Лев Глинка був засуджений до ув’язнення і провів на засланні сім років | Фото: Архів Лідії Іваницької Внучата племінниця Лева Глинки Лідія Іваницька — відомий у Калуші працівник культури. А Володимир Іваницький — відомий громадський діяч, учасник революції Гідності, член правління ГО “Спілка малого та середнього бізнесу “Альтернатива”. Знаний франкознавець і дослідник історії міста, Лідія Іваницька ще і бережно охороняє історію своєї родини. Вона вирішила поділитися з читачами ”Вікон” родинною історією.
Як і багатьом українцям за радянської влади, Левові Глинці в 1940-их роках довелося зазнати репресій тоталітарної держави. Відтак він був засуджений до ув’язнення і провів на засланні сім років. В той час як ця людина своїм життям свідчила любов до Господа та до людей, самому йому довелося зазнати чимало страждань.
Про Лева Глинку відомо, що він тісно співпрацював із митрополитом Андреєм Шептицьким. Хто він такий був, Лев Глинка, поза своєю келією? Про що навчає церковне право та чому саме він здобув прихильність видатного митрополита Шептицького?
Лев Глинка — великий сповідник віри, науковець, визнаний Греко-католицькою церквою. Він — автор трьох підручників із права: “Супружне право”, “Церковне вічеве право” та “Особове право”. Уся друкована продукція отця нараховує 1035 сторінок, 90% яких стосуються церковного права.
Цей факт говорить сам за себе. Крім безпосередньо наукової роботи, Лев Глинка був видатним педагогом. Він виховав цілу плеяду талановитих богословів. Послідовники Лева Глинки живуть та працюють у Італії, Канаді, США та інших країнах світу.
Учні отця Лева Глинки у Римі
— В Калуші старожили можуть пам’ятати отця Михайла Чернегу. Він правив службу у греко-католицькій церкві-каплиці на вулиці Долинській. Він — учень мого вуйка, навчався у Львові на його курсі, а потім зазнав переслідувань радянської влади, і жив на засланні, — пригадала послідовника Лева Глинки, ще одного видатного калушанина Лідія Іваницька.
Прихильність Андрея Шептицького Лев Глинка здобув ще маленьким хлопчиком, коли митрополит приїжджав у свою резиденцію у селі Підлюте неподалік Осмолоди. Батько Лева — Юрій, жив у Осмолоді і працював лісничим у лісах Андрея Шептицького.
— Коли маленького розумного Лева побачив митрополит Шептицький, він і допоміг йому закінчити Коломийську гімназію і вступити до Львівського таємного українського університету. Там вуйко одержав науковий ступінь доктора. Там і одружився. Дружина померла при пологах. Залишила сина Романа, — розповіла “Вікнам” Лідія Іваницька. — Вуйко Ромко жив у Вінніпегу. Він уже помер і там похований. Залишилися його сини. Є ще брат мами, який живе у Москві. Це наша родина, а я домоглася у 1994 році реабілітації вуйка Лева.
За якими ознаками митрополит Шептицький помітив у дитині майбутнього видатного богослова? Адже у родині лісника Юрія було четверо дітей. Можливо, допитливими очима, можливо, розумною розмовою, не по роках розвиненим інтелектом? Про це ми можемо тільки здогадуватися, читаючи стародруки, розглядаючи потемнілі від часу світлини та слухаючи спогади нащадків, яких залишилося не так багато.
— Я багато чула про вуйка. Наприклад, від своєї бабусі Ольги, його сестри. Ми жили у Брошневі, а ще коли мені було років вісім, бабця водила мене до лісу Шептицького в Осмолоді, я бачила капличку і хрест. Там похована наша прабабуся Анна. Але пам’ятаю самого вуйка лише тоді, коли він прийшов із в’язниці, — згадує Лідія Іваницька. — Мені тоді виповнилося п’ятнадцять, і мене вразила ця видатна людина. Скажімо, він дуже добре знав англійську мову. Мамин брат Богдан брав у нього уроки.
Після закінчення університету у 1924 році Лев Глинка студіював канонічне право у Римі. Звідти, очевидно, постійно підтримував зв’язок із митрополитом Андреєм Шептицьким. Листувався із ним. Деякі листи збереглися у сімейному архіві Іваницьких. Повернувшись з Риму, працював ректором Малої семінарії у Львові. У 1931 році став викладати канонічне право у Богословській академії у Львові. Викладати туди його покликав саме митрополит Андрей.
Отець Лев Глинка — в першому ряду
Лев Глинка досконало знав кілька європейських мов. Видавав статті і писав рецензії на церковні книги. Його ще двадцять років тому згадували колишні студенти Богословської академії у Львові. Наприклад, ось що професор Василь Януш розповів автору статті у Церковному журналі Михайлові Димиду. Ці спогади характеризують отця Глинку як людину надзвичайно сумлінну і навіть трохи педанта.
