Володимир Гарматюк: «Коли прочитав «Знайомий з Котора», захотів побувати в тому місті»

Другу за рахунком книжку творів польської поетеси Галини Посвятовської переклав журналіст Володимир Гарматюк: першою була автобіографічна повість "Розповідь для друга", яка вийшла на початку 2013 року. Цими днями побачила світ збірка оповідань «Знайомий з Котора».
Переглядів: 464

За освітою Володимир Гарматюк – польський філолог. Мову вивчав у Прикарпатському університеті імені Василя Стефаника. Тоді й познайомився з творами  Галини Посвятовської, ім’я якої українському читачеві практично не відоме. В Україні, якщо вірити відшуканій інформації, є небагато перекладів її творів. Галину Посвятовську українською мовою перекладали Світлана Жолоб, Олександра Лехицька, Станіслав Шевченко, Анатолій Глущак.

”Повиснувши на ньому, щось шепотіла йому на вухо, а тоді підкорившись делікатному порухові його долонь, зсунулася вниз і стала поряд. Він – наче досі не до кінця усвідомлюючи мою присутність – повернув до мене своє широке обличчя і, усміхаючись, запитав: ви підете з нами.. правда?”

(«Знайомий з Котора»).


Довідка. Галина Посвятовська народилася 1935 року в Ченстохові. Закінчила філологічний факультет Ягеллонського університету. 1955 року видала першу збірку віршів «Поганський гімн». У поезії спершу наслідувала стиль А. Міцкевича й Ю. Словацького. Дебют дебют Посвятовської був періодом так званого «жовтневого перелому» в польському суспільстві. Коли література Польщі ще перебувала під впливом соцреалізму. Однак, її поезії були дуже особистими, глибоко внутрішніми. Хворіла на серце, зробила першу операцію на серці в США. Встигла видати ще дві книжки: «Сьогоднішній день» (1965) ТА «Ода руками» (1965). 1967 року видала прозову книжку «Повість про приятеля». Того ж року, через тиждень після другої операції померла. 1968 року вийшла її книжка «Ще один спогад». 1975 року з’явилося друком «Вибране».
Їй було всього 32, коли «птах її серця», як іноді вона його називала, перестав бити крильми. За той короткий час, що змогла віддати родині, чоловікові, будучи з ними, а згодом, будучи без них, сказала і залишила стільки глибокого відчаю, усвідомлення невідворотного, нездійсненого, а головне – безодню любові, безмір почуттів. Гарячих, ніжних, вируючих. Не кожен, маючи вдвічі а то й втричі більше часу, ніж мала Посвятовська, здатен вибухнути такою їх силою до життя і до ближнього. До найближчого. Відкриваючи будь-яку сторінку навмання, не помилишся, не захочеш перегорнути. Її твори влучають точно і боляче. Посвятовську називали поетесою «кохання і смерті». Однак, індивідуально переживши смерть (коханого) у власних поезіях, Посвятовська створила вірші про універсальну цінність – життя.


— Нас «познайомили» десь у 1995 році В аудиторії Прикарпатського університету, де я студіював польську філологію, — розповів ”Вікнам” Володимир Гарматюк. — Мову і літературу. Викладачі, що приїздили до нас на викладання з Польщі, мали із собою іноді щось більше, ніж підручники та методичні матеріали. Дехто — касети з музикою. Так я познайомився із Агатою Будзинською та Старим добрим подружжям. Дехто – книжки. Так я познайомився з Едвардом Стахурою, а згодом — і з Галиною Посвятовською. В текстах обох мене щось тоді сильно зачепило. У Стахури – якийсь чоловічий оптимізм. Сумний, але все ж оптимізм. У Посвятовської… Що мене зачепило в ній? Не знаю, але рядок з її «Оди рукам» — «…його пальці сплелися з корінням дерева» відтоді закарбувалися в мозку і серці надзвичайно стійким образом. З роками він інакше прочитується. Але ніколи вже не забудеться перше враження. Зацікавила мене і глибоко торкнула. Працюючи в університеті над студентськими працями, мусив перекладати деякі з текстів Посвятовської. Тепер, за багато років по тому виникла ідея продовжити цю працю і представити ці твори увазі читачів.

— Три оповідання, які увійшли до української збірки «Знайомий з Котора», свого часу вийшли окремо в часописах у Польщі. І, наскільки мені відомо, під однією обкладинкою не видавалися. До збірки увійшли «Знайомий з Котора», «Американський записник», «Блакитний птах». Звичайно, Посвятовська в першу чергу є авторкою поезій. Але видати прозу було трохи простіше. Та й об’єми менші. У її доробку кілька сотень віршів. Робота над їх перекладами триває.

Улюблене оповідання? Напевно, «Знайомий з Котора». Не знаю, чому саме воно, але після того, як прочитав і переклав, захотів туди потрапити — в Чорногорію.

”…уяви собі величний далматинський танець, як заперечення всіх паризьких листопадів. Всюдисущий, життєдайний, з усіх його принад, мені особливо до вподоби дві: тепло і світло. Уяви собі залиту сонцем площу, напівморок ресторанної зали і світлий прямокутник відчинених дверей. Вони саме стояли на порозі, заступаючи світло…”

(«Знайомий з Котора»).


