Напевно, кожен мешканець України чи то з екрану телевізора чи то просто на вулиці бачив, як нібито солдатські матері влаштовують пікети біля військових частин. Не залежно від регіону, гасло одне – поверніть наших дітей з передової. Мовляв, вони там стоять без зброї в чистому полі, не мають де зігрітись… А позаду них розташовані українські загороджувальні загони, які не дають хлопцям повернутись додому.
Перше, що кидається в очі, це великий Державний Прапор України, який гордо майорить посеред дороги. Це перший прапор нашої держави з боку сепаратистів. Адже там далі вже все – вільної землі немає, лише окупована Україна. Я не буду писати про кількість укриттів, та бойової техніки. Само-собою зрозуміло, що це життя наших воїнів. Скажу одне – вони тут є. І навіть в більшій кількості, ніж ми очікували. Крім цього, блокпост не кинутий сам на сам з ворогом, при необхідності він отримає потужну вогневу підтримку з сусідніх підрозділів.
Так, тут немає мобільного зв’язку, точніше, він з’являється за кілька хвили до обстрілу. І хлопці кажуть, що «Київстар» на телефонах тоді просто зашкалює. Таким чином російські спецслужби радіоелектронної боротьби намагаються вирахувати місця скупчення активних мобільних терміналів, і само собою – наших вогневих позицій та укриттів. Власне тому, хлопці і вимикають свої «побілки». Однак військовий зв’язок в них є і чітко працює. Правдами і неправдами командуванню вдалось забезпечити наших воїнів захищеними від прослуховування та ураження радіостанціями. Звичайно, побут тут далекий від санаторно-курортного. Однак у хлопців вириті землянки, які обігріваються пічками. Є чималі запаси дров, води, продуктів і, само собою, – боєприпасів. Та головне все ж таки тут люди.
На блокпості, де довелось побувати нашій передовій інформаційній групі, стоять військовослужбовці з 20-го механізованого батальйону який раніше був територіальної оборони а зараз у складі 93-ї окремої механізованої бригади. Всі вони різного віку, однак всі як один мають чітку і рішучу позицію – «жодного кроку назад». До речі, ці хлопці звільняли від окупантів Красногоровку та Марьянку, а їх побратими по частині захопили в полон, вже широко відомий, російський танк Т-72.
– Це все брехня, що ми хочемо втікати, а нас не пускають, – розповів один з бійців Костянтин. – Причому відверта і нагла. Ми в АТО вже кілька місяців. Звичайно хочеться і до дому і відпочити. Але щоб ми покинули наші позиції – ніколи!
Підтримує товариша і його військовий побратим Олег.
– Власне на цьому блоці ми стоїмо з грудня, – розповів він. – Бувало всіляке. Однак своєї землі ми не здамо і нікуди не підемо.
Ось такий він передовий блокпост з безстрашними людьми, справжніми героями України.
Тарас ГРЕНЬ, Передова інформаційна група Міністерства оборони України
