“ДахаБраха” у Швейцарії: Ми виступаємо на світових фестивалях, тому мусимо бути доброю візитівкою

Коли людина мешкає за кордоном якийсь час чи вже довго, а ще в країні, де досить мало українців-мігрантів, то така подія стає дуже важливою. Частинка України, мова, фольклор, синьо-жовтий прапор, вишиванка — все це набуває тут величезного значення, в тих речах є щоденна потреба. Про концерт "ДахаБраха" я дізналась випадково, побачивши афішу фестивалю OSA, який мав проходити у містах південного швайцарського кантону Тессін. Одразу ж повідомила про цю подію у спільноті української діаспори у Швайцарії у Facebook. Адже приїзд українського гурту чи навіть одного артиста, актора чи художника до країни гельветів — це подія вкрай рідкісна.
Переглядів: 354
Швайцарська публіка із запалом та захватом сприймала українських артистів | Фото: Любомир Т. Винник

Великим було моє здивування, коли я побачила повну залу театру Сан Матерно в Асконі перед концертом. Ще більше мене здивувало те, як швайцарська публіка із запалом та захватом сприймала наших артистів. Шалені оплески, вигуки “Браво!”, виклики на біс та тричі на поклон… Після півторагодинного концерту мені вдалося поспілкуватися з одним із учасників гурту Марком Галаневичем.

— Теперішні концерти в Європі, вони в рамках туру, присвяченого 10-літтю гурту?

— Швидше ні. Нас запрошують, ми — приїжджаємо. Останні 5 років ми постійно їздимо по світі. В Асконі ми вперше, тому не робили, ні презентацій наших альбомів, нічого такого, ми просто презентували наші кращі роботи, котрі напрацьовані вже за 11 років.

— Складається таке враження, що ваша популярність більше зростає на Заході, ніж в Україні. Чи означає це те, що тут більша затребуваність саме музики й співу такого жанру, як етно-хаос?

— Концертів поза Україною у нас, звичайно, набагато більше, ніж на Батьківщині. Мабуть, 95% всіх концертів, це — за межами України. Але це зовсім не означає, що вдома про нас не чують. В тому річищі, в якому рухаємось і працюємо, ми вже маємо певне своє заслужене місце. Тобто, ця музика все одно не є мейнстрімом, не є поп, хоча ми граємось інколи в поп-культуру, якісь там композиції створюємо, наприклад. Але ми не вкладаємо мільйони коштів, щоб нас показували по телевізору, як це робиться в шоу-бізнесі. Ми цим не займаємось. Я думаю, що той максимум ми вже досягли в Україні.

А світ, він величезний, тому ми раді відкривати, в першу чергу, якусь частку України для світу. Властиво, ми є першим гуртом з України, котрий виступає на більшості фестивалів світу, тому мусимо бути доброю візитівкою. А тим більше у цей складний для нашої країни час. Люди на концертах нам дякують, що оті новини, які вони чують десь від медійників візуалізуються отакими конкретними людьми, музикою чи частинкою нашої культури. Для нас це дуже важливо.

— Я бачу, що сьогоднішня публіка така трохи теж фестивальна, багато неформальної молоді.

— Так, це правда. Організатор фестивалю, котра нас запросила, орієнтується в таких напрямах музики, вона розповіла, де тут є творчі осередки. Ми відвідали також з нею МонтеВеріта (MonteVerita, Ascona, Svitzerland — Гора Істини. — Авт.), знаємо з розповідей, що там на початку 20-го століття був заснований потужний вегетеріансько-філософський рух, була навіть своя колонія, де пропагувалося вільне кохання, ідеалістичний натуралізм та утопічні погляди бачення світу.

— Як порівнюєте вчорашній концерт у Франції і сьогоднішній у Швейцарії? Де краща публіка?

— Так, останні три концерти ми мали у Франції, зокрема останній — у Стразбурзі. Там були об’ємніші зали, глядачі танцювали, мали більше місця. А тут театральна зала й вона спонукає до того, щоб бути більш уважними, стриманішими, тому ми частково змінили свою програму. Є такі композиції, що коли половина глядачів стоїть під сценою й кричить чи підспівує, то вони можуть не прослухатись. Але тут все було добре.

Ми дуже задоволені концертом в Асконі. Якось ми ставили виставу в одному з театрів Лозанни, швейцарська публіка там була просто надзвичайна.

— Вчора ви були у Стразбурзі, сьогодні — в Асконі. Де ви будете завтра?

— Завтра ми сподіваємось бути в Києві. Коли настає вибір чи бодай трохи подивитись нову країну, або їхати додому, ми завжди обираємо друге. Вдома нас чекають рідні й близькі.

— У вас дуже напружений графік. Коли ви встигаєте відпочивати?

— Ну, знаєте, бути артистом — це не так вже і втомлююче. Хоча переїзди, перельоти інколи забирають сили. Але концерти, ось такі, як сьогодні, дають позитивну енергію і оскільки ми маємо так багато запрошень, ми просто змушені це робити, бо на нас чекають. От і все.

— Тобто літнього відпочинку ви не будете мати?

— Концерти у нас заплановані вже на рік вперед. І майже всі за кордоном. Відпочинок може бути 3-4 дні між концертами.

— Скільки інструментів використовуєте під час виступів?

— Не знаю, мабуть, близько тридцяти. Я їх не рахував.

Довідка. “ДахаБраха” — київський музичний етно-гурт. Гурт сформувався на початку 2000-х років у творчій атмосфері театру “Дах” з молодих фольклористів та музикантів, яких згуртував навколо себе Владислав Троїцький.

Музичний стиль гурту визначається учасниками як “етно-хаос”, що підкреслює “хаотичне” поєднання різних етнічних складових. Гурт використовує українські народні пісні, які записані учасниками гурту та їх колегами-фольклористами в фольклорних експедиціях в різних регіонах України. Пісні, виконувані в автентичній манері, поєднуються із звучанням широкого ряду інструментів з різних куточків світу, це гра у різні мізичні жанри (мінімалізм, хіп-хоп, соул, блюз). Cultprostir в кінці 2014 опитав експертів у галузі сучасної української музики та склав рейтинг головних героїв року. ДахаБраха увійшла у цей рейтинг, як Посол року (головний український гастролер за кордоном).