“Не вилетіла мені ще з пам’яти силюета о. д-ра Лева Глинки, середнього віку, лисавого, який викладав подружнє і вічеве право та був префектом Духовної Семінарії, мешкаючи на першому поверсі”, — пише він. — Його… скрипт був добре опрацьований, але його автор і викладач в одній особі, читав його без будь-яких відхилень, додатків, коментарів і т.п.” (Журнал з Церковного права №5-6 Видавництва католицького університету, стаття М. Димида “Каноніст Лев Глинка”, сторінка 15. — Авт.)
Одначе, як можна здогадатися із сфери зацікавлень отця Лева, цей вчений не обмежував свої інтереси виключно питаннями церковного канону. Цікавили його і нагальні суспільні проблеми, такі як подружжя, сім’я та навіть уникнення дітонародження і алкоголізм.
— Пригадую такий випадок. Коли моя бабця Ольга (сестра о. Лева) померла, моя мама знайшла лист, у якому митрополит Андрей писав до вуйка про те, як виховувати хлопчиків-семінаристів. Там були такі слова: “Умертвляти плоть, а виховувати дух”. Ця фраза досі живе у моєму серці, — розповіла пані Лідія.
Дружина отця Лева Глинки
Отець Лев Глинка прожив 67 років. Переслідування тоталітарного режиму підірвали його здоров’я. Адже у 1946 році військовий трибунал засудив його до 10 років позбавлення волі. У 1953 році, тобто тільки після смерті Йосифа Сталіна, він зміг знову вперше за багато років побачити рідні Карпати. У 60 років отець повернувся до своєї сестри Ольги, одруженої із Йосифом Полатайком, у село Брошнів. У Брошневі отець Глинка жив на вулиці Морозенка. Він і далі перебував під утисками влади.
Поводився скромно, вів побожне життя. Відправляв літургії вдома, давав приватні лекції з англійської мови. Лідія Іваницька пригадує, що за те, що вуйко вже із надщербленим здоров’ям попросив притулку у її дідуся Йосифа, якому самому довелося відбувати кару.
— У 1958 році мого дідуся Йосифа Полатайка ув’язнили на 12 років. Причиною назвали економічні злочини, а, насправді, його звинуватили в тому, що він прийняв вуйка до хати, — каже Лідія Іваницька.
Отець Лев Глинка помер 1 квітня 1960 року. Був похований як цивільна особа в Брошневі.
Зберігати пам’ять про своїх рідних — запорука гармонійного спілкування з майбутніми поколіннями. Лідія Романівна Іваницька, сама бабуся і прабабуся, ретельно зберігає для своїх нащадків кожну його світлину, хоче довідатися про славного родича ще більше. Якою була його співпраця із митрополитом Шептицьким? Пані Лідія вивчає спадщину видатного митрополита, читає своїм онукам його послання до молоді (“До української молоді”, Львів, 1939 рік).
— Я щовечора читаю молитву із цього молитовника, — показує книжечку. І продовжує розповідати про вуйка Лева. — Я завжди знала, що мій вуйко — це людина, яка гідна пошани і визнання, а ще коли до мене приїхав професор зі Львова, то зрозуміла, що маю велику честь походити із його роду. Вся наша родина гордилася і гордиться ним.
У 2007 році на могилу вуйка у селі Брошневі приїхав отець зі Львова — Михайло Димид. Він і надрукував у виданні Українського католицького університету, що у Львові, статтю про нього. Її дбайливо зберігає у сімейному архіві пані Лідія. До речі, у Калуші живе і ще одна родичка Лева Глинки — Орися Ковтун, сестра Лідії Іваницької.
Лев Глинка в горах
— Отець Димид був у мене в Калуші. Він назвався послідовником мого вуйка Лева, — каже пані Лідія.
Згадка про видатного богослова, послідовника Андрея Шептицького Лева Глинку — не випадкова. Адже цього року виповнилося 55 років із дня смерті цього славного українського каноніста. Крім того, у червні 2015 року учні Калуської гімназії вивчали історію Лева Глинки та Андрея Шептицького під керівництвом учителя історії Ярослава Бахматюка.
— Гімназисти вивчали історію по цих матеріалах, — перебирає старі світлини Лідія Іваницька. — Щойно повернули мені, — гортає папери Лева Глинки. Тут — його диплом, отриманий у Речі Посполитій 3 липня 1928 року. — Вони більше концентрувалися на діяльності митрополита Шептицького. До речі, у вуйка Лева було привітання із закінченням навчання, скріплене печаткою особисто митрополита. Але на жаль, воно втрачене: взяли покористуватися і мені його не повернули.
— У Львові незабаром виходить Енциклопедія видатних людей України. Туди будуть внесені дані про мого вуйка, — сподівається Лідія Іваницька.
