особливо, якщо порівняти із масштабами роботи і відповідальності. Я “на руки” отримую 2500 гривень. А працювати на “голому ентузіазмі” також не хочеться.