“Не бий мене, мамо”

Ще в недалекому минулому здавалося ганебним залишати сім’ю, підкидати своїх дітей стареньким батькам, не сплачувати аліменти. Тепер такі історії — на кожному кроці. Як уникнути багатьох помилок у сімейному житті, вивчають у “Школі батьківського удосконалення”, яку започаткували у Калуші.
Переглядів: 209
Заняття відбуваються у приміщенні фахівців із соціальної роботи, яке розташоване за адресою: м. Калуш, вул. Пушкіна, 9а,

Досконалості, як відомо, немає меж. Однак це в теорії, а на практиці — наскільки часто ми задумуємося, чи правильно робимо, шльопаючи свою дитину чи приміром, оплачуючи її шкільні оцінки? Кажуть, що людські стосунки між батьками і дітьми — одні із найскладніших взагалі. Тут ніколи не було універсального рецепту, а у наш складний час — і поготів. З чого розпочати?

У Калуші — почали. У “Школу батьківського удосконалення” Калуського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді можна було приходити ще торік. Із 2015-го заняття регулярні. Директор Центру Галина Дидич розповіла ”Вікнам”, чому впровадження сімейної педагогіки — справа надзвичайно важлива, та як це робиться практично.

— Галино Василівно, що це таке: “Школа батьківського удосконалення” — та з чим її “їдять”?
— “Школа батьківського удосконалення” — це програма соціальної підтримки сімей. Три роки тому ми сформували колектив фахівців із соціальної роботи. Працюючи з людьми, я бачила і розуміла, як іноді треба “вирулювати” у цьому житті. Медицина лікує , школа — навчає, а лікарів людських душ у нас, виявляється, — дефіцит. Звісно, в місті проводиться багато виховних заходів. Але це так — поговорили, поаплодували і — розійшлися. А потрібно працювати більш систематично. Ми вирішили віддати перевагу роботі в малих групах, тобто створити школу для батьків, де можна, пізнаючи, аналізувати та використовувати у власних сім’ях. Першим нашим тренінгом був “5 шляхів до серця власної дитини”, другим — “Не бий мене, мамо”.

— Вашому Центру вже багато років. Але, виходить, робота багато в чому нова, психологи цього разу віддають перевагу роботі в малих групах та індивідуальній роботі. Чому вирішили змінити “формат”?
— Ми починали із того, що фахівці вивчали ситуацію багатьох сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах. Але, як я вже казала, — ефект був не такий, як би нам хотілося. Наші люди такі, що важко визнають, що є проблема.  Досвід свідчить, що багато ситуацій можна було би упередити, якби працювати із сім’ями на випередження соціальної проблеми. Тому й народилася думка про створення соціального проекту.

— Хто спонсор проекту, чи це — державна програма?
— Ні, не державна програма. Школа батьківського вдосконалення — це наша добра воля. Я своїм фахівцям сказала: потрібно діяти так, щоб не було потім соромно, що ми щось найважливіше не зробили. І — ми почали вчитися писати гранти. Кожен із фахівців обрав собі різні теми: по роботі з наркозалежними, алкозалежними, людьми, які опинилися на вулиці, людьми похилого віку. Проект “Моя вулиця”, “Школа волонтерів” — це також ідеї, які виникли у наших фахівців та були реалізовані за останній рік. Нарешті, — ось соціальна програма “Школа батьківського удосконалення”. Маючи таку непросту ситуацію в країні, по-іншому бути не може. Ми маємо зарплату. Решта, все, що ми робимо, входить у наші обов’язки.

— “Школа батьківського удосконалення” — це хто?
— У нашій команді є практичні психологи. Кожен з них пройшов відповідний курс навчання, мають сертифікати. Крім того, кожен із них має своїх дітей та свій життєвий досвід. Будемо ділитися досвідом. Наприклад, у понеділок працює група у жіночій консультації, де веде заняття Кароліна Молдован.

— У жіночій консультації — працює схожий консультативний центр. Але плинність учасників там доволі велика. Мало хто слухає більше двох тренінгів...
— Так. Звичайно, люди зайняті. Особливо ті, хто працює. Але, насправді, інтерес є, і поширювати ідеї потрібно. Хай і не напряму. Скажімо, у “Школі батьківського удосконалення” багато жінок стали подругами. Вони розповіли, як тема лекції отримала життя у їх сім’ях. Одна із учасниць, Світлана, яка взяла участь у цьому міні-тренінгу минулого року, опираючись на тему тренінгу, провела його… для своїх подруг. Задоволенню не було меж! “Ми увесь день народження проговорили про вашу школу. Раніше ми збиралися просто поїсти-попити, а тепер — було цікаво!”.

