Вибори 2010 року у Калуші: старт стратегічних проектів і «нелегітимний» Насалик

Вибори 2010 року важко вважати кількамісячним процесом. Адже увесь рік був багато у чому визначальним для Калуша: екологічний референдум, який у наступні роки зробив Калуш майданчиком для піару й відмивання бюджетних коштів; початок проекту безкоштовної медицини, який об’єднав місто і район, і зародки ідеї із впровадження адміністративно-територіальної реформи, яка у подальшому звела «на пси» добрі стосунки міської і районної влади. Для впровадження ідеї адмінреформи міському голові Ігореві Насалику потрібне було не тільки місто, але й район, і — навіть область. Упродовж 2010 року і навіть у попередні роки Ігор Насалик перебував у політичному пошуку. Як вибори 2010 року пройшли під «зіркою Насалика» й навіть помирили затятих опонентів — згадували «Вікна».
Переглядів: 219
На виборах у 2010 році конкурували лише два кандидати. На місцевих виборах 2015 року ситуація може повторитися. | Фото:

На початку 2010 року відбулися вибори до Верховної Ради. Наприкінці — вибори до місцевих рад.

Вибори Президента стали стратегічними не тільки для всієї України загалом, але й для Калуша зокрема. Так, разом із першим туром президентських виборів у Калуші провели екологічний референдум, під час якого понад 97% виборців висловилися за присвоєння Калушу статусу зони екологічного лиха.

Відповідний Указ підписав діючий Президент Віктор Ющенко і підтримали депутати Верховної Ради. «Екологічний» референдум у місті пройшов із великою кількістю дрібних порушень, на які, переважно, закривали очі. Адже, йшлося про питання для міста особливої ваги.

Особливий статус не тільки популяризував Калуш, але й зробив його відкритим для фінансових вливань. Саме у 2010 році, у рамках виконання програми «невідкладних заходів із ліквідації екологічної загрози», Калуська ЦРЛ отримала рекордну кількість дорогого медичного обладнання, зокрема, і магніто-резонансний томограф вартістю близько 20 млн гривень. Загалом у Калуш надійшло обладнання на 90 млн гривень.

Калуш як зона у наступні роки породив також чимало корупційних скандалів і став майданчиком для відмивання бюджетних коштів. Але у 2010 році калушани мріяли про екологічну надбавку та відселення із зони просідань земної поверхні. Міський голова Ігор Насалик оголошував амбітні плани про переселення до нового, ще не збудованого мікрорайону у Підгірках чи навіть — до Івано-Франківська.

І хоча й досі із зони просідань нікого не переселили, проте популяризація ідеї додала рейтингу Ігореві Насалику.

У питаннях екології Ігор Насалик не знаходив порозуміння із районною радою. Адже, крім Калуша, статус «зони» отримали села Кропивник та Сівка Калуська. Районна рада, невдоволена програмою «невідкладних заходів», звернулася до нового Президента Віктора Януковича про внесення зміни до Указу, акцентуючи на тому, «що місто все вирішило самостійно, без залучення представників з району».

Протистояння з районом, можливо, і підштовхнуло міського голову обдумати ідею про збільшення своєї сфери впливу не тільки у місті, але й — у районі. Цього можна було досягти лише через вибори.

Чи відбудуться місцеві вибори у 2010 році на початку року, достеменно ніхто сказати не міг. Більше того: правова колізія поставила під сумнів легітимність керівників органів місцевого самоврядування. Так, у 2005 році відбулися зміни до Конституції України. Зокрема, тривалість повноважень місцевих рад визначили на п’ять років (раніше — на чотири роки. — Авт.). Водночас,  у ту частину статті Конституції, де йшлося про міських, селищних та сільських голів, зміни не внесли: там залишився термін повноважень чотири роки. Виникла правова колізія: ради обрали на п’ять років, а голів —— на чотири. Оголошені на травень 2010 року вибори місцевих рад якраз і були підведені під вибори міських, селищних та сільських голів, щоб не розпорошувати процес. Проте, ухваливши постанову про скасування місцевих виборів, Верховна Рада поставила під сумнів легітимність очільників міст і сіл, термін повноважень яких закінчився.

