"Вже на випускний у третьому класі я гордо міг стати біля офіційного фотографа з ательє, і сфотографувати клас на з — Як відбувається весільна фотозйомка?
— Весільна фотосесія — це один з найбільш відповідальних видів зйомок. Адже саме цей день не можна переграти; неможливо повторити почуття і емоції, повторити святковий настрій. Звичайно, все починається зі знайомства з молодятами, попередньо домовляємося про все. У мінімум входить зйомка зборів, церемонії в ЗАГСі, церкві та прогулянка. “На виході” молодята отримують кілька сотень фотографій, спеціально оброблених та записаних на диску. Можливо, ретушування фотографій, при домовленості — оформлення весільного фотоальбому та друк.
Популярною темою для молодят є альтернатива весільній фотозйомці — це love story. Love story — це такий жанр зйомки. Наприклад, ми записуємо прогулянку пари, а потім ці фото укладаються у романтичну історію під музику. Love story робиться тільки із фотографій. Для цього не підходить відео.
— Яким був Ваш перший фотоапарат? Що фотографували?
— Моя історія знайомства з фотоапаратом починається з розбирання татового фотоапарата “Чайка”.
Тоді мені було близько трьох-чотирьох років, і я пам’ятаю, як хруснули ламелі діафрагми під дитячими допитливими пальчиками. Згодом батько купив собі новий “Київ”, але доступ до нього був суворо перекритий.
Батько дуже часто фотографував, і з самого малку я з ним, сидячи на колінах, при червоному світлі лампи “чаклував “ над ванночками з хімікатами, де на світ з’являлися знайомі і незнайомі обличчя.
Вже після першого класу, на канікулах, я заробив за літо 15 рублів, коли пас у селі корови. Сумнівів не було. Я знав, що хотів. Разом з татом купив собі перший фотоапарат. Це, звичайно, була “Смєна 8М”.
Фотографувати хотів все підряд, але це було не дешеве задоволення. Потрібно було купувати плівку, хімікати та фотопапір. Але, пам’ятаю, що вже на випускний у третьому класі я гордо міг стати біля офіційного фотографа з ательє, і сфотографувати клас на загальну фотографію.
У Калуші у той час був чудовий гурток фотографії у станції юних техніків, де можна було розширити свої знання і доторкнутися до кольорової фотографії.
— Розкажіть трішки про своє дитинство, де навчалися в Калуші, потім у Львові? Як створили Вашу фотошколу.
— У Калуші навчався у школі № 3, потім — у технікумі. Після технікуму працював електриком на “Оріані”. Увесь цей час багато фотографував уже батьковим “Києвом”. Знімав навіть весілля і друкував фотографії, щоб принести на забаву.
У 1991 році вступив навчатися у Львівську Політехніку, і закінчив магістратуру. Залишився працювати і жити у Львові. Коли у 1995 році тут почали з’являтись перші фотолабораторії Kodak, то зарядив у свій “Київ” “фірмову” плівку і потім здав на проявку. Це були нові відчуття. Хоч багато процесів залишалось вже без особистого контролю, проте відкривались нові можливості.
Придбавши вживаний плівковий Canon AV-1, познайомився з новими термінами: пріоритет діафрагми та експозиційна корекція. Також завдяки японській оптиці і відкритій діафрагмі 1,4 побачив казковий ефект “боке”. Про ці поняття можу розповісти при нагоді (сміється. — Авт.).
”Під кінець літа мав нагоду пофотографувати чудових близнюків. Своєю енергією вони вибили з сил всіх, а в кінець смачно поїли і заснули...”
З цим апаратом почав фотографувати весілля. Дуже швидко зміг придбати майже флагманську модель Canon EOS 5.
Пізніше, вже в добу “цифри”, фотографія стала основною професією.
Декілька років я займався продажем фототехніки у мережі магазинів “Цифровичок”. Продаючи фотоапарати, побачив, що покупці потребують не тільки широкої консультації, але й більш глибшого навчання. Але для того, щоб почати навчати людей, розумів, що потрібно про себе заявити у професійних колах фотографів, адже Львів має дуже багату фотоісторію (це дуже цікава окрема тема) і має багато відомих фотоімен.
