На зустріч із школярами у Новиці боєць АТО Дмитро Равх приніс уламок протитанкової гармати | Фото: visti-kalush.com.ua Дмитро Равх — боєць 92-ї механізованої бригади, який зараз служить в зоні АТО. Зокрема, ніс службу у місті Щастя, Трьохізбенка Луганської області.
Дмитро Степанович — уродженець села Новиця. Одружений, має дочку. Живе та працює у Харкові.
Спочатку Дмитро Равх не мав зв’язку із земляками. Про те, що уродженець Новиці воює у складі сил АТО, на Прикарпатті, крім близької родини, ніхто не знав.
Пішов у армію після харківського Майдану. Відстояв багато днів на площах. Будучи жителем Харкова, Дмитро Равх не втратив справді галицького патріотизму.
Живучи у Харкові, Дмитро Равх багато чого переосмислив. Як і в багатьох українців, його життя сильно змінилося після початку Майдану у 2013 році. Він і не думав, що від багатьох знайомих — віддалиться. Навіть дружина і діти його — не розуміють. Однак, у його житті з’явилося багато нових друзів, які підтримують патріотизм України, як і він.
— Я служу у третьому батальйоні восьмої роти другому взводі. Якось кілька місяців тому до нас командирували двох бійців із іншого взводу. Виявилося — вони із Прикарпаття. У мене не було жодних контактів волонтерів. Ми познайомилися. Хлопці взяли справу у свої руки, сказали він – наш. Дали мені номер телефону, ми зідзвонилися…
Так Дмитро познайомився із Надією, волонтером із Івано-Франківська. Вона не раз висилала йому посилки із необхідними речами, ліками та продуктами.
На віче з нагоди 100-річчя з дня загибелі Романа Шухевича Дмитро Равх прийшов у компанії своїх рідних і близьких — родини, яка проживає у селі Новиця. Серед них і директор Новицького Народного дому Наталія Василишин.
— Дмитро — зразковий патріот. Навіть у побуті. оча вже багато років живе у Харкові. Наприклад, коли він сідає у поїзд, він завжди співає пісню «Я їду додому…» (Океан Ельзи. — Авт.), — сміються родичі.
Дмитро переїхав до Харкова на роботу ще більше десятиліття тому. Чоловік ділиться з «Вікнами», що у його житті сталося багато змін за ці роки. Почалося все із виборів Президента України у 2004 році та із Помаранчевої революції.
— У 2004 році я був працівником штабу Ющенка у Харкові , — пригадує Дмитро Равх. — Опинився у лігві «януковичів». «От, іде «помаранчевий», — часто чув собі вслід. Звичайно, важко було там, де не було в мене підтримки. На Майдані у Києві легше, бо усі з тобою. Інша справа, коли усі цькують.
Але Дмитро Равх — зміг вистояти. Завдяки веселій вдачі та почуттю гумору.
Пригадуємо, як молодий солдат по телебаченню розповідав, що родина на Луганщині не розуміє його патріотичних почуттів. Відтак, він перестав спілкуватися із своїми близькими, які агресивно реагують на українську проблематику. Тож, солдат тепер їздить у гості не до своєї матері, а до матері однополчанина, що розділяє й їхні погляди.
— На Харківщині багато таких ситуацій. У молоді росте — патріотизм. Старші — не розуміють, — ділиться Дмитро Равх. — У мене є знайомий хлопець. У нього батько — сепаратист. Хлопцю — 26 років, він із Харківщини. Він сам купив собі спорядження на 11 000 гривень і пішов добровольцем на фронт.
Дмитро Равх — гранатометник. У взводі — тридцять людей із Полтави, Сумів, Харкова. Дмитророзповів, що і йому би не вдалося мати бронежилет, каску та інше обмундирування, якби не щасливий випадок.
— Броньованого одягу мені би не дістати, але Господь мене любить. Так з’явилася Надія, волонтерка із Івано-Франківська. Так, на передову волонтери не їздять. Але Надія присилає посилки.
Вона дуже підтримує не тільки мене, а весь наш взвод. Присилає і теплі речі, і харчі, все необхідне. Ми і Новий рік, і Різдво зустрічали в бліндажі.
Дмитрові дали відпустку на десять днів. Цими днями він уже знову у військовій частині.