Другий удар від законотворця суб’єкти виборчого процесу отримали у липні 2010 року, коли вийшов новий закон про вибори, який кардинально змінив правила гри. Так, місцеві вибори таки були призначені на 31 жовтня 2010 року, однак — уже за змішаною, мажоритарно-пропорційною системою. Без підтримки партії жоден громадянин України не міг претендувати на посаду міського голови або балотуватися до міської, районної чи обласної рад. Це стосувалося навіть мажоритарників. Самовисуванцям дали «зелене світло» лише на виборах сільських та селищних рад. Новий виборчий закон забороняв блоки та скорочував виборчу кампанію з 90 до 50-ти днів. А головне — висувати своїх кандидатів отримали право лише ті осередки партій, які були зареєстровані не менше, ніж за рік до виборів. У такий спосіб нове виборче законодавство було спрямоване на перемогу партії влади, адже за умов скорочення виборчої кампанії перевагу отримували кандидати і політичні сили, які користувалися адміністративним і фінансовим ресурсом. Із виборчого процесу також «вибили» молоді й перспективні політичні проекти. Зміни до законодавства перекривали кисень у Калуші «Свободі», «Фронту змін», «Сильній Україні» та УП. І хоча восени внесли зміни до закону, учасники виборчого процесу втратили чимало часу.

РІК ПОЛІТИЧНИХ ПРОЕКТІВ

2010 рік став роком політичних проектів у Калуші. Власне, можна було б відмежувати вибори міського голови і міської ради, однак, це було б недоцільно. У 2010 році вибори прийшли під знаком Насалика, який не тільки цей, але й попередні і наступні роки перебував у політичному пошуку. А разом із ним — його політичні прибічники.

Ставши міським головою Калуша у 2006 році, Ігор Насалик очолив обласну організацію УНП, взявши реванш у міського голови Івано-Франківська Віктора Анушкевичуса. До того Насалик очолював обласну УНП у 1999-2002 роках.

У вересні 2009 року відбулася позачергова звітно-виборча конференція Івано-Франківського обласної організації УНП за участю лідера партії Юрія Костенка, на якій Ігоря Насалика звільнили від виконання повноважень керівника обласної УНП. За тиждень до того Ігор Насалик оголосив про складання повноважень через “зникнення демократії всередині партії та авторитарний режим правління голови УНП Юрія Костенка”.

Менше, ніж за рік — у червні 2010 року — Ігор Насалик очолив обласну організацію Української партії.

У грудні 2010 року його стосунки з УП ледь не закінчилися через те, що в обласній раді фракція УП підтримала на посаду голови облради «регіонала» Зіновій Митника.

А ще через рік на першому етапі IV чергового з’їзду Української партії Ігоря Насалика обрали головою Політради УП. У березні 2012 року у Калуші відбувся нібито “з’їзд Української партії, який завершився саморозпуском партії з метою об’єднання спільних сил з партією “Громадянська позиція”.

Ще до виборів у 2009 році Ігор Насалик створив проект «під себе» — громадську організацію «Голос нації». А на президентських виборах на початку 2010 році Ігор Насалик працював на перемогу Віктора Ющенка. З ним, попри постійні протиріччя у міській раді, змушені були працювати місцеві «нашоукраїнці».

На місцеві вибори Ігор Насалик вже йшов із брендом УП.

До речі, «Голос нації» Ігоря Насалика так і залишився нереалізованим проектом. А згодом навіть зіграв із міським головою злий жарт: у 2014 році на вулицях Калуша з’явилися біг-борги, на яких було використано світлину міського голови з чемпіонату з пауерліфтингу. Біг-борд за підписом ГО «Голос нації» кликав Насалика на Майдан. Згодом з’ясувалося, що однойменна громадська організація має стосунок до політичного опонента Ігоря Насалика — Ольги Сікори.

