Вибори 2006 року у Калуші: Сушко і підкова, Насалик і «Сила громади»

Вибори у 2006 році були непередбачуваними і драйвовими. На міського голову Калуша балотувалося майже втричі більше кандидатів, ніж у 2002 році. А у міській раді по виборах ніяк не могли утворити коаліцію. Єдине за всі наступні вибори фахове соціологічне дослідження політичних уподобань виборців, «повалення» «рухівської» влади у місті та найбільш гучні афери — «Вікна» «ходили» у минуле.
Переглядів: 917
У 2006 році програми кандидатів на посаду міського голови Калуша будувалися, здебільшого, на критиці діючого міського го

У 2006 році одночасно відбувалися вибори до Верховної, обласної, міської та районної рад, а також вибори міських та сільських голів. Вже події наступного року «розвели» вибори у часі: так, у 2007 році відбулися позачергові вибори до Верховної Ради, а у 2010 році — вибори Президента (у лютому) та місцеві (у жовтні).

У 2006 році вибори відбувалися суто за партійними списками. Міську та районну територіальні виборчі комісії створювали рішенням сесій, а формували — методом жеребкування. До речі, зміни до виборчого законодавства застали учасників виборів посеред переправи — коли ТВК вже були створені. Тому довелося включати реверс. Родзинкою стало те, що голову, заступника та секретаря комісії мали обрати шляхом жеребкування, а не голосування, як раніше.

У Калуші конкуренція за місце у ТВК була жорсткішою, ніж у районі. Адже, на 15 максимально можливих «місць» претендували представники 20 осередків політичних партій. Жереб зіграв злий жарт із фаворитами виборчих перегонів: міські організації ВО «Батьківщина», «Народний Союз «Наша Україна» та НРУ не мали своїх представників у комісіях. Міську ТВК очолила представниця УРП «Собор», вчитель початкових класів ЗОШ №3 Наталія Кайдан.

На Калущині на 15 місць претендували 16 представників партійних осередків.

Очолив районну ТВК представник від УНП Іван Буркало. Але вже приблизно за місяць склав повноваження. Офіційно свій вчинок не пояснив. Але, швидше за все, далася взнаки жорстка конкуренція, яка точилася між представниками «НУ» та УНП. За жеребкуванням, після Іван Буркала очолити районну ТВК мав представник від НСНУ (а нині заступник голови Калуської райради. — Авт.) Сергій Твардовський, проте, він — відмовився. Офіційна мотивація — відсутність довіри у депкорпусу (депутати райради за його кандидатуру на голову під час першого формування комісії — не проголосували. — Авт.). Головою комісії стала представник від НРУ Ольга Лесюк — власне, вона була «першим» очільником ТВК до змін у законодавстві.

Щодо списків виборців, то у Калуському районі справи виглядали краще, ніж у місті. Проблеми зі списками були просто поодинокими випадками, тоді як у місті до реєстру виборців були занесені люди, які давно померли, неіснуючі квартири та цілі будинки. Річ у тім, що у районі сільські голови спростили собі життя і взяли списки з попередніх виборів. Проте це вийшло на краще, бо ці списки були добре „почищені” після трьох турів президентських виборів. А в місті взяли за основу інформацію з паспортного столу, тому мали у списках людей, які померли 10-20 років тому.

У 2006 році районний виборець був суттєво активнішим, ніж міський: на Калущині участь у голосуванні взяли понад 80% виборців, у місті — 65%. Під час голосування ні районна, ні міська ТВК суттєвих порушень не зафіксували.

МІСЬКИЙ ГОЛОВА: БАЖАЮЧИХ МАЙЖЕ ДВА ДЕСЯТКИ

Кількість бажаючих стати міським головою Калуша у 2006 році зашкалила — 18 кандидатів проти семи на виборах 2002 року. При цьому троє з них — Іван Климишин, Ігор Дмитрів і діючий міський голова Роман Сушко (усі троє у 2006 році балотувалися самовисуненням. — Авт.) балотувалися другий раз поспіль.

Серед фаворитів виборів — Ігор Очкур, Олег Романишин, Роман Сушко, Олександр Челядин, Наталія Бабій. До останнього ніхто не сприймав всерйоз інформацію про те, що буде балотуватися народний депутат Ігор Насалик.

