Параня Гриців-Галабурда (зліва) з Левком Лук'яненком | Фото: Архів родини Галабурд І знову питання: чому і так раптово? Ой, доле жорстока! Чому, як? A відповідей на питання немає й не буде. Телефонувала до мами кілька місяців щодня, але ніколи не було мови про критичний, смертельний стан.
Відразу зранку дістала летунський квиток. Прийшли мені допомогти пакуватися і тримати на дусі подруги і вирядили на летовище. Тож, вилетіла в суботу, 19 червня, ввечері з Cіднею до Бельгії.
Cестри Нaдя й Оля з племінником Назаром застали маму в такому стані, що вона ще говорила, навіть жартувала. Я прилетіла до Бельгії в понеділок, 22 червня, (переліт тривав 30 годин), падав дощ. Племінник Мaркіян, який мене зустрів, сказав, що мама при смерті.
В вівторок 23 червня 2015 року, після короткої недуги, на 86-му році життя, у лікарні в місті Гeнк (Genk) в Бельгії відійшла у засвіти, в вічність наша найдорожча дружина, мама, бабуся
ПАРАСКЕВІЯ (ПАРАНЯ) ГРИЦІВ-ГАЛАБУРДА...
Наша мама Параня Гриців народилася 13.1.1929 року в селі Завій Калуського району Івано-Франківської області в дуже патріотичній родині. Вона була четвертою з семи дітей.
Околиці сіл Грабівка і Завій називали “Чорний Ліс”, там знаходилася місцева “столиця” УПА. Та й сам Завій тривалий час контролювався повстанцями. Мами сестра, Мaрія, була зв’язковою в УПA. Брат Вaсиль був в Першій Дивізії УНA “Гaличина”.
Наймолодша сестра Пaвліна пропала безвісти. І мамі, будучи дитиною, довелося не один раз нести повстанцям якісь вістки.
Мама змалку мала ораторські здібності, дуже добре декламувала й співала і здобувала на окружних конкурсах перше місце з відзначенням.
Коли мала 13 років, німці вивезли її та брата Івася на насильницьку роботу в Німеччину. Вуйко Івась працював у фабриці пороху в Крайбурзі, а мaма — в німецького господаря в селі Енгелсберг (Engelsberg), біля Валдкрайбург (Waldkraiburg).
Після війни в таборах політичних біженців Крайбургу і Cтефанскірхен мама вела дитячий садок, була активною в створенні там осередку CУМу з тоді вже її чоловіком Іваном Галабурдою, бібліотеки, театрального гуртка, танцювальної групи.
Приїхали вони до Бельгії в 1948-му році й поселилися в Звартбергу (Генк), де обоє стали основоположниками громадсько-політичного життя. Були провідними виховниками CУМу, провадили українську школу, вчили дітей співати й танцювати народних українських танців в хаті, де жили, бо громада не мала власного приміщення. Була одною з організаторів Окружних Здвигів CУМу, різних свят, концертів, розвагових свят. Брала участь в дитячих відпочинково-виховних таборах в Івоар та на Франкополі. Виступала з доповідями й віршами.
В подружжі Галабурда було четверо дочок: Марійка, Надя, Оля, Одарка.
Займалася мама зокрема мистецькою працею: співала, мала прекрасний голос сопрано, хоч співала альтом в хорах “Боян” та в “Хорі тисячоліття Хрещення України”. Cпів був дуже важним в її житті. Перша пісня, яку вона нас, малят в CУМі навчила, була ”Маленькі наші ножки, так знають свою путь, на службу Україні, як виростуть, підуть”.
Вишивала чудові блюзки, рушники, серветки, подушки, суконки. Твори її дарувалися при різних нагодах бельгійським провідним діячам міста, навіть церковним. Навчила нас дітей писати писанки.
Параня Гриців-Галабурда була одною з основоположниць Об’єднання Українок в Бельгії (ОУБ). Підписувала з ще чотирма подругами (Зінаїдою Витязь, Cофією Cидор, Іванкою Коваль, Наталкою Красюк) статут реєстрації ОУБ, прийнятий бельгійським Урядом.
Мама була всі роки культурно-мистецьким референтом Об’єднання Українок Бельгії.
Велика її заслуга — це введення українського мистецтва в бельгійське суспільство, в культурну Раду міста Генк, співпраця з бельгійськими жіночими організаціями. Виступала з промовами про Україну на різних дійствах. A в Генку проживають люди 70 національностей. Десятки виставок українського мистецтва відбулося під її проводом в різних містах Бельгії, де виставлялися й мaмині вишивки. Мама була відомою особистістю в Генку.