НАСАЛИК І КОНКУРЕНТИ

Ще на початку 2010 року Ігор Насалик не раз заявляв, що балотуватися на міського голову Калуші вдруге не буде. І «загравав» з франківчанами, нібито збираючись на мера Івано-Франкіська. До речі, аналогічну технологію Ігор Насалик  застосовує й зараз: в Івано-Франківську навіть з’явилися його біг-борди із месиджами про безкоштовну медицину. Хоча, судячи із кількості візуальної реклами, цього разу все може бути всерйоз.

Міський голова Ігор Наслаик зразка 2010 року не мав спільних точок дотику із міською радою. Однак, зробив багато, щоб пересварити політичних союзників — фракції «Нашої України» і БЮТу. Зокрема, зіграв злий жарт при вирішенні найбільш принципового для нього питання — призначення директора міського телебачення. Гоолсування по цьому рішенні оголили кулуарні домовленості та політичні амбіції у міській раді. Ігор Насалик упродовж кількох років намагався змістити з посади директора ТБ Віталія Крохту, якого йому «нав’язала» міська рада. У Крохті Ігор Насалик бачив, насамперед, протеже Ігоря Очкура — свого колишнього заступника і давнього опонента.

Напередодні виборів міська рада, врешті, звільнила Крохту. Такого рішення вдалося досягти завдяки підтримці  фракції БЮТ. Натомість, бютівці мали отримати лояльність як колективу ТБ, так і нового керівника — креатури БЮТу. Однак, в останній момент Ігор Насалик рішення про звільнення  — не підписав. Таким чином «вбив» кількох зайців: його опоненти побили горшки, а він — отримав лояльність колективу ЗМІ та не дав скористатися цією перевагою своїм конкурентам. Крім того, на місцевих виборах Ігор Насалик був не проти «попастися» на електоральному полі БЮТу. 

Політичних опонентів Ігор Насалик усував вдало. Наприклад, як у випадку із «Фронтом змін». Кандидати від цієї партії називали себе «командою молодих» — саме так відбулося представлення першої п’ятірки. Очолював список у місті підприємець Володимир Полицький.

Політична сила подивував Ігоря Насалика тим, що мала свого кандидата в кожному окрузі й претендувала на шматок міської ради. Щоб врятувати ситуацію, Ігор Насалик запропонував головному міському «фронтмену» Миколі Полицькому місце у списку Української партії до обласної ради.

Хоча Микола Полицький міг бути обраним до обласної ради за списками «Фронту», «завести» до міської ради «свою» фракцію та отримати певний вплив у місті. Микола Полицький не став депутатом облради, а «Фронт змін» у міській раді здобув лише два мандати. Через якийсь час, мабуть, як компенсацію Микола Полицький отримав місце у виконавчому комітеті. «Фронт змін» у Калуші зазнав фіаско.

Зрештою, як і в районі, де районну організацію очолював заступник голови Калуської РДА Василь Турчин. Головний районний фронтмен на виборах очолив виборчий штаб УП й активно працював на перемогу партії Насалика. За такі вибрики ЦВК зняла Василя Турчина з виборів, однак, самі вибори у районі «Фронт змін», фактично, провалив. В подяку за вдалі вибори Василь Турчин отримав від Ігоря Насалика посаду в. .о. заступника міського голови.

ПАРАДОКСИ ВИБОРІВ

Значною несподіванкою стало те, що від прапорами УП до міської ради балотувався давній політичний опонент Ігоря Насалика — Ігор Очкур, який конкурував з Насаликом ще на виборах міського голови Калуша у 2006 році, посівши друге місце. Згодом колишній суперник став членом “команди Насалика”, отримавши посаду заступника з економічних питань. Причому — посприяв йому у цьому сам міський голова. Адже претендентів на посади заступників визначали на конкурсі, де навіть виставляли бали. Насалик балів не давав нікому з претендентів, а Очкуру — дав. Саме це і відіграло вирішальну роль у визначенні переможця на крісло “економічного” заступника.

