Черемош-фест зібрав тих, хто любить гори і вболіває за екологію | Фото: зі сторінки Черемош-фест/Вконтакте Верхній Ясенів — невелике гуцульське село, розташоване на відстані 12 км від районного центру Верховина, в долині річки Чорний Черемош. Засноване 1686 року.
У Верхньому Ясеневі немає адресних номерів і газу. Однак, місцеві цим, схоже, не журяться. Селяни обігрівають свої домівки дровами, готують їжу на електричних плитах та користуються газовими балонами. До фестивалів місцевим не звикати, адже, щороку тут проводиться «Полонинське літо». Цьогоріч через війну святкування відмінили. А вже підготовлений «плацдарм» використали для «Черемош-фесту».
Минулого року «Черемош-фест» проводили у Криворівні. Перенесення фестивалю організатори пояснили втіленням еко-ідеї, яка полягає у тому, щоб добитися надання Білому Черемошу статусу гідрологічного заказника. Це, у свою чергу, потрібне, щоб не допустити будівництва міні-ГЕС на річці. Сам фестиваль став способом привернення уваги до проблем ріки, а його учасники — засобом для втілення ідеї.
Локація фестивалю — урочище Запідок. Асфальтованою вузькою дорогою потрібно було піднятися на гору, де по один бік на полонині розкинулися невеличкі дерев’яні будиночки, а по інший — приватна забудова.
Фото Оксана Пілянська
Невеликі хатки, каже місцевий мешканець Ярослав, збудували кілька років тому: для проведення «Полонинського літа» кожна сільська рада мала встановити свій «намет», з якого потім — торгували. Приватна забудова, власне, стала причиною багаторічної боротьби мешканців села із «зальотними». Адже, каже Ярослав, на полонині не тільки звели приватний будинок, але й намагалися приватизувати решту території. Громада свої землі відстояла, а тепер оформила документи, за якими на ласому шматку землі упродовж 49-ти років — громадське пасовище. Ярослав переконує: у селі «не прийнято» торгувати землею, бо вона — від Бога.
«Вікна» розкинули намет на подвір’ї місцевої бабці Василини. А вже згодом з’ясувалося, що вона — кума відомого мольфара Нечая. Він, розповіла старенька, був напівхристиянином, напівязичником. Передбачив свою насильницьку смерть на велике свято. Вбили мольфара Нечая на свято Положення Чесної ризи Пресвятої Богородиці, яке відзначають 15 липня. Саме баба Василина вказала вбивці дорогу до хати мольфара, який жив неподалік. Каже: про діда питав не один, тож, припустити щось лихе — не могла.
Львів’янин Павло, за версіями селян, зарізав мольфара буцімто через те, що він колись не вилікував його брата-«афганця». Хоча офіційна версія говорить, що вбивство сталося «на релігійному грунті». Нечай не залишив після себе учнів: не передав ні свою могутню силу, ні вміння виготовляти дримби. Адже, мольфар був ще й керівником ансамблю дримбарів «Струни Черемошу». Із ним ансамбль об’їздив чимало світу. «Струни Черемоша» існують й досі. Баба Василина — його учасниця.
НАМЕТИ Й ОХОРОНА
Квиток на фестиваль коштував 149 гривень на три дні — якщо замовляти його заздалегідь. На місці квитки були дорожчі на третину. Можна було «купити» лише один день фестивалю — за 95 гривень. Останній день був найдешевшим — лише 50 гривень.
Найскладніше у фестивалі була дорога. З Калуша — майже п’ять годин по спеці. Хоча, саме з «калуського» напрямку (з боку Ворохти. — Авт.) дороги були у кращому стані. Куди менше пощастило тим, хто добирався з боку Косова. Проте, були й інші варіанти, як добратися до фестивалю: організатори пропонували трансферти — з великих міст безпосередньо до місця локації. Далека і складна дорога, ситуація у країні — невідомо, який чинник став вирішальним, проте, фестиваль був не надто багатолюдним. Можливо, й організатори були готові до такого розвитку подій. Вони зазначали, що не можуть перенести фестиваль із берегів Черемошу, бо тоді еко-складова фестивалю втратить зміст.
— Значна віддаль локації відсіює зайвих людей — приїжджають ті, з якими є про що поговорити біля вогнища. Особисто для нас є критерієм те, що зранку після проведення концерт під ногами майже немає сміття, — зазначали організатори.
Сам фестиваль містив дві локації: основна — де розташувалися народні митці зі своїми виробами, проводилися різноманітні майстер-класи виступали гурти, та — наметове містечко. Ще напередодні фестивалю організатори готували місце для розташування наметів. З проживаючих справлялася плата — 20 гривень з намету за добу. Наметове містечко розкинулося на відстані 1-2 км від місця проведення фестивалю. Це — мінус, який спричинив критичні коментарі як на місці, так і в соціальних мережах. Народ сходився на думці, що йти від наметів — далеко, ще й під гору. автомобіль залишати десь за межами містечка страшно, як і речі без тривалого нагляду у самому містечку. До мінусів організації додавали відсутність питної води біля сцени та доброго освітлення.
Окрема тема — охорона фестивалю. Щодо неї враження двоякі: з одного боку, охоронці добросовісно ставилися до своїх обов’язків, затримували «зайців», які намагалися прошмигнути обхідними стежками та навіть пильнували за чистотою, змушуючи курців кидати недопалки до смітників. З іншого — демонстрували подвійні стандарти. Так, коли «Вікна» піднімалися вгору, повз на значній швидкості шмигнув автомобіль, змушуючи людей буквально «розтікатися» з-під коліс. Згодом відомий еколог Петро Тєстов у своєму Facebook також згадав про автомобіль Mazda, який пропустила охорона. Хоча до сцени, яка знаходилася на горі, усі йшли пішки — окрім музикантів, які везли апаратуру.