Своїм вчителем у художній фотографії вважаю Миколу Тинкалюка, який представляв Україну у багатьох міжнародних салонах фотографії. Він давав мені рекомендації і допомагав відбирати роботи для участі у львівських та міжнародних виставках. З’явились результати та нагороди. Роботи виставлялись у Львові, багатьох містах Європи та Арабських Еміратів, Японії.
Це дало можливість заявити про фотошколу у Львові. Вона так і називається “Фотошкола Цифровичок”.
— Де Вам більше подобається фотографувати?
— Найбільше подобається на вулиці, не в студії. Не люблю фотографувати людей здалеку, ніби зненацька. Подобається відчувати об’єкт зйомки, бути учасником процесу, а не спостерігачем.
Подобається відпочивати з камерою на заході чи сході сонця.
— Сьогодні фотик доступний кожному. Чи почувається людина з фотоапаратом художником? В яких обставинах?
— Фотографія — це лише одна з багатьох художніх технологій, де людина може виразити на площині своє бачення або реалізувати свій творчий задум. Якщо людина має художнє бачення, то фотоапарат може допомогти його реалізувати. Але потрібне не тільки бажання, але багато практики.
— Ваша робота вимагає постійного руху. Часто доводиться проводити свята далеко від сім’ї?
— Це подібно до їзди на велосипеді. Для того щоб не впасти і зберігати баланс — потрібно рухатись, сказав Альберт Ейнштейн. А рухатись можна тільки тоді, коли зберігаєш баланс. Тому планую свою роботу так, щоб сім’я не відчувала браку уваги. Сімейні цінності для мене першочергові.
— Чому обрали собі для життя саме Львів?
— Вчився у Львові, полюбив його атмосферу, тож, і використав можливість, щоб залишитися.
— Чи відчуваєте у Калуші потенціал для розвитку творчої фотографії?
— У Калуші є своя фотографічна історія. Цікаві фотографії та листівки старого Калуша 1900-х років. Ще у ті часи люди бралися за фотоапарати, то чому б не робити цього і зараз? На сучасних ресурсах по фотографії (наприклад, photographers.ua) можна бачити цікаві роботи фотографів Калуша. Мені приємно, що фотографія у Калуші розвивається. Про розвиток і потенціал говорить факт, що декілька студентів фотошколи приїжджали з Калуша вчитись у Львів.
— Що таке проект “Перша дзеркалка”?
— По суті це програма базового, двохмісячного курсу “Школа Цифрової фотографії”, тільки адаптована для малих груп, або студентів, що добираються з інших міст. У нашій фотошколі “Цифровичок “ навчаються з Тернополя, Ужгорода, навіть з Києва. Курс “Перша дзеркалка” розроблений таким чином, щоб в один день охопити і теоретичну, і практичну частину матеріалу, і виконати домашню роботу. Курс складається з 6 великих занять. Може відбуватися за гнучким графіком. Може проходити кожен день, через день, або раз на тиждень. Також з цією програмою можна навчати в іншому місці. Наприклад, набрати групу і приїхати на тиждень у Калуш.
— Ви навчаєте людей із власним фотоапаратом? Якою має бути техніка для тих, хто хоче вчитися на Ваших курсах, якщо вони будуть у Калуші?
— Найкраще вчитися на своєму фотоапараті. Це практично і правильно. Людина відразу звикає до техніки і може виконувати домашні роботи. Хоча це не правило, а побажання.
Щодо техніки, це не обов’язково повинна бути “дзеркалка”. Фотоапарат повинен мати ручні налаштування.
— Як у кожної творчої людини, у Вас можуть бути захоплення. Які Ваші хобі — музика, книги?
— Люблю слухати музику. Люблю Вакарчука, він малює словами образи, які часто лягають у love story.
Хоббі — це фотографія, яка переросла у життя. Люблю бродити вуличками Львова.
Розмовляла Марта ГАЛКІНА, журналіст
