Жінка все життя прискіпливо за собою доглядала. Її учениці пригадують, що на Тамару задивлялися всі молоді вчительки &md Калушанка Тамара Котова народилася у Ленінграді (нинішній Санкт-Петербург). Коли їй виповнилося 17 років, батьки переїхали в Україну, у Миколаївську область. Сім’я рятувалася від примусового виселення до Сибіру.
— Батьки були напівзаможні, — розповідає “Вікнам” опікунка ювілярки Лідія Юрків. — Батько працював головним інженером у великого багатія — графа Шереметьєва. Батько був дуже розумний, його цінували, тому жилося сім’ї не зле. Одного дня сім’ю попередили: за одну ніч мусять виїхати, бо зранку їх вивезуть на Сибір. Вони все залишили, з собою лише взяли те, що вмістилося до чемодану. Виїхали з двома дітьми.
Мати Тамари Котової — українка, батько — білорус. Після переїзду батьки Тамари Котової працювали у колгоспі, сім’я пережила голод, під час якого помер батько.
— На навчання у школі вона не мала багато часу, бо була постійно із мамою у полі, — розповідає Лідія Юрків. — Жили — важко, бо приїхали у село, нічого не мали і починали життя “з нуля”.
У 1935 році Тамара Котова вступила до Одеського педагогічного інституту, а в 1939 році його закінчила. Отримала направлення на роботу у Коломию. Тут жінка познайомилася із чоловіком. Вона працювала вчителем у школі, а він був директором гімназії.
Захоплення переросло у серйозні стосунки, однак, їхньому розвитку перешкодила війна. Чоловіка забрали на війну, з якої він — повернувся, але — не до Тамари.
— Ще багато років тому, на одній з нарад, вона мені зізналася, що бачила його, але він має іншу, — розповідає ”Вікнам” учениця Тамари Котової Лідія Іваницька.
Жінки припускають, що на заваді молодим стали батьки чоловіка, яким, вочевидь, не подобалося прізвище, чи то пак — не українське походження Тамари.
Тамара Котова ніколи після цього не була заміжньою і — не мала дітей. Вона працювала вчителем: спочатку — у Коломиї, потім — у Станіславі. А у 1950 році переїхала до Калуша та викладала географію у ЗОШ №1. У 1977 році вийшла на пенсію.
Жінка все життя прискіпливо за собою доглядала. Її учениці пригадують, що на Тамару задивлялися всі молоді вчительки — через стильний одяг та доглянутість. А лікар “швидкої”, яку одного разу викликали до літньої жінки, відмовлявся вірити, що та “розміняла” сотню літ.
Відео: ВікнаТВ
— Вона завжди вмивалася та милася холодною водою, — розповідає Лідія Юрків. — І — жодних рушників: тіло мало увібрати холодну воду. У холодильнику завжди тримала кубики льоду, якими протирала обличчя. І ніколи не їла після шостої вечора. Годину пильнувала завжди: близько п’ятої ще могла собі щось дозволити, а після шостої — зась.
У їжі ювілярка — невибаглива, каже її опікунка. Щоправда, останнім часом усю їжу довелося перетирати. Каша — зранку, огірки і помідори — цілорічно. Їжа — маленькими порціями. Улюблена страва — капусняк.
НЕСПОДІВАНИЙ ГІСТЬ
Тамара Котова живе на вулиці Підвальна у невеликій однокімнатній квартирі. Власних меблів у квартирі — не густо, багато чого принесли сусіди. У неї — ліжко, в опікунки — диван. Крім світлин молодої Тамари Котової, на стінах — фото онучки Лідії Юрків. Жінка вже шість років живе зі старою вчителькою. А опікується нею — більше, ніж десятиліття. Єдиний син Лідії Юрків — на заробітках за кордоном. Там народилася і її онука. Нині жінка живе сама, тож, має час доглядати стару жінку. У цьому їй допомагає її сестра-близнючка Зоряна. Кажуть, що стареньку саму практично не залишають. Адже, вже з півроку вона погано себе почуває, майже не встає і потребує постійної опіки. Хоча Тамара Котова ніколи не скаржилася на здоров’я — не знає, що таке тиск і болі у серці.
— Як кілька років тому купила упаковку анальгіну і цитрамону, так вони досі і невикористані, — розповідає Лідія Юрків.
Єдине — під час роботи у колгоспі жінка простудила ноги. Тож, на старості літ давні болячки даються взнаки. Жінка практично не може ходити, хоча йти кудись хоче постійно.
Кілька днів тому ювілярка почала марити — цілу ніч говорила російською, декламувала вірші та співала пісні російською мовою. Хоча впродовж багатьох років ніхто зі знайомих не чув від Тамари Котової жодного російського слова. Опісля уночі “говорила” із померлими сусідами. А на ювілей до Тамари Котової завітав незвичний гість. Відкритий балкон хоча і був “зашторений”, проте, якимось дивом до кімнати залетів голуб. Птах ніяк не хотів вступитися з квартири, і після кількох хвилин “гонінь” заліз під диван. А потім несподівано з’явився біля ліжка ювілярки: сидів, надувшись і заплющивши очі, і нікуди не поспішав.
— Голуб — то дуже стародавня погана прикмета, — ділиться із “Вікнами” Лідія Юрків. — Птах прилітає не вперше. Тамара Тарасівна якось раніше мені казала, що до неї прилітав голуб. Вона з ним говорила, потім — випустила. А потім якось чую — вона говорить сама до себе: “Ну чого ж ти не прилітаєш по мене — там такі молоді хлопці гинуть, а ти мене все не забираєш…”.
ЧОТИРИ ПО 100
День народження у Тамари Котової 6 червня, цьогоріч припало на суботу. Проте, вітали її у понеділок, 8 червня. Привітати ювілярку прийшла міська влада, колеги педагоги та — колишні учні. Її учениця, Лідія Іваницька каже: стала вчителем географії, як улюблена вчителька Тамара Тарасівна. І пригадує: у Тамари Котової на уроках панували тиша і дисципліна.
Традиційно з міського бюджету — грошова винагорода у розмірі 500 гривень. Від територіального центру обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян — продуктовий набір. Від депутата по виборчому округу — фрукти.
Освітяни вручили Тамарі Котовій почесну грамоту від Калуської міської ради та квіти. 100-річний педагог — непересічний випадок, адже, кажуть освітяни, вчитель — не та професія, яка сприяє довголіттю.
Загалом у Калуші четверо калушан переступили 100-річний поріг. Двом із них виповнилося 100 років, одній людині — 101 рік, а найстаршій калушанці пішов 103-ій рік.