У травні 2007 року у розпал “війни” з міською радою Ігор Насалик вирішив використати своїх заступників. За його пропозицією, вони всі написали заяви на звільнення, які голова на сесії урочисто підписав. Проте сам, хоча обіцяв заступникам, у відставку не пішов. У результаті — всі заступники отримали нові посади. Усі — крім Очкура, який не погодився. Так почалося протистояння Насалик — Очкур: із взаємними обвинуваченнями та судовими позовами. Суд поновив Очкура на роботі, але Насалик рішення не виконав. У результаті мирової угоди за позовом Насалика, суд вирішив, що Очкур повинен вибачитися за свої висловлювання на адресу міського голови. Очкур рішення суду виконав лише у 2011 році.

Своє рішення йти на вибори під прапорами УП Ігор Очкур пояснив крилатим висловом: найгірший мир кращий за найліпшу війну». При цьому варто згадати про послаблення позицій Ігоря Очкура у «Нашій Україні» — політичній силі, яка підтримала його на виборах мера у 2006 році.

Попри те, що Ігр Очкур був очільником міської організації «Наша Україна», на виборах Президента на початку 2010 року виборчий штаб очолив не він, а позапартійний Іван Красійчук — креатура Ігоря Насалика. При цьому всі розуміли, що результат на виборах мав забезпечити міський голова.

У міській раді створили групу «За Калуш», більшість якої становили «нашоукраїнці» які, де-факто, вийшли зі сфери впливу Ігоря Очкура. До речі, створення депутатської групи розглядали зміну розстановки сил у міській раді з прицілом на нові вибори. Створення депгрупи також засвідчило про тріщину у фракції „Наша Україна”, але стало сюрпризом для міського голови. Він, у свою чергу, заявив про створення у міській раді групи „Вільні громадяни вільного міста”.

Балотуючись до міської ради від УП, Ігор Очкур призупинив своє членство в «Нашій Україні». За результатами виборів він до міської ради не потрапив, однак, увійшов до виконавчого комітету на запрошення міського голови. Проте, покинув виконком наприкінці 2011 року. Офіційно — через методи прийняття бюджету, якими користувалася міська влада. Хоча скандал із заступником міського голови Віталіною Радецькою та позиція міського голови у цьому питанні не змусили Ігоря Очкура висловити своє «фе» у такий спосіб.

ВІДКРИТІ СПИСКИ

У 2010 році Ігор Насалик генерував ідею за ідеєю. Спочатку — запропонував політичним силам, які представлені у міській раді, сформувати єдиний список під прапорами «ЕКО+25%». Ідею підтримав тільки «Фронт змін».

На виборах Ігор Насалик запропонував систему відкритих списків для УП. За задумом Насалика, «списочники» мали працювати в «упряжці» із мажоритарниками. Непрохідні за рейтингом УП депутати мали добровільно написати заяви про складання своїх повноважень.

Система дала збій лише раз: депутат від УП Роман Руско відмовився писати заяву. Попри публічне лінчування, яке йому влаштувала фракція УП, свій мандат Роман Руско зберіг упродовж усієї каденції.

Ігоря Насалика на посаду міського голови Калуша підтримали УПівці та «регіонали».

Йому опонувала тільки голова районної організації «Батьківщина», депутат райради Ольга Сікора (у 2006 році було 17 кандидатів на посаду міського голови. - Авт.). Її кандидатуру на міського голову висунули міські бютівці, які після цього самоусунулися від виборчого процесу.

Ольга Сікора свою передвиборну кампанію побудувала на видовищних біг-бордах та аудіорекламі. Що стосується друкованої продукції, то тут акцент був на критиці дій міської влади.