МУЗИКА І ГОРИ
Попри всі прорахунки, учасники зійшлися на думці, що фестиваль був цікавим, драйвовим і пізнавальним. Тим паче, що етнофестивалів у літній програмі — не густо.
Що було цікавого? Крім, власне, самої атмосфери та сонячних верховинських гір, — музика. Мабуть, пік музичного «навантаження» припав на п’ятницю, коли виступали гурти «Фліт», «Механічний апельсин», «Джалапіта», «Гуцули», «Сни Дріади», «РоСол», «Гуцул Каліпсо».
Субота, зрештою, була не менш дратвовою: публіку «запалювали» Zapaska, Віктор Янцо та Rock-H, Pushkin! Klezmer Band, «Петровичі», Петрос. «Гвіздком» суботнього вечора був український етно-рок-гурт «Вій», який довго налаштовував апаратуру, проте, потім «з горою» компенсував це. «Вій» запалював та імпровізував. А наступного дня соліст гурту Дмитро Добрий-Вечір відвідав наметове містечко.
На неділю вечірньої програми передбачено не було: до обіду — музичний набуток з капелою Миколи Ілюка (Верховина), виступ народного гуцульського театру ім. Гната Хоткевича з с. Краснопілля .Поверх того — лекція по історії театру на Гуцульщині від режисера Володимира Сінітовича.
АВТЕНТИКА І “КИТАЙ”
На території фестивалю дозволяли торгувати лише автентичним майстрам. Лотки із «китайським ширвжитком» розташувалися поза територією «Черемош-фесту».
— Другий день смакую каву з вашого горнятка, — до майстра Юрка зі Львова підходить молода дівчина.
У Юрка — ексклюзивний керамічний посуд, який він виготовляє за давньою технологією. — Так робили ацтеки, майя, трипільці, — запевнив він «Вікна».
Глиняний посуд майстер виготовляє на гончарному крузі. Потім — випалює у печі при температурі у понад 1000 градусів. Після цього покриває поливою. Частина горнят у Юрка — без поливи. Вони — вимочені у молоці високої жирності — щоб «тримали» рідину. І ще раз — «запечені». Кераміка, каже майстер, пориста, тому мити такий посуд із засобами для миття посуду — небезпечно, адже, мікрочасточки «хімії» забиваються у пори, і потрапляють у їжу чи напої.
На фестивалі майстри не тільки торгували виробами, але й ділилися знаннями. Учасників фестивалю вчили, як робити глиняний посуд, виготовляти мило, ткати ліжники, співати колисанки.
Виявляється, корисне для шкіри натуральне мило робити не важко, хоча й марудно. Поруч із майстрами — «метровий» брусок мила, яке, після застигання, розріжуть на менші шматки. Його виготовили учасники фестивалю під час майстер-класу. Мило, розповідає Назар Вань, виготовляють із соди та різноманітних олій і жирів. Майстер вже кілька років займається виготовленням та продажем екокосметики, хоча за спеціальністю — журналіст.
На фестивалі виготовляли медове мило. Спочатку на водяній бані розплавляють жири — від найбільш тугоплавких до тих, яким для плавлення потрібна менша температура. Після змішування всіх жирів, суміш доводять до температури 40 градусів і додають соду. Помішування має бути дуже інтенсивним — інакше мило розшарується. Якщо робити це вручну, мішати потрібно не менше 10-ти годин. Спеціальним міксером можна впоратися за 10 хвилин. Упродовж приблизно двох годин мило варять на водяній бані, постійно помішуючи. Потім — заливають у форми і залишають остивати. У такому милі немає лаурисульфатнатрію, синтетичних ароматизаторів чи машинної оливи. Собівартість 100-грамового бруска мила — 20 гривень.
— Дівчата, ходіть до нас на колисанки, — поки слухаємо лекцію з виготовлення косметики, до себе вже кличе Яніна.
Навколо неї збираються жінки із дітьми, а вона роздає олівці та листки і пропонує малювати «що на голову збреде», доки вона буде співати. Згодом за цими малюнками вона визначає емоційний стан людини.
Яніна починає співати колисанки. Голос грудний, якось непомітно заспокоює — хочеться слухати ще і ще. Паралельно зі співом Яніна ділиться знаннями. Каже: колисанки не тільки заколисують дитину, але й оздоровлюють, несуть потужний енергетичний заряд. Звук материного голосу, як резонатор, діє на увесь організм дитини, який ще з утроби налаштований на його сприйняття. У колисанках матері часто звертаються до вищих сил, тому можуть навіть закласти долю дитини.
ІДЕЇ ФЕСТИВАЛЮ
Крім занять на місці, учасникам пропонували і тематичні пізнавальні поїздки. Для популяризації ідеї фестивалю — поїздка вздовж берегів Білого Черемошу, який ще не має статусу гідрологічного заказника.
Фото зі сторінки Черемош-фест/Facebook
Для тих, кого вабить смачна гуцульська кухня, — поїздка на полонину Кринта, де можна було не тільки спробувати гуцульської бринзи, вурди, але й ознайомитися із процесом їх виготовлення.
У неділю організатори планували загатити Черемош своїми тілами, щоб довести: зупинити річку неможливо — ні тілами, ні міні-ГЕСами. Щоправда, чи втілили цю ідею у життя, «Вікна» так і не довідалися, бо почався дощ. А у Карпатах дощ буває надовго…