Така велику кількість бажаючих стати міським головою Калуша можна пояснити послабленням позицій діючої міської влади та міського голови Романа Сушка. Тих виборів виборчі компанії кандидатів на мера будувалися, здебільшого, на критиці діючої влади. Навіть Олександр Челядин, який на той момент був начальником управління освіти міської ради, дозволяв собі критикувати «шефа».

У 2006 році Блок «Наша Україна» мав сильні позиції. Газову угоду із «Газпромом», яку підписав уряд Юлії Тимошенко, вважали кабальною для України, тож, політичні сили здобували собі рейтинг на критиці лідерки БЮТу.

Рейтинг «Нашої України» «манив» і діючого голову Романа Сушка — затятого «рухівця», який розумів: тільки сильний бренд може допомогти йому зберегти владу. За неофіційною інформацією, Роман Сушко намагався заручитися підтримкою БЮТу, а коли йому це не вдалося, доклав чимало зусиль, щоб стати кандидатом від «Нашої України».

Власне, це стало однією із найбільших виборчих афер. Тоді на обласному рівні до Блоку «Нашої України» увійшли НСНУ, ПППУ, ХДС та НРУ. На міському рівні НРУ — не блокувався. Більше того: намагався перехопити у «Нашої України» першість та висував просто нереальні умови: 40% місць у прохідній частині списку до міської ради та Роман Сушко — у якості кандидата на мера від об’єднаного блоку. Це при тому, що у блоці розглядали кандидатами Наталію Бабій та Ігоря Очкура. Зрештою, саме Очкур став висуванцем від «НУ». А Роман Сушко, хоч і отримав підтримку від НРУ, пішов на вибори самовисуванцем, покладаючись більше на особистий рейтинг, ніж на «рухівський».

Коли стало остаточно зрозуміло, що Сушко — повз підкову пролетів (підкова — логотип «Нашої України. — Авт.), у Калуші спробували маніпулювати виборцями. Так, голова обласної організації Блоку «Наша Україна» Зіновій Шкутяк зробив заяву про підтримку Блоком на вибори міського голови Романа Сушка. Така відверта маніпуляція, зрештою, діючому голові не допомогла. Як — і зосереджений у руках адміресурс. Роман Сушко за результатами виборів поступився Ігореві Насалику, Ігореві Очкуру та Олегові Романишину та посів четверте місце — приблизно такий же результат отримав і його підлеглий Олександр Челядин.

Роман Сушко обіймав посаду міського голови Калуша з 1990 до 1998 року і з 2002 до 2006 року. На його адресу лунало чимало звинувачень у корупції, хоча офіційних підтверджень цьому не було. Зрештою, навіть за результатами земельного аудиту, який замовив уже новий міський голова Ігор Насалик, жодних кримінальних чи хоча б публічних справ — не було. 

Переможцем виборів міського голови у 2006 році став Ігор Насалик — цілком несподівано навіть для себе. Народний депутат «просував» партію екологічного порятунку «ЕКО+25», завдяки якій мав намір втретє «зайти» до Верховної Ради. Стати міським головою Калуша не планував.

Більше того: штаби кандидатів очікували, що головна боротьба вестиметься між представниками БЮТу та «Нашої України». У цьому сенсі перемога Ігоря Насалика багатьох здивувала. Результати виборів міського голови конкуренти Ігоря Насалика намагалися оскаржити, посилаючись на помилки у підрахунку голосів та некоректне ведення виборчої кампанії. Однак, у ТВК звинувачення — відкинули. 

Виборчої кампанії в Ігоря Насалика практично не було. Із трьох-чотирьох політичних публікацій тільки одна стосувалася його особисто. Інші — розкрутки партії. «ЕКО+25» не зайшла навіть до міської ради, не добравши буквально мізер. Зате Ігор Насалик вдвічі обігнав свого найближчого конкурента Ігоря Очкура. Це — великий дисонанс порівняно із 2010 роком, коли Ігор Насалик «завів» у міську раду свою більшість від УП.

Коли одна частина політичних конкурентів вважала, що в Ігоря Насалика шансів обмаль, інша — серйозно хвилювалася.

