Стафанію Сербін (друга справа) записками попереджали про небезпеку | Фото: З архіву Любомира Гуда Стефанія Миколаївна Сербін народилася в Калуші 23 грудня 1907 року в родині Пелеханів. 16-річною дівчиною вийшла заміж. Її мама, Текля Зборовська, була двічі заміжньою: один раз із калушанином Миколою Пелеханом, вдруге — з німцем за походженням Йоганом Кватенбергом.
Любомир Гуд — онук Стефанії, розповідає про свою бабцю, яка його виховала.
Вона була велика газдиня. Мала чотири класи освіти у польській школі. Але бачила — тільки в окулярах. Завжди казала: “Де це мої очі?”
Любомир Гуд показує “Вікнам” світлину, на якій родина Сербінів знята у 1917 році. Четверо дітей : Марія, Стефа, Розалія і Івась, з мамою Теклею. Всі дівчата мають довге розпущене волосся, вбрані не в народний, а в міщанський одяг.
Любомир Гуд твердить: добрі люди залишали бабусі записки із попередженнями про можливу небезпеку під хрестом на куті господи
Це були потужні господарі. Мали кілька гектарів землі, а ще ліс і сіножаті, де зараз кар’єр. В господі була хата, стайня, стодола, тримали корів, волів і коней. Коли у Калуші організували колгосп, залишилася господарям одна коза.
Саме Стефанія Сербін була першою головою колгоспу у Калуші.
Любомир каже, що бабці не раз доводилося тоді ховатися у кукурудзі від “бандерівців”. За його словами, то не були справжні бандерівці, які не чинили би лиха своїм. Натомість, енкаведисти підбурювали чужих людей, щоб наводили страх на калушан.
— У колгосп пішли усі. А що було робити? Або колгосп, або Караганда, Воркута, — каже Любомир. — Чоловіка бабусі Стефи дуже покалічили — пошматували лезом бритви язик. Потім він погано міг говорити, хоч завдяки лікуванню вдалося частково повернув мову.
Що саме сталося із чоловіком Стефанії Сербін і хто це вчинив, можна здогадуватися. Очевидно одне: жити головам новоутвореного колгоспу було несолодко.
— А бабусі Стефі не раз доводилося отримувати записки: “Стефа, не ночуй”. Їх залишали під хрестом на куті господи. Тоді бабуся йшла вдалину городу і ховалася в кукурудзі, — згадує Любомир Гуд.
Будинок, у якому зараз проживає Любомир Гуд, збудований у 1932 році. За словами калушанина, у цьому будинку особлива історія. Це останнє, що ще залишилося від колгоспу імені Жданова. Саме в цьому будинку проживала Сербін Стефанія Миколаївна
Любомир Гуд тримає козу і кицьку. Готує їсти на електричній плитці
Тож, пробула на своїй посаді Стефанія недовго. Точної дати Любомир не пам’ятає, але каже, що керувала вона колгоспом не більше двох років. Після того ще прожила у Калуші понад 45 років. Виховувала дітей та онуків. Сусіди запам’ятали Стефанію Миколаївну та її доньку Терезу Гуд як жінок, які чудово готували та добре шили. На швейній машинці “Зінгер” полагодити могли будь-яку річ.
Померла Стефанія Сербін 1 вересня 1994 року — 21 рік тому. Її фотографії та інші речі Любомир Гуд зберігає у себе.
— Чому ми не пам’ятаємо нічого про себе? Так комусь вигідно, — розмірковує Любомир. — Я ще не раз розповідав калуським краєзнавцям історію своєї родини. Наприклад, Микола Когут включив історії другого чоловіка прабабусі Теклі Карла Кватемберга у свою книгу про калуський футбол… Але переважна більшість калушан не знають, вздовж якої вулиці ходять. Наприклад, залізниця. Колись було її дві гілки, одна — в районі нинішньої “церкви Мороза”.
Це була технічна залізниця, яка сполучала вокзал із шахтами. Але існувала станція в районі, де люди могли сісти у пасажирський вагон.
— Так бабуся Стефа їздила у Кропивник на фестини, — пригадує Любомир. — Вона прожила доволі довго, 87 років.
Чоловік живе у колишній хаті своїх родичів на проспекті Лесі Українки навпроти райвузла поштового зв’язку. Але будинок призначено до знесення. На грошову компенсацію Любомир не претендував. Погодився перебратися у пусту хату в Підгірках, в районі музею садиби Івана Франка.