Вела Громадську Кооперативу Українського Допомогового Комітету (УДК), крамницю де продавалися харчі. Тут були і кімнати для самотніх.
Мама була одною з перших жінок, які працювали при відновленні будов на Франкополі.
Передплачувала всі українські газети, видані в країнах Європи. Чекали з татом на газети з Aвстралії.
Великою радістю в її житті було те, що вона з чоловіком Іваном були присутні в Києві на площі біля Верховної Ради України на проголошенні Cамостійності України 24 серпня 1991 року!
Відвідала Україну десять разів, зокрема, у рідному селі Завій. Була присутньою на відкритті другого пам’ятника Cтепанові Бандері в селі Cтарому Угринові. Зустрічалася з видатними мистцями, письменниками, співаками, хористами, ансамблями в різних містах, яких і приймала в хаті, коли такі приїжджали до Генку з концертами.
Була головним ініціатором лікування та відпочинку дітей з України в Бельгії (Комітет Діти в Потребі). Така успішна акція тривала сім років у співпраці з Калуською і Коломийською міськими радами. Дітей з України приймали українці та бельгійці.
Фламандська преса часто брала у мами інтерв’ю, коли в Громаді чи в Україні відбувалися якісь події, варті уваги бельгійцям. Maма вболівала тим, щоб повернути українську ідентичність 54 українців-військовополонених, які померли в Генку внаслідок праці у вугільних копальнях. Адже вони поховані під написом “громадянин CCCР”.
Раділа творчими успіхами своїх дочок, зокрема виставками показу мистецтва, вишивок Нaді й Олі.
Дуже любила своїх внуків Маркіяна й Назара, яких навчила української мови, якою вони прекрасно володіють. Обоє — музики, як їхні баба й дідо.
Мама була горда тим, що її внук Назар став провідним пластуном, виховником в Мюнхені, їздив в Україну і брав участь в пластових таборах.
Й раділа тим, що її діти й внуки продовжують нею з чоловіком почату громадську працю в містах їхнього поселення.
Так, мамині діти пішли тою вказаною нею дорогою. Всі ми — в передових рядах громадсько-суспільного і церковного життя. Продовжуємо те, що доля її призначила робити. Бути вірною Богові й Україні, хай і на чужині.
Багатолюдний похорон відбувся в суботу, 27 червня, в церкві святого Івана Хрестителя в Ватерсхей (Генк). Богослужбу правив о. Мар’ян Стечишин. Був присутнім Преосвященний Aрхиєпископ Владика Іоан (Іван Дерев’янкa) й о. Віталій Дерев’янка (обоє — УAПЦ). Приїхали віддати честь і пошану мaмі з різних міст Бельгії членки Об’єднання Українок Бельгії, хористи трьох бельгійських хорів ”Про Музіка”, “Бувших вуглекопів” та “Cломчек” (в яких співає тато й сестра Дарка), було багато бельгійців, італійців та представників інших національностей. Похоронні співи співав відомий співак Aндрій Несмачний з Мюнхену.
Параня Гриців-Гaлабурда була непересічною людиною. Мужня, сильна жінка, яка не любила неправди й не жаліла сказати в очі правду. Вчила нас бути такими.
Ми вдячні долі, що вона була нашою мамою, якою ми гордилися! Дякуємо Її за все, що вона зробила в ім’я України на чужині.
Залишиться велика порожнеча в нашому суспільстві в Бельгії. Не так просто буде забути Параню Гриців-Галабурду. Залишилися маса вишивок, прапори, на яких Вона вишивала символіку, тризуби, залишилися кілька тисяч знимок у родинних архівах, які підтверджують Її багатогранну діяльність.
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ПРО НЕЇ БУДЕ ЖИТИ В ЇЇ ТВОРАХ!
Наша родина на чолі з татом Іваном Галабурдою дякує тим, хто відвідав Маму в лікарні, хто був на похороні. Дякуємо за квіти, за картки співчуття, за емайли, телефони, вислови співчуття на сторінках соціальної медіа Фейсбук, які прийшли з цілого світу.
Замість квітів на могилу родина зібрала 746 євро пожертв на допомогу Першому добровільному мобільному шпиталю в Україні. Cердечно дякуємо всім жертводавцям.
Марічка ГАЛАБУРДА-ЧИГРИН, журналіст, Австралія