У 1933 році калушан закликали голосувати не за політику, а за господарку

Вибори до органів місцевого самоврядування 80 років тому не привели до влади українців.
Жінки довіряли чоловікам голосувати на виборах 1928 року | Фото: З архіву краєзнавчого музею Калущини

За новим законом, місцеві вибори мають відбутися 25 жовтня цього року. Волевиявлення буде відбуватися за відкритими списками, міських голів у великих містах будуть обирати у два тури. Від результатів виборів залежатиме, якими будуть місцеві органи влади у найближчих два роки. Виявляється, у 1933 році калушан закликали голосувати не за політику, а за господарку.

Вибори до Калуської міської ради у 1933 році відбулися 10 грудня. “Об’єднаний Горожанскій Комітет”, до складу якого входили українці, поляки і євреї, закликав вирішити, як має виглядати господарка міста. Про це йдеться у передвиборчій листівці, яку знайшов і опублікував у себе на сторінці у соцмережі калушанин Любомир Андріїв.

”Наша програма: не політика, але господарка, здорова господарка в місті, — йшлося у рекламній листівці тогочасних виборів. — Господарка мусить бути ощадна і господарка має бути справедлива”.

Таких артефактів у фондовому описі краєзнавчого музею Калущини — немає. Про це повідомив ”Вікнам” зберігач фондів музею Артур Єфремов. Очевидно, листівка перебуває у приватній колекції.

— Історія банальна, кум десь відкопав, — розповів Любомир Андріїв.

Як вдалося дізнатися у нього, листівка — оригінал, вона одна і про аналоги невідомо. За активністю у соцмережах очевидно, що калушанам і сьогодні цікаво дізнатися більше про довоєнні вибори.

Виявляється, що Калуш завжди був одним із міст, які мали активне громадське життя. Не секрет, що до 1848 року самоврядування в Австрії було відсутнім і тільки окремі міста мали свої власні статути. Зокрема, і Калуш.

Органами громадського самоврядування були громадська рада і громадське пpавління (буквально — “зверхність громадська”). Громадське правління складалося з війта і найменше двох присяжних (асесорів).


ЧИМ ЖЕ БУВ “ОБ’ЄДНАНИЙ ГОРОЖАНСКІЙ КОМІТЕТ”?

З відкритих джерел вдалося дізнатися, що громадська рада у Польщі складалася з 8-36 членів. Окрему категорію членів громадської ради становили так звані “вірилісти” (“virilis” — сильний, шляхетний). Це були поміщики і платники податків, що сплачували не менше 1/6 частини всіх податків громадян, вони входили до складу громадської ради без обрання.

Чисельність громад, у яких вся влада була зосереджена в руках наказних комісарів, постійно зростала. Якщо у 1924 р. з 6275 громад Галичини в 2300 правили наказні комісари, то в 1925 р. чисельність таких громад досягла 3500. На всі вимоги громадськості провести вибори офіційні власті відповідали відмовою, мотивуючи її тією обставиною, що Сейм ще не прийняв нового самоврядного законодавства. Урядовим структурам було вигідно тримати під контролем органи самоврядування всіх рівнів. Характерно, що відмова у проведенні виборів до сільських, міських та повітових рад стосувалася лише трьох південно-східних воєводств. Навіть у Волинському воєводстві відбулися вибори до самоуправних установ на основі спеціально прийнятих урядових ухвал. Про це йдеться у науковій праці пошукача Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України Наталії Храбатин, опублікованому на інформаційно-аналітичному порталі “Острів Галичина”.


ДО МІСЬКОЇ РАДИ ЛЬВОВА НЕ ПОТРАПИВ ЖОДЕН УКРАЇНЕЦЬ

Як виявляється, проведення виборів до міських громадських рад — тоді так називалися місцеві органи влади — у довоєнній Польщі на західноукраїнських землях не було легкою справою. Зокрема, у 1923 та 1927 роках вибори не вдалося провести через опір призначених “зверху” міських керівників — старостів, яких підтримали львівський, тернопільський та станіславський воєводи. У грудні 1933 року нарешті відбулися чергові вибори. Однак тоді українці не отримали переваги на виборах до місцевих рад. Більше того, невтішними були результати і через два роки. Так, у 1935 році до міської ради Львова не потрапив жоден українець.