Ігор Насалик, на відміну від 2006 року, не давав калушанам жодних обіцянок. Хіба що звітував у рекламних буклетах про зроблене. За кількістю агітпродукції, зовнішньої реклами, публікацій у друкованих ЗМІ, реклами на телебаченні та радіомовленні, зустрічей з людьми Ігор Насалик та Українська партії були безумовними лідерами виборів. Головне гасло передвиборної кампанії Ігоря Насалика можна було б озвучити так: “Ви підтримуєте мене — то підтримайте мою партію”.

У 2010 році жодна політична сила більше не спромоглася висунути кандидата на міського голову, аргументуючи відсутністю достатньо сильних особистостей, які могли б конкурувати з Ігорем Насаликом.

За результатами виборів, понад 90% калушан віддали свої голоси за Ігоря Насалика. І лише рохи більше, ніж 5% хотіли бачити міським головою Ольгу Сікору.

ПОВНА ПЕРЕМОГА

Якщо у 2006 році Ігор Насалик був генералом без армії (адже жодного представника його тодішньої “симпатії” — “Еко+25” у міській раді не було. — Авт.), то тій кількості депутатів від Української партії, яку завів міський голова у шосте демократичне скликання, могла позаздрити будь-яка політична сила.

Таку беззаперечну перемогу партії Насалика забезпечив, безумовно, високий рейтинг самого лідера партії та ідея відкритих списків. Для впізнаваності політичної партії список у міську раду очолив син Ігоря Насалика — Максим. А сам Насалик-старший очолив список до обласної ради. УП отримала в обласній раді приблизно десяту частину мандатів. Калушани в облраді були представлені, переважно, за рахунок Української партії.

Щодо інших політичних сил, які пройшли у раду, варто наголосити на успіху Народного руху України, який не тільки наростив своє представництво у раді (з трьох до п’яти депутатів. — Авт.), але зумів “вирвати” перемогу в УП на трьох мажоритарних округах. І ще на більш, ніж на десяти округах кандидати від Руху були другими.

Крім того, за результатами перевиборів на мажоритарці НРУ отримав ще три мандати (заступники міського голови та керуючий справами пройшли у раду від УП по мажоритарці, але не могли бути одночасно і депутатами міської ради. Тому на трьох округах відбулися перевибори. — Авт.). 

Усього по одному “мажоритарнику” завели у міську раду ВО “Батьківщина” та “Наша Україна”. Саме для цих двох політичних сил вибори у міську раду стали повним фіаско: “Батьківщина” зменшила своє представництво у депутатському корпусі з 21 до 5-ти депутатів, а “Наша Україна” — з 17 до 2-х. Крім того, до ради не «зайшло» жодного представника він КУНу, УНП та “Пори».

За результатами виборів Ігор Насалик отримав не лише «свою» міську раду, але й усю повноту влади. Так, міський голова «послав» усіх своїх заступників на вибори на мажоритарних округах, а калушани їх — підтримали. У такий спосіб, вирішив Ігор Насалик, калушани самі «призначили» заступників на другий термін.
Виняток — Олександр Челядин, який виконував обов’язки першого заступника міського голови. Його, шляхом таємного голосування, було обрано секретарем міської ради. Кандидатуру Олександра Челядина підтримали 42 депутати міської ради при необхідних 26.

Нагадаємо, що у 2006 році на кандидатуру секретаря ради претендували Ігор Очкур (“Наша Україна”) та Роман Боднарчук (БЮТ). За першого проголосували 24 депутати, за другого — 26. Тож, Роман Боднарчук переміг із мінімальною перевагою. Цього разу кандидатуру озвучив Ігор Насалик, за словами якого, логічно, щоб політична сила, яка привела у раду найбільшу кількість депутатів, мала свого секретаря ради. УП отримала у міській раді і голів усіх депутатських комісій. Адже, хоча міський голова пропонував ці посади меншим фракціям, ті — відмовилися.