—  У Посвятовської ще є недописана п’єса ”Суд над Сократом”, яку я також хотів включити до збірки «Знайомий з Котора». Але родина поетеси і видавництво-правовласник з невідомих для мене причин не дали дозволу на публікацію. Можливо, тому, що це лише фрагмент твору, але він, як на мене, самодостатній, нема відчуття недоказаності. Це ніби альтернативний погляд, версія того, як Сократ потрапив до суду, де йому винесли смертний вирок.

Збірку оповідань українською підтримали і профінансували Генеральне Консульство Республіки Польща у Львові та Центр Польської Культури та Європейського Діалогу в Івано-Франківську. Як і над першою книжкою, над цією також працював видавець Василь Іваночко.

”Вбрання 5-ї авеню перемішалося із шатами тубільної циганерії. Дівчата із довгим розпущеним волоссям, волоссям коротко підрізаним, вбрані у тісні штани і светрики. Патлаті, проте доглянуті юнаки, намагаються виглядати якомога бідніше. Жоден інший одяг не привертає стільки уваги, як полатані на сідницях штани і художньо подертий светер. Прибульці з верхнього міста захоплюються напускним убозтвом і старанно культивованим брудом. Колись повна високомистецьких амбіцій Грінвіч Віллідж комерціалізувалася і сьогодні задовольняє лише захцянки заможного обивателя, який шукає тут розваги та інакшості. Штучна злиденність Грінвіч Віллідж має небагато спільного з мистецтвом”

(«Американський записник»).


— Кошти я шукав довго, до різних людей звертався — навіть подав запит до Польського інституту у Києві. Минулого разу вони підтримали проект “Розповідь для друга”, але цього разу не знайшли можливості. Врешті, зацікавилися ідеєю і посприяли її реалізації Генеральне Консульство Польщі у Львові та ЦПКіЄД в Івано-Франківську.

З родиною польської поетеси Володимир Гарматюк не бачився, але листувався електронною поштою з її братом — Збігневом Мигою, коли готував перший переклад.

— Коли він отримав примірник, відписав слова вдячності і прислав мені фото Посвятовської.

— Чи змінилися тексти від того, що писала жінка, а перекладав — чоловік? От були жіночі — а стали чоловічими? Сподіваюся, ні. Мусиш уникати спокуси додавати щось від себе. Хоча, звичайно, перепускаєш текст через власні відчуття, емоції, переживання, подібні життєві моменти.. Це ж не те саме, що загнати текст в електронний перекладач. Все ж, намагався залишити в текстах Посвятовську, а не себе.

У книзі використано роботи російської художниці із Санкт-Петербургу Ірини Романовської: «Дівчина з перлинами» (на обкладинці), «Тяжіння», «Холодно», «Чикаго». Картини надано безкоштовно.

— Коли шукав ідеї для оформлення першої книжки – «Розповідь для друга», — пригадує Володимир, — наштовхнувся в Інтернеті на одну картину… Чогось мені в голові засіло, що мають бути коралі. Обов’язково. І я знайшов! Це була картина Ірини Романовської, як потім дізнався, “Червоне намисто”. Ну от, її я і побачив — червоне розірване намисто і голе жіноче тіло — і пропав. Потім з видавництва польського, що є правовласником, мені написали (коли отримали екземпляри), що дуже вдала обкладинка: передає зміст твору і сутність авторки.

Я знайшов адресу художниці, написав до неї мейла, переклав для неї російською кілька віршів, фрагмент повісті і попросив дозволу на використання картини. І вона — дозволила. Безкоштовно. Тільки попросила авторство вказати.

”..меня потрясла биография гениальной поэтессы, поэтому дала согласие , чтобы моя картина была обложкой книги. Это замечательная история настоящей любви. Не смотря на болезнь, страдания и боль — поражает ее сила духа и характера”, — написала художниця.

— До речі, у «Розповіді для друга» є момент, коли героїня стоїть оголена серед викладених плиткою холодних стін рентген-кабінету, беззахисна, притискаючи до себе лише лікарняну сорочку.. її обстежували безліч разів… А в біографії авторки був момент, пов’язаний з намистом. Вона вчилася в Штатах і мала подругу, японку. Сестра надіслала Галині Посвятовській намисто, а та, не відаючи, що намисто сплетене саме для неї, подарувала його подрузі…

”..на тому цвинтарі стільки листя і коріння.. Вона має бути там... Треба тільки відгортати листя і читати написи. Це ж так просто..”

(«Знайомий з Котора»).


Після презентації «Знайомого з Котора» — продовження роботи над перекладами Посвятовської. Володимир Гарматюк має намір видати всі її поезії українською мовою. Щоби відкрити тонкий поетичний авторки світ українському читачеві.

— Може, когось із видавців це зацікавить. І знайдуться кошти на друк кількох сотень дуже цікавих поезій. «На землі немає порожніх місць», — написала колись Посвятовська. Її місце в українському читацькому просторі, гадаю, мусить бути заповнене її текстами.