Увесь процес підготовки до виборів і їх хід контролювався адміністративною владою. Величезний вплив на хід виборів мали виборчі комітети, членів яких призначали старости. Українці потрапляли до їх складу як виняток. Мали місце адміністративний фактор та зловживання.

У грудні 1933 р. в Галичині розпочалися вибори до міських рад. З 1480 мандатів українці здобули 192. У цілому ж підсумки виборів для українців були негативними. У Львівському воєводстві з 632 мандатів вони здобули лише 65 (10,3%), у Тернопільському — 60 мандатів (12%), а у Станиславівському — з 348 мандатів вибороли 67 (16,3%). Причому близько половини обраних українців кандидувало з проурядових списків.


Вибори 1928 року. З архіву краєзнавчого музею Калущини


Після закінчення виборів до міських рад восени 1934 року відбулися вибори до сільських громадських рад. У Львівському воєводстві українці здобули 34,2% мандатів радних, у Тернопільському — 42,4%, а в Станиславівському — 73,4%.

Впродовж травня 1935 р. проходили вибори до повітових рад. До 1935 р. повітові ради не обирались, а призначалися і мали лише дорадчі функції. Вибори не викликали значного зацікавлення українських політичних партій, що можна пояснити кількома причинами. Зокрема, вибори до повітових рад мали посередній характер, тобто лише члени волосних рад, війти та їх заступники з лавниками, а також міські радні та члени міських управ мали право обирати повітових радних.

Невтішними для українського міського населення виявилися також результати виборів до міських рад, що закінчились у кінці травня 1939 р. У Львівському воєводстві з 972 міських радних українцями були 86 осіб, у Тернопільському воєводстві українці здобули 87 мандатів з 572, а у Станиславівському — 86 з 448 мандатів міських радних. В усіх трьох воєводствах чисельність українців у міських радах зменшилася. До міської ради Львова не потрапив жоден українець.

Нагадаємо, 1933 рік у Східній Галичині став роком виборчої реформи. Раніше закон був дуже суворим. Наприклад, до 1933 року жінки не мали безпосереднього права голосу. За заміжніх жінок голосували їх чоловіки, а за незаміжніх — їх уповноважені. Без виборів до складу ради автоматично входив власник поміщицького маєтку.

Крім того, право обирати представників до органів місцевого самоврядування могли тільки жителі тих міст, які сплачували безпосередній податок. Пасивного виборчого права позбавлялися особи, які одержували допомогу з суспільних фондів, а також поденні робітники.

У 1933 РОЦІ ЖІНКИ ВПЕРШЕ ГОЛОСУВАЛИ НАРІВНІ З ЧОЛОВІКАМИ

Закон Речі Посполитої “Про часткову зміну устрою територіального самоврядування” від 23 березня 1933 року надав право обирати членів органів самоврядування (активне виборче право) кожному громадянину, незалежно від статі, якому на момент проведення виборів виповнилось 24 роки, принаймні рік проживає на території тієї самоврядної одиниці, до органів якої проводяться вибори. Умова осілості не поширювалась на власників нерухомості, розташованої на території цієї самоврядної одиниці, державних службовців, службовців органів місцевого і господарського самоврядування, духовенства та членів сімей названих осіб, якщо ці особи проживали на території цієї  ланки самоврядування перед днем проведення виборів, а також на почесних громадян.

Не мали активного виборчого права до органів місцевого самоврядування непрофесійні військовослужбовці дійсної служби. 

Пасивне виборче право (обиратися) надавалось кожному  громадянину Польщі, незалежно від статі, якому на день проведення виборів виповнилось 30 років, і який мав активне виборче право до органів місцевого самоврядування.
Упродовж всього міжвоєнного періоду велася політика полонізації органів місцевого самоврядування. За допомогою зловживань і фальсифікацій під час виборів представництво українців в радах постійно зменшувалося. Уряд подбав про абсолютну перевагу поляків у виконавчих органах самоврядування, навіть якщо українське населення становило абсолютну більшість в тій чи іншій громаді. Самоврядування не тільки не стало для української більшості способом захисту національних інтересів, а й перетворилось на ще один засіб асиміляції українців.