Так, у «Нашій Україні» замовили соцопитування, яке засвідчило: Ігор Насалик без жодних зусиль виграє вибори. Дослідження замовили у рамках визначення єдиного кандидата з-поміж трьох, адже, Ігор Очкур, Олег Романишин та Олександр Челядин підписали відповідний Меморандум. Очкур замовив фахове соцопитування, а Челядин та Романишин провели його «силами власних штабів». У результаті кожен представив свої результати. Домовитися про «єдиного» не вдалося. 

До речі, сам факт професійного дослідження — винятковий. Після цього інформації про фаховий моніторинг думки калушан не було. 
Уже після виборів конкуренти влаштували Ігореві Насалика невеличку «капость»: чимало калушан після того, як заповнили анкети, які поширювали активісти „ЕКО+25”, отримали свідоцтва про занесення їх у Реєстр бажаючих отримати 25-відсоткову екологічну доплату. По виборах на місцевому радіо прозвучало оголошення про нібито перереєстрацію отриманих свідоцтв. У центрі Калуша зібралися десятки калушан, поставивши «ЕКО+25%» у незручне становище.

Щоб зрозуміти успіх Насалика, варто згадати, що до виборів у 2006 році він двічі ставав народним депутатом по Калуському виборчому округу (входили Калуш, Калуський, Рогатинський і частина Тисменицького районів. — Авт.). Вперше — у 1998 році Насалик йшов від виборчого блоку «Партія праці та Ліберальна партія РАЗОМ» і вдвічі обігнав найближчого конкурента.

У 2002 році Ігор Насалик балотувався від «Блоку Віктора Ющенка «Наша Україна», здобувши найвищий результат в області за рівнем довіри виборців. А найближчого конкурента — випередив у понад 12 разів.

Балотуючусь, Ігор Насалик, подейкують, не гребував і «гречкою». І, незважаючи на те, що до 2006 року п’ять разів встиг змінити політичні вподобання, на думку виборців це не вплинуло. Зрештою, така ж ситуація повторилася і в 2014 році, коли навіть співпраця із кандидатом від Партії регіонів істотно не вплинула на рейтинг кандидата до ВР Ігоря Насалика. 

Олег Романишин — кандидат від БЮТ із бізнес-середовища. Міський БЮТ «приручив» фінансовими вливаннями. Як стверджував сам, ще у 2001 році запропонував «опозиції моральну і фінансову підтримку як свідомий громадянин».

На виборах набрав трохи менше, ніж Ігор Очкур. Проте — зайшов у міську раду як депутат. Якийсь час опонував міському голові Ігореві Насалику, поки той не «з’їв» Романишина через бізнес. По закінченні каденції міської ради Олег Романишин повністю «випав» із політичної карти Калуша.

Ще один фаворит виборів — Наталія Бабій, яку на вибори підтримала Партія зелених і Партія промисловців та підприємців. Діючий депутат міської ради, Наталія Бабій була в опозиції до міського голови Романа Сушка. По виборах пішла у владну команду Ігоря Насалика.

Загалом, за результатами виборів, Ігор Очкур та Олександр Челядин увійшли до владної команди Ігоря Насалика. Наталія Бабій стала керуючою справами. Уже невдовзі Ігор Очкур покинув команду. Інші учасники виборів 2006 року — досі в «упряжці» Ігоря Насалика.

Вочевидь, нереалізовані з 2006 року мерські амбіції зараз можуть вивести на перегони за крісло міського голови Олександра Челядина. І вже заявив про свою участь у виборах Ігор Очкур. Наталія Бабій запевнила, що на вибори не піде. 2006 рік став заразом її дебютним і завершальним акордом.

МІСЬКА РАДА І “СИЛА ГРОМАДИ”

Вибори до міської ради Калуша були бурхливими. Відчуваючи, що крісло захиталося, діюча міська влада кинулася «протягувати» через сесію рішення про виділення земельних ділянок. Це дало «хліб» учасникам виборчих перегонів до міської ради (як уже йшлося, у бюлетні до міської ради значилося 20 партій і блоків. — Авт.). Пікет сесії міської ради проти «деребану землі» об’єднав представників Партії зелених України, «НУ», БЮТу, Блоку «Пора-ПРП» та «ЕКО+25%». Під стінами міської ради молодь з «ПОРИ» роздавали депутатам символічні пиріжки (мовляв, земельні ділянки розходяться у місті, як гарячі пиріжки. — Авт.). Після скандалу земельні питання із розгляду таки зняли.

