Бійців 128-ої бригади у Калуші зустрічали квітами і сльозами. ФОТО+ВІДЕО

— Дорогі калушани! Із зони АТО повертаються 12 наших, калуських героїв. Союз Українок просить прийти і підтримати їх теплом і обіймами! Вони цього варті, як ніхто, адже завдяки таким, як Вони, ми з вами спимо в ночі, не прокидаючись від «градів» і «смерчів». Просимо всіх не байдужих прийти до Калуської міської філії Союзу Українок. Покажемо їм, що ми їхній надійний тил!
Переглядів: 383
| Фото: Оксана Пілянська

Таке повідомлення учора ввечері з’явилося у мережі Facebook на сторінці волонтера філії Союзу українок Христини Урди.

Близько 9.00 військові 128-ої бригади приїхали до Івано-Франківська. У Калуші їх чекали близько 10.00 — біля філії Союзу українок.

За кілька хвилин до 10.00 людей біля філії було ще небагато. Переважно — родичі: їх можна було впізнати по квітах, почервонілих очах, радісному хвилюванні. Хоча волонтери раділи не менше, адже, за словами Христини Урди, зі 128-ою бригадою контактували і допомагали чи не найбільше.

— Майже щоразу машина їхала на Дебальцево, — каже Христина Урда. — Упродовж кількох місяців відправили 8-9 машин із допомогою. Їхали кожні 2-3 тижні. Передавали й адресні передачі. Возили у Луганську та Донецьку області. Купували і тепловізор для 80 бригади, і — прибори нічного бачення — для 128-ої, 95-ї бригад та — «Правого сектору». Перед поїздкою завжди телефонували до хлопців, питали, що саме їм потрібно. Наприклад, востаннє хлопці просили гвіздків, клейонку, молотки…

— Дуже допомагають села — практично, усі задіяні, — додає волонтер Наталя. — Ми коли тільки починали волонтерську роботу, до нас прийшли двоє хлопчаків — маленькі такі, і принесли нам згущонку. Військові до нас приходять — як приїжджають у відпустку — розповідають нам різні історії.

Зараз волонтери Союзу українок плетуть маскувальні сітки та виготовляють маскувальні костюми для снайперів. Визнають: потік грошової допомоги останнім часом  суттєво зменшився.

— Люди — виснажені, ціни які всюди — подивіться. Як у таких умовах вижити? Але люди у нас такі — останнє віддадуть, — каже Наталя.

У Христини сьогодні — день народження, тож, кращого подарунка на свято годі було й придумати. Каже: хлопці як приїдуть, підпишуть їй прапор — у подарунок. Якщо захочуть, звісно, додає Христина Урда.



Тим часом, людей і далі — небагато. Повідомлення про приїзд військових з’явилося трохи запізно, тож, присутні «сідають» на телефони. Волонтери роздають кульки. На собаку, яка є постійним товаришем «союзянок», чіпляють невеликий синьо-жовтий прапорець. Волонтери постійно надзвонюють до своїх колег, які разом із військовими в автобусі. Там повідомляють, що мають ще заїхати до військкомату — залагодити паперові справи.

Від «білого дому» поспішає сільський голова Студінки Марія Стасюк. Бідкається, що мало людей. Каже, що серед тих, хто повертається додому — студінчанин Ігор Куров. З села воював Мар’ян Бігун — він був поранений у січні поблизу Дебальцевого.

— Поранений мінометними осколками. Один — застряг у ребрах, другий — пройшов «на виліт» під лівою ключицею, — розповідає Марія Стасюк.

— Чекаємо на тата, — каже «Вікнам» Наталя Бачерова.

Біля неї — двоє синів: Миколці майже 2 роки, Максимові — 10. Найстарший Євген проходить строкову службу. А тато — на війні. Йому — 46, Наталі — 38.

— Він — коректувальних вогню, — розповідає Наталя. — Телефонував постійно. Інакше, не знаю, як би я це витримала. 

Під’їжджає білий бус, який орендували волонтери. Оренда транспорту обійшлася їм у 500 гривень. Люди починають скандувати «Герої!». Із буса виходять військові, які одразу ж потрапляють в обійми рідних. В усіх мокріють очі. Журналісти дають кілька хвилин рідним, щоб оговтатися і починають «розхапувати» бійців. Ті від коментарів не відмовляються, але — небагатослівні.

— Нас уже «списали», — каже Роман Стрелковський. — Було повідомлення у ЗМІ, що ми вже «200-ті».

— Там зв’язок постійно зникав, — пояснює.

Чоловік розповідає: у Дебальцево були проїздом — коли їхали на свої позиції. Коли вибиралися — міста вже практично не було.

Поряд плаче мама Романа. Каже — не тямиться з радості. Бо не вірила інформації про те, що сина немає вживих.

— Слава Богу, що він живий повернувся. Я в це вірила і молилася.

Молилися за військових і волонтери.

— Ми вдячні усім людям, усіх небайдужим за допомогу, за те, що мали можливість відправити хлопцям продукти і необхідні їм речі. Ми дуже сильно молилися за них і дуже раді, що вони — вдома, — каже Христина Урда.

Привітав військових і голова районної ради Василь Дзундза. Він запевнив, що з міста та району приблизно 30 військових, які вийшли з пекла (у Дебальцевому). І запросив військових на зустріч, яка має відбутися цього тижня.