2010 рік дав старт кільком стратегічно важливим для Калуша проектам. Уже тоді міський голова Ігор Насалик задумав проведення на Калущині адміністративно-територілаьної реформи. Для цього потрібен був «пряник». На фоні мільйонних вливань у медицину Ігор Насалик оголосив проект безкоштовної медицини. Власне із цими двома пунктами  — безкоштовна медицина як перший крок до адмінреформи УП і йшла на вибори. Для втілення задуму Насалику був потрібен район.

РАЙОННА РАДА

На Калущині невідома до того часу Українська партія Насалика отримала на виборах вагому перевагу. Результат УП хоча і не перевершив здобутки «Нашої України» у 2006 році (коли політична сила, яка вперше «зайшла» у райраду, за результатами виборів отримала 40 мандатів. — Авт.), попри те, вражав: третє місце за списками та перше — за кількістю депутатів-мажоритарників.

Ігор Насалик на виборах у районі зробив ставку на приватного підприємця Василя Дзундзу, який очолював районну організацію НПУ, раніше був головою РДА і добре знався на районі.  Його кандидатуру нібито рекомендував очільник районного штабу УП Василь Турчин. Ігор Насалик доклав чимало зусиль задля досягнення результату на Калущині. Агітував — самотужки, застосовуючи технологію «від села до села».

За результатами виборів стало зрозуміло, що симпатії районних виборців суттєво змінилися: на виборах у 2006 році більшість у раді була за партією “Наша Україна” та Блоком Юлії Тимошенко. У 2010 році “Батьківщина” втратила орієнтовно 3% представництва у районній раді. Натомість, “нашоукраїнців” поменшало приблизно вчетверо.

Українська партія привела до районної ради найбільше депутатів — 15, “Батьківщина” — 13, “Наша Україна” — 10, ВО “Свобода” — 6, УНП — 4, “Фронт змін” — 3, КУН — 2. По одному представнику — від Партії регіонів, Партії зелених та Народної партії.

Більшість у районній раді утворили представники УП, “Нашої України”, ВО “Свобода” та УНП. До розподілу головних крісел підійшли дуже просто: УП дістався голова райради, “нашоукраїнцям” та “свободівцям” запропонували посади заступників, а УНП-івцям залишили вакансію начальника відділу звернень громадян та діловодства. Посад не вистачало, проте над вирішенням цього питання довго не думали і — «доставили» одне крісло заступника голови райради.

На посаду голови районної ради висунули тільки Василя Дзундзу. Хоча амбіції були й у бютівців, які намагалася домовитися з депутатами та утворити навколо себе більшість у раді. Вказівку від обласного лідера партії не об’єднуватися у більшість напередодні сесійного засідання отримали районні “свободівці”. Після скандалу в обласній раді, де, нагадаємо, Українська партія підтримала Партію регіонів у голосуванні за кандидатуру голови ради, головний “свободівець” області Олександр Сич зарікся від співпраці із УП.

У Калуському районі об’єднання, проте, відбулося. Політичні амбіції та бажання посісти керівну посаду голови районної “Свободи” Михайла Срібняка таки переважили. За дружбу з Українською партією він отримав посаду заступника голови районної ради (до цього часу працював начальником відділу освіти Калуської РДА і перебував у лавах КУНу. — Авт.).

Отримавши свого голову райради та свою більшість у раді, Ігор Насалик розпочав просування свого проекту. Наприкінці 2010 року районна рада погодилася на об’єднання спільної медицини, а з 2011 року у Калуші розпочали реалізацію проекту безкоштовної медицини. Із адмінреформою — не склалося. Василь Дзундза не став «кишеньковим» головою райради і — розпочав власну політичну гру. Безкоштовна медицина для району закінчилася торік. Попри всі «пряники», об’єднати місто і район Ігореві Насалику не вдалося.