Найгучніші, проте позбавлені змісту акції влаштовували активісти «ПОРА-ПРП». Найвідоміший представник політичної сили серед молоді — Любомир Більович. «ПОРА» вимагала зняти депутатську недоторканість (політичний імунітет у 2006 році мали і місцеві депутати. — Авт.) із депутатів міської ради Надії Старцун та Марії Парцей. Також «ПОРА» висловила недовіру всьому депутатському корпусу.

Загалом найбільша боротьба точилася між двома рейтинговими на той час політичними силами: Блоком НСНУ та БЮТ. Широку інформаційну кампанію вели соціалісти, УНП-сти та «зелені». Політичні сили оприлюднювали свою першу п’ятірку чи десятку виборчого списку, до якого традиційно включали відомих у місті людей. Зокрема, чимало бюджетників. Уже під час роботи нового депутатського корпусу така практика вилізла боком: працівники бюджетної сфери виявилися занадто вразливими до тиску з боку міської влади.

Результати виборів до міської ради не повторили обласної тенденції: якщо в обласну раду більше голосів набрала «Наша Україна», то у міську — БЮТ. За результатами виборів до міської ради пройшов 21 депутат від БЮТ, 17 — від Блоку «Наша Україна», 5 — від УНП, 2 — від Блоку «Національний вибір», стільки ж — від «ПОРи-ПРП». НРУ, який перебував при владі у місті впродовж  років, отримав лише три мандати.

Троє депутатів міської ради одночасно були обраними і до Івано-Франківської обласної ради: Ігор Гаврилюк і Микола Полицький (до міської та обласної рад пройшли за списком Блоку „Наша Україна”) та Роман Сушко (до міської ради балотувався від Народного руху України, до обласної — від обласного блоку „Наша Україна”). Усі троє обрали область.

Відтак, за результатами виборів у міській раді Калуша утворилися дві великі фракції, кожна з яких претендувала на пальму першості. Вони так і не змогли домовитися про єдиного кандидата на секретаря міської ради, тому претендентів було двоє: Ігор Очкур від Блоку «НУ» та Роман Боднарчук від БЮТу. Цікаво, що фракція БЮТ навіть заздалегідь підготувала букет, щоб привітати Боднарчука із обранням. У переговорах із малими фракціями бютівці явно досягли кращих результатів, ніж «НУ».

Після тривалих переговорів фракції Блоку «Нашої України» та БЮТу утворили у міській раді коаліцію «Сила громади». Фактично, впродовж усієї каденції коаліція працювала у створеному форматі.

Спочатку міська рада, міський голова і заступники здавалися монолітною командою. Однак, уже у 2007 році Ігор Насалик «провернув» аферу: коли міська рада не затвердила Наталію Бабій першим заступником, Ігор Насалик анонсував кінець політичних домовленостей. Заступникам (включно з Ігорем Очкуром. — Авт.) запропонував «піти всією командою» — як метод тиску на міську раду. Заступники заяви на звільнення написали, а міський голова — ні. Двох заступників міський голова залишив, трьох — звільнив.  Цей момент започаткував конфронтацію міського голови з міською радою, яка тривала до завершення каденції ради. Депутатський корпус міський голова всіляко дискредитував. З іншого боку, конфронтація тримала міську владу у постійному тонусі, під невпинним контролем опозиційних депутатів.

РАЙОННА РАДА: ПРОКОПІВ - ДУБЛЬ IV

Ще з початку передвиборчих перегонів визначилися два фаворити, яким і прогнозували найбільшу кількість голосів, а, отже, — і депутатських мандатів у Калуській районній раді. Це Блок „Наша Україна”, районну організацію якого очолював голова районної ради Василь Прокопів, та Блок Юлії Тимошенко, районну організацію якого очолила депутат міської ради Ольга Сікора. Загалом за мандати районних депутатів змагалися 18 партій та блоків.