— Ви наголошуєте, що допомагаєте родинам подолати стрес. Як саме?
— Зараз уся країна живе у стані стресу. Батьки — засмучені. Навіть — злі на це. І той стан, коли батьки накручені, виливається на їхніх дітей. Потрібно навчати батьків, як керувати своїми емоціями… Ще в недалекому минулому здавалося ганебним залишати сім’ю, підкидати своїх дітей стареньким батькам, не сплачувати аліменти. Тепер це — на кожному кроці. Багато дітей росте в неповних родинах. Найстрашніше, коли сім’я неблагополучна, коли батьки вживають алкоголь чи наркотики та й просто є безвідповідальними у ставленні до дітей.

— Ваші заняття проходять у формі тренінгу?
— У нас розроблений цикл тренінгів на кожну тему, з якою займається окремий фахівець. Минулого року ми підготували інформаційний буклет, — вручає “Вікнам” брошурку Галина Дидич. — Розробили п’ять основних тем: “5 шляхів до серця власної дитини”, “Не бий мене, мамо…”, “Чи затишно дитині у родині”, “Тимчасово неповна сім’я” “Підготовка молоді до сімейного життя”. Спочатку ми знайомимося. Учасники не просто слухають інформацію про особливості вікової психології, а кожен учасник чи учасниця має можливість висловити свою позицію та отримати відгук. Скажімо, тренінг “Не бий мене, мамо”. Ми проговорювали всі ситуації. Батьки прислухаються і аналізують інформацію. Ми стараємося, щоб батьки пропустили інформацію через себе.

— Яка Ваша цільова аудиторія? Чи дозволено залучати до тренінгу дітей?
— Загалом, так. Але скажімо, у школах із дітьми повинні працювати соціальні психологи. Ми працюємо із дорослими. Скажімо, наша цільова аудиторія — це молоді подружні пари, жінки та чоловіки, які збираються стати матір’ю чи батьком, батьки, які мають маленьких дітей. Адже їм потрібно знати, як допомогти дитині йти по житті, щоб не виникало девіантної поведінки у підлітковому віці.

— Чи ви співпрацюєте із Церквою?
— Так, ми активно працюємо з молодими священиками о. Федором Морозом та о. Ігором Пришляком, зокрема, у підготовці молоді до сімейного життя. Це добра співпраця.

— Ви працюєте більше із жінками?
— Ми не висуваємо обмежень, запрошуємо, як жінок, так і чоловіків. Бажання є… Скажімо, коли проводимо відповідні заняття у жіночій консультації, ми запрошуємо чоловіків.

— Як все-таки залучати до батьківського вдосконалення чоловіків?
— Це складно, але у нас вже є такий досвід. Ми проводили День Тата восени минулого року. Почалося з того, що дівчинка прийшла до мене і зізналася, що їй дуже бракує тата, який живе в іншому місті. Вона хотіла із ним зустрітися. Ми організували таку зустріч зі студентами коледжу. Запросили інших татів. Метою зустрічі було показати, як можна гордитися, яких дітей ми виростили. Говорили про значення тата у формуванні світогляду громадянина. Це було настільки емоційно, що — хотілося продовжити.

— Ви — мало публічні. Чому про діяльність служби мало відомо у пресі?
— Не потрібно далеко ходити: дочка та батько, які стали героями нашої зустрічі, відмовилися від присутності телебачення. Коли вісім років тому він поїхав, сім’я розпалася. У тата дві сім’ї. Є морально-психологічний аспект.

— Ви наводите слова письменника Оскара Уайльда, який каже, що кращий спосіб зробити дітей хорошими — це зробити їх щасливими…
— Найскладнішими у людській природі є стосунки між жінками та чоловіками. Так, на жаль, багато мам і татів розходяться у виховних цілях. У таких сім’ях строгість батька з м’якістю матері, або, навпаки, не дозволяє дитині відрізнити легку витівку від значного проступку. Що робити? Попробуємо розібратися у світі людських емоцій та почуттів разом.

— Якщо почати рано, яких помилок все таки можна уникнути?
— Батьки щиро дивуються: навіщо питати, що думає дитина з того чи іншого приводу. Через кілька років батьки дивуються , чому їхня дитина не вміє приймати дорослі самостійні рішення. Скажімо, виховавши в дитині інфантильність, батьки допускають серйозну помилку, виправити яку не так і просто.

— Галино Василівно, дякую за цікаву розмову!

Розхмовляв Юрій ТИМОЩУК, журналіст