За результатами виборів найбільшу кількість мандатів виборов Блок «НУ» — 40. БЮТ отримав у райраді 25 місць, «Національний вибір» — 13, УНП — 6. У такий спосіб «Наша Україна», яка була створена у 2005 році і вперше «зайшла» у райраду, отримала 40 депутатських мандатів. БЮТ наростив своє представництво у районній раді удвічі. А от в УНП «солдат» поменшало майже втричі.

Прогнозувалося, що більшість у районній раді формуватиметься на базі фракції “Наша Україна”, до якої приєднається “Національний вибір”. Адже, по-перше, стосунки «НУ» і «БЮТ» у районній раді були досить прохолодними. А, по-друге, районну партійну організацію «Нашої України» очолював голова Калуської районної ради Василь Прокопів, а голова РДА Іван Живачівський був одним із лідерів «Національного вибір». Логічно, що обидва керівники району мали спільні точки дотику не лише для господарської співпраці. Однак амбіції Івана Живачівського, який бачив себе головою районної ради, переформатували більшість у райраді: було створено Помаранчеву коаліцію у складі «Нашої України» та БЮТу.

Створення коаліції грунтувалося на розподілі посад: голова райради — від «Нашої України», заступник — від БЮТу.

Незважаючи на те, що до райради увійшли 4 політичні сили, було подано заяви про утворення 5 фракцій. Районна організація НРУ, хоча на вибори йшла спільно з “Нашою Україною”, вирішила утворити свою окрему фракцію. Такі дії партії, за словами керманича Руху у районі Петра Цюпи, були викликані міжусобицями всередині Блоку, що призвело до напруженості у стосунках між членами партії.

На ділі Петро Цюпа також претендував на посаду голови райради, але залишився ні з чим. Районну раду четвертий раз поспіль очолив Василь Прокопів. Він встановив своєрідний рекорд, який досі ніхто не подолав.

Своєрідною міні-інтригою на рівні сіл були вибори сільського голови. Традиційно сільського голову більшість виборців вибирало не за приналежністю до тієї чи іншої політичної сили, а за особистістю. Мабуть, саме цим можна пояснити, що найбільша кількість новообраних голів йшли на вибори самовисуванцями. Блок „Наша Україна” висував на виборах  20 кандидатів, з яких 6 здобули перемогу. Від Блоку Юлії Тимошенко на посаду війта претендували 12 осіб (один зняв свою кандидатуру), з яких 5 досягли переможного фінішу. За підтримки Блоку «Національний вибір», четверо кандидатів на посаду сільського голови здобули перемогу. З 14 кандидатів на посаду очільників сіл від Блоку Костенка і Плюща тільки троє досягли успіху. І у селах Копанки та Середній Угринів сільськими головами стали Микола Федун та Тарас Федорів від Партії екологічного порятунку „Еко+25” та НДП.

ВЕРХОВНА РАДА: ЛИЧУК - НАРДЕП

У виборчих списках до парламенту було чимало калушан. У Блоці «Наша Україна» на найвищому місці був Євген Гірник (№30), Роман Сушко розташувався під номером 132, а Василь Прокопів — майже наприкінці списку «НУ».

В УНП — двоє калушан: посадовець Держуправління екоресурсів Василь Головчак (№108) та Олександр Челядин (№123). Обоє — депутати обласної ради.

Від БЮТу до Верховної Ради йшла Ольга Сікора під номером 188. Соцпартія була представлена завідувачем відділення Калуського технікуму Романою Лещій (№372); партія Зелених України — начальником департаменту по зв’язках з громадськістю акціонерного товариства «Українська ліга адвокатів» Людмилою Задорецькою (№7), головою обласної організації Надією Рим (№20), помічником-консультантом народного депутата Ігоря Насалика Тетяною Головатчук (№100).

Умовно калушанин Ігор Насалик йшов до парламенту від «ЕКО+25» (№5), Роман Переймибіда — у списку НРУ (№35). Від малознаної політичної партії «Вперед, Україно» балотувався Роман Матіїв (№9); від Комуністичної партії — Михайло Стула (№58).

У списку Партії регіонів під номером 158 йшов калушанин Володимир Личук. Саме він переміг на виборах до Верховної Ради і зайшов у парламент як представник від Калуша. На час виборів був головою Івано-Франківського обласного відділення Партії регіонів.